Відремонтував понад сто гітар. Пропонує створити музей у Вінниці

-Коли береш розбиту гітару і робиш з неї лялечку - ці почуття не передати словами, - каже Олександр Геркалюк. Він вдячний дружині Антоніні, що підтримує його захоплення

—У Вінниці уже є свої музейні родзинки, — говорить Олександр. — Музей української марки, моделей автотранспорту, фотоапаратів. Не менш цікавою була б колекція гітар.

На думку колекціонера, його варто б розташувати  у такому місці, де працюють музиканти. Адже музичні інструменти потребують догляду. Таким місцем могло б стати училище культури і мистецтв імені Леонтовича. Або педагогічний університет, де також опановують музику.

—Гітари не повинні весь час мовчати, навіть музейні…

Купує розбитий інструмент і робить з нього лялечку

Олександр Геркалюк проживає у Могилеві-Подільському. Колекція знаходиться у його будинку. Гітари можна побачити уже в коридорі, кімнатах. Висять на стінах, лежать на стільцях, на підставках. Каже, перетворив будинок на музей. Хотілося, щоб інструменти бачили ті, кому це цікаво.  

За його словами, міську владу Могилева-Подільського не виявила інтересу до його пропозиції створити музей. Каже, декілька разів мав з цього приводу розмову із заступником міського голови, нічого конкретного не почув у відповідь.

На знімку: електрогітара власної роботи

Якщо те само повториться у Вінниці, змушений буде продати колекцію. Охочих викупити її вистачає. Причому, не тільки з Києва. Пишуть і телефонують росіяни. Поки що всім відповідає однаково: «Вибачте, не продаю…»

—В Росію мої гітари точно ніколи не потраплять, такий варіант не припускаю навіть у думках. Якщо віддам, то киянам, — говорить Геркалюк. — Самому вже складно доглядати. Звичайно, хотілося б, щоб інструменти залишилися поближче до моєї домівки, але вже як складеться ситуація…

Його «королеви», так називає гітари, бояться холоду, взимку температура в кімнатах має становити не нижче 20-ти градусів тепла. Треба стежити, щоб не завелася цвіль на стінах, чи у кутках кімнат. Це ворог інструментів. Адже у них дека і гриф з дерева. Зрештою, гітари не повинні весь час мовчати. Інколи струни мають звучати. Але перед тим їх необхідно налаштувати. Без знаючого спеціаліста не обійтися.

Всі гітари, акустичні й музичні, придбані ним за власні кошти. Купує зіпсовані, побиті. Ремонтує. Для цього створив майстерню. Трохи сини допомагають.

—Для чого все це? — запитую у співрозмовника.

 —Мені подобається! — відповідає без роздумів. — Сам процес відновлення найбільше є цікавим. Коли ти береш до рук розбитий інструмент, а потім робиш з нього лялечку, торкаєшся струн і він знову співає — такі відчуття словами не передати.

Мама навчила грати

Він з дитинства ріс під звуки гітари. Його мати, пані Параска, у роки війни з гітлерівцями служила фронтовим медиком. Навіть у ті важкі дні її подругою залишалася гітара. Неа фронті не розлучалася з семистрункою.

Олександр згадує, що і в мирному житті у їхньому будинку дзвеніли струни. Не тільки мама, а й її сестра, а також бабуся, грали на гітарі, балалайці, мандоліні. Бувало, збиралися разом і влаштовували імпровізовані концерти.

Мама навчила синів  перебирати струни. В Олександра  є ще брат Юрій.

—Першу свою електрогітару я зробив разом з братом, — розповідає співрозмовник. — Ми тоді навчалися у Вінниці у політехнічному технікумі. Було це наприкінці 60-х. Студентами уперше почули записи електрогітар. Їхній звук зачарував настільки, що захотілося самому грати на такому інструменті. Однак їх ще не було у продажу. От ми і взялися за діло. І нам це вдалося.  Пів року витратили на роботу. Потім грали на саморобній електрогітарі в ансамблі технікуму. Під час служби в армії також не забував про інструмент. Виступав з ним у військовому ансамблі.

Повернувшись з війська, Геркалюк став працювати на приладобудівному заводі у рідному Могилеві-Подільському. Тоді виготовив ще одну електрогітару. Переміг з нею на одному з міських конкурсів.

Був інженером, потім головним конструктором заводу. Інженерні знання неабияк допомагали у виготовленні креслень при ремонті при інструмента. Заочно закінчив у Києві сільськогосподарську академію, захистив дисертацію кандидата технічних наук. Загалом відпрацював на приладобудівному 30 років.

Каже, з таким досвідом стати майстром з ремонту гітар не складало особливих труднощів. «Лютьє» — таким мелодійним словом називають майстра, який виготовляє струнні інструменти, — говорить пан Олександр. —Це трохи і про мене сказано».

   До речі, перша саморобна гітара збереглася дотепер. Загалом він виготовив чотири такі інструменти. Роблять їх із сухого дерева, вік якого 50-60 років. Як стверджує співрозмовник, що гітара важча, то краще звучить.

Gibson, Musima, Cremona і «груша»

На запитання про найдавніші інструменти з колекції, Геркалюк показує гітару, якій, за його словами майже півтора століття. З-поміж рідкісних називає семиструнку Чернігівської фабрики музичних інструментів. Була така раніше. На цій фабриці виготовляли піаніно, струнні інструменти. Їхні гітари називає «груша». Формою схожі трохи з плодом з дерева в саду.

—Таких гітар нин небагато можна знайти, — пояснює Олександр. — Найбільш цінними для мене є інструменти американської фірми Gibson. У мене їх два. Виготовлені у 1959 році. Вони ще й дороговартісні. Придбав їх на аукціоні. Цінними є гітари німецької фірми Musima. Теж маю в колекції.

Олександр розповів про тип гітар під загальною назвою «офіцерські». У коридорі він зупинився біля стенду з розповіддю про Володимира Висоцького. Це журнальна вирізка. На знімку композитор удвох з французькою кіноактрисою Мариною Владі. У руках Володимира гітара.

 —Цю гітару Висоцькому подарувала Марина Владі під час його першого приїзду в Париж, — пояснює співрозмовник. — Їх називали офіцерські гітари.  Семиструнка  користувалася великою популярністю у часи гусар.

Моє хобі не з дешевих

Геркалюк «полював» за гітарами упродовж 30-ти років. За цей час йому вдалося придбати і від реставрувати майже 120 інструментів. Видивлявся їх на «барахолках». В яке б місто не поїхав — вважав за потрібне сходити на ринок, поцікавитися, чи не продає хтось семи, - чи шестиструнку. Він був завсігдатаєм комісійних магазинів. З появою Інтернету справа пішла веселіше. Купував на аукціонах.

—Майже всі придбані мною гітари були непридатні для звучання, — каже він. — Або побиті, або поїдені іржею, чи із зіпсованою електронікою. Необхідні деталі замовляв на заводах. Все інше виправляв самотужки — виготовляв креслення, знімав стару фарбу, шліфував, лакував, вирівнював грифи, лади, колки. Роботи виконував у створеній для цього реставраційній майстерні.

Чоловік пояснює, що його заняття не з дешевих. Всі придбання оплачував за власні кошти. Заробляв їх руками і розумом.

Дякує дружині Антоніні, що не дорікала за такі витрати грошей з сімейного бюджету.

В єдиному екземплярі

Геркалюк показав гітару фірми Cremona. Зовні в ній нічого особливого. За його словами, йдеться не про форму інструмента.

—Такої гітари не має більше ніхто в нашій державі, — каже він. — Саме в цьому її унікальність. До мене вже не раз приїжджали з проханням продати. Не погоджуюся.

За словами колекціонера, таких гітар було виготовлено тільки 50 одиниць. Це була сувенірна продукція. Тодішній президент Болгарії Тодор Живков дарував їх своїм гостям. Такі гітари називали «Кремона золота».

Наш земляк придбав цей інструмент у Києві.

—А якщо це підробка? — запитую його.

—Є документи, тому про підробку не йдеться, — каже Олександр.

Гітара знаходиться у красивому чохлі. Але це вже робота Геркалюка.

—Я король скрипки, але моя королева – гітара, — такий напис можна прочитати на ще одному стенді у кімнаті Геркалюка.

Так говорив Паганіні. Після концертів він відкладав скрипку і «біг до своєї гітари». Це рядки з вірша пана Олександра, присвяченого Паганіні і його захопленню королевою-гітарою.

У кутку однієї з кімнат побачив інструмент схожий на бандуру. 

-Це і є бандура, - говорить пан Олександр. - Не заводська, а саморобна. До того ж не закінчена. 

В одній з телепередач Геркалюк побачив сюжет про те, що в Чернігівській області на горищі старого будинку знайшли незакінчену бандуру. Знайшов валсника. Викупив. Планує закінчити роботу.

-Коли це станеться, запрошу, щоб побачили, у що перетворяться ці дощечки, а головне - послухати, як як звучатимуть їхні струни, - каже на прощання майстер.  

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.