Дізнались, що воював, коли вже загинув... У Вінниці попрощалися з 18-річним Дмитром Яременком

Дар'я ДАЦКОВА

На війні загинув 18-річний Дмитро Яременко, який був студентом Вінницького педагогічного університету імені Коцюбинського.
Сьогодні, 21 листопада, у Вінниці попрощалися із загиблим Героєм.

Дмитро Яременко родом з Маріуполя, та після перебування два місяці у блокаді міста, виїхав з рідними до Львова. Вже там хлопець завершив своє навчання у школі, а після здачі іспитів вступив до Вінницького педагогічного університету на спеціальність «журналістика».

Одногрупниця Христина, з якою Дмитро просидів разом весь перший курс, розповіла, що юнак був дуже веселим, завжди посміхався.

— І був дуже патріотичним, — наголошує дівчина.

Відео дня

Христина розповіла: про те, що він пішов воювати, дізналася лише після його загибелі.

— Він не любив, коли нав'язувалися, тому я вже і не дуже писала йому і не знала, що він там, — каже одногрупниця полеглого воїна.

Загибель такого ще молодого хлопця сколихнула усе місто, тому попри те, що Дмитро Яременко з родиною переїхали до Вінниці лише влітку 2022 року, попрощатися з ним прийшли чимало небайдужих людей.

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений 20 хвилин - Новини Вінниці (@vn20minut)

Стояв до останнього

Церемонія прощання бувала на прощі Шевченка. Щоб віддати шану Герою, приїхали до Вінниці й побратими Дмитра з 12-ої бригади спеціального призначення «АЗОВ» імені Дмитра Вишневецького Національної Гвардії України. Саме туди був розподілений юнак в серпні 2023 року.

Вступити до «АЗОВу» він хотів ще з часів початку бойових дій в Маріуполі. Хлопець говорив, що обов'язково повинен доєднатися до людей, які б'ються за його рідне місто.

І коли зміг туди потрапити, хоч через свій вік і не з першого разу, то був дуже щасливий. Мати хлопця, Юлія пригадує, як часто в телефонних розмовах він говорив, що нарешті серед своїх, що він там, де має бути.

Микола, побратим Дмитра, розповів, що найбільше його здивував вік молодого військового.

— Не в образу, але він справді виглядав досить юно, видно було, що він ще дитина, — пригадує Микола. — Але це не заважало йому бути хорошим військовим, він швидко вчився і ніколи не боявся, не було такого, щоб він не виконав наказ. Завжди стояв до останнього.

В окопах Дмитро розповідав своєму побратиму, що ще змалечку, коли «АЗОВ» лише зароджувався, почав захоплюватися ними.

Вірний син своєї матері та країни

Про дитячі захоплення хлопця знала і його однокласниця Ніна, з якою вони разом вчилися ще в мирному Маріуполі. Дівчина теж була вимушена покинути своє рідне місто і зараз проживає у Хмельницьку. Але вона, як тільки дізналася про смерть близького друга, то приїхала, щоб попрощатися з ним.

— Він був неймовірним. Щирий, добрий та відкритий. Це була людина, яка завжди всіх підтримувала. І таким патріотом він був з самого дитинства, скільки я його знала, — розповіла Ніна.

Мати Дмитра у своїй прощальній промові розповіла, що її молодший син дуже любив країну, її культуру та мову. Для прикладу розповіла історію, як Дмитро обрав школу для завершення 11-го класу.

— Ми приїхали до школи №30 (міста Львова — авт.), а там при вході була вивіска: «Спілкуємося українською», то Діма одразу сказав, що це його школа, — пригадала пані Юлія. — А коли пішов до війська, то постійно просив вибачення, що змушує мене хвилюватися.

13 листопада у бліндаж на нулі, де він був, прилетіла міна. Обстріли були такі потужні, що ніхто не міг навіть підійти туди, щоб забрати поранених. Тіло хлопця забрали лише через три дні. Тоді хвилювання матері завершилося, серце жінки вже наповнилося горем.

У Дмитра залишилися бабуся, мама, брат та батько, який також став на захист України.