«Анфас Коцюбинського нагадує мені пончик», — переселенець, який відкрив майстерню пончиків

Intermezzo Donuts знаходиться на вулиці Некрасова. У цьому закладі працює Михайло Жилін разом зі своєю дружиною Мирославою. Вперше до нашого міста вони потрапили п’ять років тому. До цього подружжя жило у Донецьку, де Михайло працював завідувачем трупи драматичного театру. З початком російської агресії проти України він пішов добровольцем в АТО, де через півроку дістав наскрізне поранення легені. 

— У нас з дружиною була домовленість, що я не піду воювати, поки не буде задіяна регулярна російська армія. На жаль, наприкінці серпня 2014-го це сталося і я опинився на фронті, — розповідає Михайло. — Після поранення я не знав, куди діватися, адже театр залишився там. Дякуючи Богові, у мене були друзі з ДонНУ, який тоді якраз переїхав до Вінниці. Вони поговорили з ректором і він запросив мене на роботу, я почав викладати літературу. 

Михайло розповідає, що до початку війни він марив невеличким містечком з провінційним університетом. Де спокійне і розмірене життя, де можна тихенько викладати, а на вихідних ходити на риболовлю. Розглядав Ніжин і Умань, але опинився у нас. Тепер Вінницю вважає своїм рідним містом. 

— Мені подобалося викладати, але я, м’яко кажучи, був не в захваті від того, що відбувається в освітній галузі нашої країни, тому вирішив, що потрібно починати щось своє, — продовжує Михайло. — Повністю розірвати зв’язок з гуманітарним, науковим та літературним минулим я не наважився, тому наша майстерня має дещо творчий ухил.

Мирослава Жиліна

Перше слово з назви закладу є відсиланням до однієї з найвідоміших новел Михайла Коцюбинського Intermezzo, а друге, — Donuts — з англійської перекладається, як пончики. Спочатку подружжя планувало відкрити сімейне кафе з невеликим асортиментом: пончики, прохолодні напої і кава. Але знайшовши і винайнявши приміщення під заклад, зрозуміли, що перший час, зокрема через близьке сусідство зі школою, буде краще, якщо в асортименті буде більше позицій: фаст-фуд, чіпси, солодкі напої тощо.

— Сподіваюсь, що з часом ми все-таки зможемо прийти до концепції пончиків і кількох різновидів напоїв, а зараз це вимушена міра, від якої нікуди не дітися. Якщо прибрати з полиць чіпси, до нас не буде приходити стільки людей. Особливо вдень, коли основними нашими клієнтами є школярі, — продовжує Михайло. 

За приблизно годину, що журналіст перебував в Intermezzo Donuts, до закладу навідалися кілька десятків відвідувачів. Більшість — школярі. В якийсь момент Михайло навіть попросив призупинити інтерв’ю і пішов допомагати дружині за прилавок. 

— Добрий вечір, — вітався чи не з усіма своїми відвідувачами Михайло, хоча на годиннику був лише обід. Потім він пояснив, що школярам подобається, коли з ними жартують, називають їх за іменами і постійно усміхаються у відповідь. Каже, сучасні клієнти ходять до закладів не стільки за продукцією, скільки за емоціями. 

Михайло Жилін

У закладі стає дуже голосно. Звідусіль лунає гомін розмов школярів, які хочуть якомога швидше опинитися біля каси: «А можна чіпси?» «Дайте хрустайли з беконом. Мені треба підкріпитися», «Два пончики, будь ласка». 

— Ну, а тобі, Мишко, що? — запитує Михайло у школяра, який не може визначитися, що він купуватиме. 

— Та думаю, — відповідає хлопець.

— На контрольних треба думати, а тут немає чого, — говорить усміхнений власник.

— Тоді давайте піцу-малявку. 

Майже всі пончики розбирають ще до обіду, тож доводиться робити другу закладку. До запуску Intermezzo Donuts Михайло з Мирославою планували, що продаватимуть пончики виключно коробочками по 6-7 штук, але тоді не всі школярі могли би дозволити собі ними посмакувати, тож вирішили продавати і поштучно. 

— Школярі їдять пончики за обидві щоки, чому ми, звісно, дуже раді. Для них у нас навіть діє постійна знижка. Як і для учасників бойових дій. Але ветерани нею користуватися не поспішають, на відміну від учнів, — говорить Михайло Жилін. — Чому саме пончики? Бо це смак дитинства. В Intermezzo Коцюбинський пише, що жайворонки грають на сонячних променях, а пончики у мене асоціюються якраз із сонцем. Та й анфас Коцюбинського нагадує мені пончик. Я, до речі, на кожній коробці малюю щось у карикатурній формі: коли портрет клієнта, а коли крокодила, який мешкає в річці Тяжилівці. У всіх них завжди великий ніс. Людям таке подобається. 

Пончики. Фото: Visit Vinnytsia

У майбутньому підприємець планує організовувати в своєму закладі камерні презентації і літературні читання. Говорить, що частими гостями у них є творчі викладачі та студенти педагогічного і донецького університетів. Нерідко за пончиком з кавою приходять і відомі поети, які завжди дарують свої книжки. З них вже назбиралася невеличка бібліотека, що її також можна побачити в Intermezzo Donuts. 

— На якомусь суб’єктивному рівні техніка письма Коцюбинського нагадує мені саме Вінницю. Вона імпресіоністська, не має чітких контурів і жорстких кордонів, а її барви перетікають з одних в інші. В його творах все розмірене і плавне. Крім того, вінницька природа — це природа, що описана в Intermezzo. Ми з дружиною за те, щоб Коцюбинський був максимально присутнім у Вінниці, — говорить Михайло і починає приготування чергової порції пончиків. Скоро за ними прийдуть зголоднілі вінничани.

Читайте також:

«Приходьте голосувати — це безпечно». Як пройдуть місцеві вибори на карантині у Вінниці

Відремонтував понад сто гітар. Пропонує створити музей у Вінниці

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.