«Діма, але ж це непристойно». Історії вінничан про невдалі знайомства в інтернеті

• Непередбачуваний сплеск активності почали відмічати модератори сайтів знайомств по всьому світу саме в період пандемії, коли все спілкування перейшло у дистанційний формат.
•  І хоч за статистикою, близько 17% сучасних шлюбів починаються зі знайомства в інтернеті, ми вирішили дізнатися, як часто люди стикаються з невдачами на перших побаченнях і наскільки терпляче готові чекати на «другу половинку».
• Вінничани розповіли про жорсткі факапи оффлайн зустрічей, коли очікування взагалі не співпадали з реальністю. Смішні та несподівані історії — далі в матеріалі.

За останні півтора року 23-річна вінничанка Наталя чотири рази перенесла віртуальне спілкування в реальне життя. З іронією зізнається, що краще б цього не робила.

— Діма написав мені у Фейсбуці, що в мене невимовної краси очі. Ми почали з ним спілкуватися, регулярно листувалися щодня, а потім вирішили поговорити по телефону. Грішним ділом тоді я подумала: «Це ж треба, який інтелектуал!». А він справді був дуже обізнаний і в політиці, і в історії, — пояснює вона. — Йому 35 років і він зацікавив мене радше як людина і співбесідник, аніж чоловік. Зовнішність в нього така, скажімо, неприваблива. Але це не дуже важливо, бо в першу чергу людина має бути хороша.

Наталя щиро зізнається у власній помилці і все стає зрозуміло, коли починає розповідати про першу і останню зустріч з чоловіком.

Пам’ятник Коцюбинському є, а Діми нема

— Те, що в нього багато інформації в голові ще нічого не означає, він зовсім не вміє її застосовувати. Він запропонував зустрітися, але побачилися ми аж з другого разу, бо на першу зустріч він просто не з’явився — я прийшла, Коцюбинський є, а Діми нема. Ну, я почекала хвилин десять, розвернулася й пішла, — згадує дівчина. — Друга спроба була відносно вдалою, бо ми нарешті побачилися. Зустріч була назначена на тому ж місці на 11-ту годину ранку. Я приходжу і бачу Діму, одразу чую від нього жорсткий перегар і помічаю бруд під нігтями. Він побачив мій погляд і вибачився, сказав, що це специфіка його роботи. Мені було неприємно, бо хоч я і вважаю, що будь-яка праця достойна поваги, впевнена, що перед зустріччю можна елементарно помити руки і хоча б обрізати нігті — така можливість є в кожного.

Нарікала Наталя і на запах перегару від Діми. Для неї неприпустимо пити з самого ранку і такий знак вона розцінила вульгарним.

— Мені, звісно, було незручно. Я запропонувала йому зайти в піцерію, посидіти й поспілкуватися. Я замовила собі якийсь салат і каву, а в нього спитала, чи буде він щось замовляти. Він сказав: «А я все своє ношу з собою» і справді, в нього була якась чорна торбинка чи рюкзак, де лежала скляна тара — дзеленькало постійно. Замість того, щоб замовити собі пиво, він разів десять вибігав у туалет і там пив те, що приніс з собою. Офіціанти так з підозрою на нас дивилися, чому він кожних 15 хвилин ходить у вбиральню з цією торбою. Ну, може, шлунок слабкий, всяке може бути. І коли він повернувся востаннє, то поведінка його взагалі не нагадувала адекватну. Діма почав голосно співати, танцювати, притупувати ногами, матюкатися. Я йому кажу: «Дима, это же неприлично», а він мені: «А мне плевать, сегодня мой день!».

Дівчина була ошелешена такою поведінкою, але з розумінням поставилася до вибриків чоловіка. Обережно запропонувала вийти з кафе.

— З тих пір ми не бачилися, хоча він мені ще довгий час продовжував писати. Чесно кажучи, я думала, нам буде про що поговорити, але спілкуватися виявилося дуже важко. Весь час мені було незручно і соромно за нього. Втім одразу піти я теж не змогла, я не хотіла демонстративно покидати його, щоб не зачепити якісь почуття, не образити його. Ну і я справді сподівалася, що мені здалося, що він п’яний, — зізнається Наталія.

«Нє дєлай мнє нєрви» і постарайся пізнати істину

Втім, на цьому вона не зупинилася і дала ще кілька шансів іншим молодикам. Найкумеднішою виявилася історія з Андрієм.

— Ми познайомилися в інстаграмі. Спершу він мені здався привабливим чоловіком, я навіть подумала, що це мій типаж. Коротше кажучи, він мене зацікавив. Влітку 2020-го року ми з ним зустрілися в районі Набережного кварталу. Ми побачилися і я одразу зрозуміла, що щось не так: і дивиться він не на мене, а кудись вдалечінь. Ну, може, людина так на спеку реагує, або має якісь проблеми вдома чи на роботі — хто його знає?, — розмірковувала Наталія про поведінку свого візаві.

Потім пара пішла в ресторан і сидячи за столиком, дівчина зробила замовлення офіціанту.

— Я замовила салат і якийсь алкоголь, а він на мене так подивився і каже: «Я за здорове харчування, не курю, до алкоголю ставлюся негативно, м’яса не їм». Я подумала, що це дуже цікаво, тим паче, що він читає книги Ошо і, вочевидь, шукає істину там, де її нема, — сміється дівчина. — Він почав розповідати про усвідомленість, наполягав познайомитися з езотеричною літературою і взагалі, сказав, що я дуже багато розмовляю і ніколи не пізнаю істину. Після цього я зрозуміла, що він справді «з привітом».

Однак навіть незважаючи на змішані почуття, Наталя зустрілася з Андрієм вдруге. Каже, що їй хочеться вірити людям і бачити в них найкраще.

— Але, ти знаєш, в мене просто не вийшло. Отже, Андрій запросив мене додому опівночі: чаю випити, поговорити, подивитися фотографії. І він почав мене знайомити зі своїм сімейним архівом: «Ось це я в юності, а це моя колишня дружина, це мої батьки, а це я купив першу машину, а це моя коханка, а це мої друзі. А це я, схожий на себе, правда?». Я вже втомилася, кажу: «Андрій, вже друга година ночі», а він мені: «Куди ти поспішаєш, дорогенька? Ти тому і не можеш пізнати істину, бо завжди поспішаєш. Випий чаю і розслабся, в мене ще є кілька альбомів». Я наполягала, щоб він викликав мені таксі і пояснила, що живу не сама, пізно повертатися додому в нас в сім’ї не прийнято, а він сказав, щоб я «нє дєлала єму нєрви». Оце й була наша остання зустріч, — згадує Наталя.

— А істину ви таки пізнали? — запитує журналістка «20 хвилин».

— Та ні, я намагалася, але щоб нарешті пізнати істину, треба зустрітися з ним втретє. Але поки що я не готова до таких відкриттів, — сміється дівчина.   

Давай перейдемо на ти...

23-річний Максим згадує про «особливе» знайомство на Фейсбуці трирічної давнини. До нього в друзі додався чоловік, який, як пізніше виявилося, був хорошим приятелем подруги Максима.

— Ми пролайкали фотки одне одному, а через якийсь час він мені написав. Звати його Юра і він одразу видався мені дивакуватим. Фото в нього хороші, професійні, але видно, що він нестандартний такий дядько. Волосся пофарбоване, як в Артемія Лєбєдєва, в рожевий колір. Я чомусь подумав, що він може бути стилістом, — згадує Максим. — Ми почали листуватися, я звертався до нього на «ви», а він це одразу припинив, каже: «Ой, та що це за фамільярність, давай перейдемо на ти». Я спілкувався з людиною щиро, подумав, може, подружимось, він інтелігентний, ввічливий. Юра розпитував у мене, чим я займаюся, як проводжу вільний час, що мені подобається… А я йому, як наївна дівчинка, розповідаю про все.

Врешті Максиму набридло витрачати час на листування і він запропонував або поговорити по телефону, або зустрітися наживо.

— Я саме був у Києві тоді. Кажу Юрі, що писати довго не люблю і мені зручніше поговорити по телефону або зустрітися. Він це одразу підтримав і каже: «О, так, о, так! Я теж люблю живе спілкування і ти навіть уявити собі не можеш, наскільки!». Мене це здивувало і здалося якимсь ненормальним. А потім наша спільна знайома розповіла, що він, кхм... любить хлопчиків. І це стало точкою неповернення, більше ми з ним не спілкувалися, — сміється хлопець.

«Чоловіки зобов’язані, але необов’язкові»

Якось друзі привітали Олександра з днем народження і жартома побажали йому зустріти своє кохання в Тіндері або в Баду (додатки для знайомств — ред.). Хлопець в свою чергу не забарився і вирішив там зареєструватися.

— Це було півтора роки тому, я подумав, а чом би й ні? Зареєструвався, поспілкувався, і за три дні встиг побувати на двох побаченнях, а потім видалитися з тієї платформи раз і назавжди, — сміється Саша.  — Перше побачення було справді ексклюзивним. Дівчина за 15 хвилин знайомства встигла мені розповісти про погані стосунки з мачухою, про те, що в неї забрали собаку, згадувала, як втратила невинність і наголосила на тому, що чоловіки дуже й дуже зобов’язані, але по-факту необов’язкові.

Саша зізнається, що вже через чверть години спілкування почувався не просто не в своїй тарілці, а в пекельному котлі. Тому вирішив шукати шляхи відступу.

— Я зробив вигляд, що забув про важливу зустріч. Набрав номер друга, сказав, що я виїжджаю. Раптом увімкнувся гучномовець і він мені у відповідь: «Ти що, здурів? Ми не домовлялися зустрітися». Мені стало незручно, але я швидко взяв себе в руки і почав викручуватися: сказав, що помилився номером  і набрав іншого товариша. Цього разу було без гучномовця, тому я швиденько змотав звідти вудочки, — розповів він.

«Вибач, але мушу терміново опанувати ІТ»

Друге побачення виявилося не менш прозаїчним та невдалим. Звідти Олександр теж втік, як з потопаючого корабля.

— Прийшов на зустріч, а там ніби дитина сидить, хоча по паспорту їй було 19 років. Ми з нею прогулялися, вона розповідала щось незрозуміле і я особливо не слухав. Натомість заговорив сам, бо мене хоча б приємно слухати, на відміну від неї. Але в цьому знайомстві мене збентежили не стільки її інтелектуальні здібності, як зовнішність — вона справді виглядала наче дитина. На нас дивилися перехожі жінки, я ловив на собі засуджуючі погляди. В одному оці читалося «розбещення», в іншому — «неповнолітніх», — іронізує Олександр і зізнається, що для втечі знайшовся несподіваний привід. — Ми проходили повз контору, де ремонтують техніку і я сказав: «Вибач, але мені треба йти, бо я маю терміново опанувати айті-сферу». Це дослівно.

«Казала, що на ПП, а сама прийшла з пивом»

— Епічною була зустріч з дівчиною, з якою ми познайомилися в інстаграмі. Я побачив її на Урожаї біля сміттєвих баків, вона сперлася на смітник і тримала в одній руці банку пива, а в іншій цигарку. Епічніше — ну в житті не вигадати,  — сміється 25-річний Вадим.

Чоловік зізнається, що одразу в голові промайнула ідея пройти повз і навіть не обертатися, якщо будуть кликати.

— Хотілося, щоб було, як у приказці: я - не я, і хата не моя. Подивився на це і подумав, що пора царапати звідси. Але все ж підійшов, розмова зав’язалася, хоча почуття в мене були дуже змішані. В переписці вона була такою вишуканою, жіночною. Я пам’ятаю, що десь після обіду на мої питання «Що робиш?» чи «Як справи?» вона відповідала, що готує собі вівсянку або мусс з авокадо, або збирається на тренування. В житті взагалі цілковита протилежність: ні фігури з фото, ні манер. Мене ніби облили холодною водою. А ще ж матюкалася як! І клуби в неї, і п’янки, і оце все нікому непотрібне, — згадує він.

Вадим розповідає, що на підставі всього почутого вирішив скористатися «нагодою» і відверто зізнається, що висновок про доступність дівчини напрошувався сам собою.

— Думаю, раз таке весілля, запросив до себе додому. Вона одразу погодилася і йде так невимушено — знає, куди і навіщо. В один момент я «даю газу», кажу: «Ти ж розуміла, чому сюди йдеш» і почалося: «Я не така», — згадує Вадим. — Я цього не зрозумів і подумав, що треба піднатиснути. Бачу, в неї в очах жах і розумію, що виглядаю, як насильник-маніяк.  Після себе вона лишила дуже дивний емоційний присмак, бо дівчина взагалі не персик, а якась курага.

Втім, невдале побачення наштовхнуло Вадима на роздуми. Він впевнився в тому, що інформація, яку ми всі отримуємо через мережу — недостовірна й ілюзорна.

— Це все просто не співпадає з реальністю. В мережі на кожному фото сідниці, дуже яскраво все. А В житті все не так солодко, матеріальний рівень не відповідає тому, що транслюється на фото, культура спілкування й поведінки теж зовсім інша, — розмірковує він.

Ті ж самі думки розділяє і 20-річний Максим, який теж втік з першого оффлайн побачення.

— Ми познайомилися на «Баду». В дівчинки було прекрасне все! І личко симпатичне, і фігура красива, і спілкування цікаве й веселе, сидиш над екраном телефону і чекаєш повідомлення від неї — настільки все гарно складалося. А коли здибалися, я спершу задумався, підходити до неї чи ні. Прищі по всьому личку, я не знаю, як вона на фото вийшла стрункою — мабуть, ракурси підходящі, фотошоп і купа фільтрів були найкращими її спільниками, — згадує Максим і додає, що вийти зі скрутного становища вдалося завдяки товаришеві, який подзвонив і попросив про допомогу. — Він як знав, що мене треба витягнути звідти. Розпрощалися ми з тією дівчинкою швидко і більше ніколи не спілкувалися. А згодом я взагалі видалився з «Баду». Після такого бажання знайомитися в інтернеті взагалі відпало. Краще одразу бачити й чути людину, щоб зрозуміти твоє чи не твоє.

«Всі чари розвіялися, як тільки він дістав вставну щелепу»

39-річна вінничанка Ірина називає себе консервативною людиною і ще досі знайомиться з усіма благами цивілізації — з інтернетом в тому числі. За все життя вона ніколи не реєструвалася у соцмережах, а з усіх застосунків користується лише вайбером. Втім і їй вдалося познайомитися з чоловіком нестандартним способом.

— Я приїхала в Одесу на відпочинок. Сиділа собі в кафе на літній терасі, а там обслуговування таке класне: разом із замовленням подають газету з місцевими новинами. Я її погортала, дійшла до рубрики «Оголошення», мені стало цікаво, яку зарплату пропонують в місті і за яку роботу. Натрапила я, словом, на оголошення від чоловіка. Було вказано, що такий-то такий-то шукає другу половинку, йому 60 років, має бізнес, вдівець. Номер його зберегла і вирішила пошукати, чи є він у вайбері. Виявилося, що є. Так я побачила його фото — хороший такий, славний мужчина, з сивиною. В нього дуже добрі очі, — зауважила жінка.

Врешті того ж дня Ірина вирішила познайомитися ближче зі Львом Сергійовичем. У вайбері написала його загадкове й інтригуюче повідомлення, мовляв його мрія нарешті збулася.

— Так ми й зустрілися. Я, звісно, не розглядала його кандидатуру, про романтичні стосунки й мови бути не могло, бо він мені у батьки годиться. Але заприятелювати з приємною людино мені здалося доброю ідеєю, він би мене розважав, поки я на відпочинку. На зустріч він прийшов у білому лляному костюмі, галантний, широко мені всміхався. Він багато жартував, я сміялася, ми поговорили про життя, прогулялися містом. А потім він запропонував випити вина. І коли він зняв свою вставну щелепу… Словом, всі чари миттєво розвіялися. Я спершу подумала, що випила зайвого, але ні. Обличчя його обвисло і стало старечим, а це ж лише щелепа! І вона так змінює ситуацію…, — розмірковує Ірина.

Після цього вони ще бачилися з чоловіком, але просто як хороші знайомі. Ані натяку на романтику з боку одесита більше не було.

Читайте також:

«Зарплати зростатимуть на 23% щороку», — прогнози від економіста Михайла Кухара

Таїнство хрещення. Кому зі священників вінничани довіряють хрестити своїх дітей?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.