Вінницький край у поштових листівках. Що ще, крім залізниці було у Вапнярці сто років тому?

• Перша згадка про село Вапнярка фігурує в майнових документах Потоцьких з початку ХІХ століття. Відтак дослідники вважають, що з’явилося воно приблизно в той час.
• Звідки взялася назва села, коли там збудували першу залізничну станцію та наскільки в селі була розвинута інфраструктура — дізнайтеся з матеріалу.

Вінницький обласний краєзнавчий музей підготував чергову розповідь у світлинах і поштівках. Цього разу мова йде про село Вапнярку — де є одна з найвідоміших вінничанам залізнично-дорожніх станцій. Подорож у минуле Вінниччини науковці здійснюють в рамках проєкту «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 року».

«Село Вапнярка (нині Вапнярки) засновано, ймовірно, на початку ХІХ ст. Принаймні в «Топографічному описі Подільської губернії» 1799 р. (ч. ІІІ) відомостей про нього немає, натомість воно фігурує в майнових документах Потоцьких з початку ХІХ ст, — читаємо на сторінці музею у Фейсбук. — Перша відома нам згадка про осаду міститься в угоді про тимчасовий поділ маєтків між спадкоємцями Станіслава Щенсни Потоцького, укладеній 18 жовтня 1807 р. (за ст. ст.). Того часу це село Брацлавського повіту належало до Тульчинського ключа, який загалом налічував 22 населених пункти і припав на спадкову частку Мєчислава Потоцького (1799–1879).

83 чоловічих душі та станція за 14 верст

На початку 1820-х років, за відомостями Вавжинця Марчинського, тут мешкало 83 «чоловічих душі» (загальна кількість мешканців не зазначена). Село отримало назву, ймовірно, від невеличкої річки Вапнярки, яка згадується у вищеназваному описі 1799 р.

«В 1869 р. Мєчислав продав Тульчинський і Вільхуватський (у Балтськомі повіті) ключі своїй племінниці Марії Строгановій, доньці Болєслава Потоцького, а вона своєю чергою збула обидва маєтки 1874 р. Департаменту уділів, — розповідають дослідники. — Під час спорудження Києво-Балтської залізниці за 14 верст від села збудовано станцію, яка отримала назву «Вапнярка» (1870 р.). Автор статті про Вапнярку в «Географічному словнику Королівства Польського та інших слов’янських країв» стверджує, що станцію збудовано на землях села. Однак це питання потребує ретельного дослідження, адже село надалі належало Відомству уділів, адміністратором маєтку в 9 десятин 719 кв. сажнів було Управління 10-го Тульчинського удільного маєтку, а решта знаходилася в користуванні сільського селянського товариства».

А ось селище, яке розросталося навколо станції, належало поміщику і підприємцю Каролю Ярошинському (1878–1929). Втім науковці зазначають, що станція отримала таку ж назву, що й село Вапнярка, попри те, що вона опинилася в межах Ямпільського повіту і мала значно ближчих сусідів, приміром, села Колоденку, Вербову, Кислицьке.

З’їзд гостей і забава

На своїй сторінці працівники музею опублікували ілюстрації, які стосуються саме селища і станції «Вапнярка».

Відомо, що у 1889 році тут прокладено гілку Вапнярка-Христинівка завдовжки в 131 версту, відтак станція «Вапнярка» стала вузловою.

«За рік до цього Ігнаци Щеньовський збудував приватну вузькоколійку (22 версти) до Капустянської цукроварні. Вельми цікаві спогади про її відкриття залишив Пьотр Маньковський (1866–1933), подільський поміщик, згодом релігійний діяч, перший єпископ відновленої в 1918 р. Кам’янець-Подільської дієцезії. Він був учасником «незвичайної урочистості» у вересні 1888 році, — пояснюють дослідники.

«Мало відбутися відкриття цієї колії, а при тій нагоді – з’їзд гостей і забава. Ми тоді вибралися через Антопіль до Вапнярки. Акт освячення колії здійснив православний піп. Це була conditio sine qua non [лат. неодмінна умова], викликана тогочасними урядовими відносинами, і хоч у нашому гроні був католицький священник, кс[ьондз] канонік Шатжицький із Житомира, друг родини Ярошинських, він міг тільки здалеку бути глядачем цього освячення і тишком поблагословити започатковану справу. По завершенні церковного обряду ми зайняли місця у відкритих вагонах і рушили до Капустян. Нас супроводжував оркестр, а коли ми проїжджали через ліс, потяг щохвилини зупинявся, відчіплювали по черзі по одному вагону, а гості, забезпечені дубельтівками, мали з вагонів стріляти по звірині, яку заганяли нагоничі.

Однак такий спосіб полювання з музикою, локомотивом та вагонами не давав, ясна річ, підстав для надії на багату здобич, і дійсно, крім одного свійського даніеля [європейська лань], якого для підтримки гонору полювання, випущено в лісі та загнано на мисливців, більше звірини не було. Після прибуття до Капустян відбувся прийом з танцями [...]», — йдеться в мемуарах Маньковського.

Хліборобство, цукроварні та телеграфна контора

Звертають увагу дослідники й на село Вапнярку, якому завдячували своєю назвою станція і селище. Воно, за їх словами, належало до Журавлівської волості, а найближчою залізничною станцією до нього була розташована за 3 версти «Журавлівка».

«У 1898 р. селяни збудували дерев’яну однобанну церкву св. мучениці Параскеви. На 1901 р. у селі мешкало 797 православних, відомості про католиків і євреїв маємо тільки спільно із сусіднім селом Паланкою. Отже, у двох селах того часу мешкало 57 осіб католицького віросповідання та 46 юдейського. На 1905 р. у с. Вапнярці було 246 дворів і 888 мешканців. Головним заняттям селян було хліборобство, до «побічних промислів» належали візникування, роботи в сусідніх економіях, на цукроварнях і залізниці. З 1880 р. у Вапнярці існувала школа грамоти, з 1898 р. вона розміщувалася в новому приміщенні, збудованою селянським товариством», — розповідають музейники.

Селище Вапнярка належало до Тиманівської волості Ямпільського повіту. На 1905 р. воно ще дещо поступалося однойменному селу, налічуючи 85 дворів і 750 мешканців, але динамічно зростало.

«Зауважимо, що в районі станції було 3 цукрових заводи, кілька винокурних, значна кількість млинів і кілька великих поміщицьких маєтків. Це, звісно, сприяло розвитку станції і селища, яке виглядало, як містечко (хоча у довідниках фігурує як селище). Тут розташовувались земська станція, поштово-телеграфна контора, урядницький пункт. Збудований був паровий млин, організовано склади – лісовий, землеробських знарядь та ін. Існували аптека та аптечний склад, готель і 5 заїжджих дворів», — додають дослідники.

По п’ятницях в селищі відбувалися базари. На опублікованій поштовій листівці, виданій 1917 р., бачимо вулицю Вапнярки.

«На одноповерхових дерев’яних будинках прикріплені вивіски крамничок і ремісничих майстерень. В селищі була єврейська молитовна школа. В 1897 р. на кошти Південно-Західної залізниці відкрито однокласне залізничне училище. Річна платня за навчання для дітей залізничників становила 4 руб., для інших – 8.

А з фотографічних закладів Вапнярки нам відоме лише фотоательє Юзефа Ліпського, члена Російського фотографічного товариства з 1898 р», — розповідають у музеї.

Читайте також:

Рідкісні світлини Хмільника. Яким було місто та його мешканці понад сто років тому

Історія у світлинах: що відомо про Літин 100-річної давнини і його мешканців?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.