Вінничанка написала книгу про музичну Вінницю. У чому її унікальність?

Ілюстративне зображення/ glavcom.ua

Без музики важко уявити Україну. Здається, це вже закладено в наш генетичний код. Та чи багато ми знаємо про музику саме нашого міста й те, як розвивалось мистецтво на берегах Південного Бугу сотні років тому?

Журналістка «20 хвилин» поспілкувалась з вінничанкою Наталією Кушкою, яка взялась дослідити історію музики рідного міста. Про музичне новаторство, творчий потенціал, інтернаціональну культуру й вінницьких друзів Шопена читайте далі в матеріалі. 

— Приблизно з середини 90-х років і до 2006-го року я збирала матеріал для книги, систематизувала його, обдумувала й робила перші записи, — розповідає музикознавиця, викладачка вінницького коледжу культури й мистецтв імені Миколи Леонтовича Наталія Кушка. — Та потім побачила, що це нескінченний процес, адже весь час з’являється щось нове й нове. Дослідити все й відразу просто неможливо, тому я зупинилась і почала роботу над виданням книги. 

У книзі «Музична Вінниця» авторка представила результати своїх досліджень — історію вінницької музики від прадавніх часів і до 1945 року. 

— Я зрозуміла, що мені життя не вистачить писати про наступні роки, — зізнається вона. — Тому всю нову інформацію, яку знаходжу, продовжую просто збирати. Навіть якщо не я про це напишу, то, можливо, згодиться комусь іншому. 

На питання, чому вирішила зосередити свою увагу саме на історії музики, Наталія Кушка пояснює, що це її цікавило завжди.

— Мені здається, що всі явища потрібно розглядати саме з історичної точки зору, щоб зрозуміти де та правда знаходиться, — говорить вона. — Лише після детального екскурсу в минуле стає очевидно,  як і чому все розвивалося, чому виникали ті чи ті жанри, чому реформувався театр і чому в різних країнах цей процес мав свої відмінності. 

Важливість регіональних досліджень

За словами авторки, спочатку вона планувала дослідити історію музики всієї Вінниччини, але зрозуміла, що для цього знадобиться дуже багато часу й «ціла лабораторія вчених». Але й на музичній історії міста вона зупинилась не відразу.

— Не можу пригадати з чого все почалося, — говорить Наталія Кушка. — Коли сіла в архіві працювати, у мене не було конкретної ідеї книги. Спочатку просто хотілося навести лад у питанні перебування Ференца Ліста на Вінниччині — раніше «гуляло» багато міфів і легенд з цього приводу, але вони містили чимало суперечностей, тому й вирішила краще ознайомитися з цим питанням, щоб все розставити по місцях. Потім мені замовили статтю про історію вінницької філармонії. А ще я досліджувала минуле нашого коледжу — ось так все збиралось, поки не виникла ідея написати повноцінну книгу й представити там все разом. 

Вперше про свою ідею авторка заявила в Києві у 1999 році під час великої конференції.

— Той захід стосувався дослідження музичної історії всієї України, а я висловила думку, що досі всеукраїнську історію ми вивчали тільки на основі великих міст — Києва, Харкова, Одеси й Львова, — пригадує вона. — Та це дуже однобокий погляд, адже музика й музична культура розвивалася всюди: в маленьких селах, селищах і невеликих містах. До того ж у різних регіонах країни це мало свої особливості й свої відтінки.

Наталія Кушка говорила тоді, що поки всі не почнуть досліджувати власні регіони, ми не зможемо повністю уяви історію музики країни.

— Саме тому я вирішила дослідити Вінницю — це такий собі хронотоп міста, — пояснює вона. — Коли буде достатньо регіональних досліджень, тоді ми зможемо чітко розуміти, що в нас є, чим варто пишатися, що можемо продукувати та як себе презентувати у світі. 

Колосальний сплеск культури

Наталія Кушка зізнається, що найцікавішими для дослідження стали роки революції та війни.

— Як не дивно, саме тоді були колосальні сплески культури. Сама для себе зробила таке відкриття, що в культуру прийшли люди абсолютно безкультурні, але вони неймовірно цієї культури прагнули, — розмірковує вона. — Раніше це було привілеєм панів, аристократів і багатих людей, тому дуже примітно, як прості люди теж цього хотіли. Наприклад, у нас в архіві є ціла тека скарг про те, що людям не вистачило білетів у театр. Ці скарги писали селяни, робітники заводів і так далі...Це дійсно багато про що говорить.

У той час, за її словами, організовували дуже багато гуртків і музичних зібрань.

—  Люди заповнювали вщент усі можливі зали, — каже авторка. — Не важливо хто саме виступав, звідки приїхали музиканти — всі містяни бігли за квитками, щоб тільки долучитися до мистецтва.

Вражає Наталію Кушку й те, що жодна влада не руйнувала заклади культури. 

— Під час революції влада змінювалась кожні кілька місяців, але театр продовжував працювати за будь-яких умов, — із захватом у голосі говорить вона. — Культуру нічим не вб’єш, я переконана. Її можна уповільнити, призупинити, прискорити, але вбити не можливо, бо потяг людей до неї — колосальний.

Розповідає в книзі авторка й про те, як у міських газетах попереджали людей про відключення світла, щоб електроенергії вистачило для театру, коли там мали бути вистави. 

Час експериментів

— Багато всього пережила Вінниця: були епідемії, три види тифу, два чи три випадки чуми, холера, голод, та ніщо не стало на заваді розквіту культури. За всіх умов у людей залишався потяг до мистецтва, — переконана Наталія Кушка. — Говорячи, до прикладу,  про 30-ті роки, ми першими згадуємо 1932-й і 1937-й. Так, це було дуже жахливо, але тоді були й інші події.

Саме у той  час культура розвивалась шаленими темпами.

— Це був час експериментів, — розповідає вона. — Люди розуміли, що вони вийшли зі старого й потрібно будувати щось нове, але при цьому не забувати про минуле. Звичайно, були певні перегини, коли формувалися списки вистав, п’єс, опер, які забороняли знову ставити, хоч і без об’єктивних на те причин. Та це все було наслідками експериментів і тих ідей, що кипіли в головах людей.

Авторка додає, що то був справді дивовижний прояв патріотизму.

— Люди хотіли робити своє, а не тікати за кордон попри репресії, голод і все інше. Вони залишалися тут, щоб зробити щось хороше для рідного міста й країни — це вражає!

Театральне містечко

Вразила Наталію Кушку й активність вінничан на початку ХХ століття. 

— Зовні провінція провінцією, — каже вона.  — Коли до нас приїжджали актори з інших міст, то говорили, що в нас такий «пильний сад з театром, що от-от розвалиться, а крізь дошки можна руку на вулицю висунути». Та попри все, в театральних касах вже після трьох годин з моменту оголошення вистави не було білетів. Одна з актрис навіть писала, що Вінниця — дуже театральне містечко.

Наталія Кушка додає, що коли у 1910 році побудували великий театр, у місті жило близько 30 тисяч людей, а театр мав 1000 посадкових місць.

— Для порівняння, зараз у театрі їх 700, а жителів Вінниці вже скільки, — риторично запитує вона. — Крім того, на місці, де нині будівельний коледж, був Народний дім і там також був театр. Далі, всі ми знаємо будівлю суду на Грушевського — там раніше на другому поверсі був зал, де показували вистави. Ще є згадки про Зимовий театр і театр в будинку Шабанова. Диву даєшся, як багато вінничан ходили до театрів і цікавились музичним мистецтвом. 

Вінницький джаз

Додамо, що до книги «Музична Вінниця» увійшли дослідження з історії музичної освіти, музичного театру, концертного й хорового життя та філармонії. 

— Народну й естрадну музику я не досліджувала, бо для цього потрібно було провести багато окремих досліджень, — зазначає Наталія Кушка. — Але я натрапила на цікаві документи, які все ж вирішила оприлюднити й підготувала окрему главу «Джазові захоплення Вінниці 30-х років». Знову ж таки, про вінницький джаз потрібно писати окремо, бо це справді дуже цікава історія, але й зовсім її оминути я не змогла.

Розповідає музикознавиця, що попри негативне ставлення уряду, Вінниця джазувала всюди.

— Джаз звучав на радіо, проводились фестивалі, утворювались місцеві колективи, — перераховує вона. — Та, на жаль, багатьом джазистам поламав життя 1937 рік. Річ не в тому, що вони були саме джазистами… Просто їх звинуватили, таке траплялось часто, в службі на німецько-японську розвідку. У 1939 році вийшов указ про перевищення повноважень слідчих, і наших джазистів відпустили, але життя вже було зруйноване.

Вони заслуговують на увагу

Також Наталія Кушка зібрала інформацію про понад 100 цікавих особистостей, про яких вінничанам варто було б дізнатись. 

— Я не писала про таких відомих особистостей, як  Петро Чайковський, Микола Леонтович, Яків Степовий, — каже вона, що про них і так достатньо є інформації.— Мені хотілося звернути увагу на тих митців, про яких рідко згадують або взагалі майже не знають. Та вони дійсно гідні визнання і так чи так пов’язані з Вінницею.

Серед інших  авторка розповідає про Андрія Мазаракі. 

— Він на початку ХХ століття приїхав до нас з Одеси й керував тут артистичним товариством, концертами й навіть випустив першу вінницьку газету, — говорить авторка. — Взагалі Андрія Мазаракі друкувався у газеті «Юго-Западный край», «Слово Подолья», «Шлях». Він зробив дуже багато для музичної культури Вінниці.

Виділяє Наталія Кушка й Анатолія Лемана.

— Дуже мало людей про нього знають, а  він був культурним діячем, скрипалем і навіть сам виготовляв цей музичний інструмент, — розповідає вона. — І я знаю людей, які досі грають на його скрипках.  

Згадує авторка й піаніста з трагічною долею Олександра Лауниця.

— Це була справді цікава особистість, але, на жаль, з важкою долею — його репресували в 1927 році. 

Має відношення до Вінниці й знаменитий диригент Олександр Кошиць.

— Так, про нього написано вже досить багато й навіть має вийти книга його спогадів, але і я вирішила його назвати, — каже Наталія Кушка. — У своїх спогадах він дуже тепло відгукується про Вінницю.

За її словами, зараз мало хто знає про родину Зіссерманів, але наприкінці ХІХ-на початку ХХ століття вони фактично тримали на собі багато культурно-музичних ліній Вінниці.

— Члени цієї родини були надзвичайно здібними людьми: грали на  віолончелі, скрипці, альті й фортепіано. Крім того, були вчителями музики, грали в оркестрі театру й часто гастролювали. 

Важливо згадати ще родину Добжинських. 

— Батько працював музикантом у нашій польській гімназії, яка розташовувалась у Мурах на початку ХІХ століття, а його син вивчився в тій гімназії, — розповідає музикознавиця. —  Викладання було на такому високому рівні, що хлопець зміг вступити до вищої музичної школи Варшави, тобто консерваторії і вчився разом із Шопеном. Вони, до речі, були друзями. 

Приїжджала до Вінниці й відома американська танцівниця Айседора Дункан. У книзі авторка розповідає не стільки про неї, скільки про її перебування у місті. 

У чому ж особливість музичної Вінниці?

— Вінницький творчий потенціал формувався віками саме завдяки нашому політичному розташуванню і участі в різних важливих історичних подіях, — переконана Наталія Кушка. —  А ще Вінниця і Вінниччина унікальні поєднанням різних народів.  У нас вийшов справжній мікс культур. До нас приходили євреї, поляки, росіяни, вірмени, греки, литовці, караїми, цигани, чехи й багато інших народів, які приносили свої традиції, пісні, музику, танці, вірші й мову — все це сплавлялось воєдино. Хоч я досі повною мірою не можу збагнути, як вони всі прижились і так гармонійно поєднались. 

Авторка додає, що нашою особливістю є саме інтернаціональність культури.

— Крім того, ми знаходимось на геополітичному перехресті, через Вінницю проходять міжнародні шляхи й лінії ще з козацьких часів, — каже вона. — Тому, хоч довгий час ми були глухою провінцією, ми завжди залишались на гребні  важливих подій. Навіть Валентин Отамановський у своїх дослідженнях говорив, що завдяки цьому в нас утворилась протестантська громада чи перша в Україні.

Наостанок Наталія Кушка каже, що вірить в те, музика — це мова душі.

— Те, що не можна виразити словами, всі найсильніші емоції, переживання і почуття, можна висловити завдяки музиці. Вона дуже гарно й точно виражає людську сутність і без неї нам ніяк не обійтись! 

Придбати книгу можна в авторки, написавши її у соціальній мережі.

Читайте також:

«Любов до України починається з любові до села» або Як видавництво розповідає історію Вінниччини

Леся Українка і Поділля: архів Вінницької області презентував тематичну онлайн-виставку

«Таке з нами сталося вперше». Як вінницька «Грація» пережила карантин і дистанційні танці?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.