Фото ілюстративне

• На Вінниччині чорні археологи знайшли кіммерійський кинджал. 
• Щоб ідентифікувати артефакт, знадобиться кілька аналізів. Проте вже зараз громадськість сколихнула проблема чорних археологів, які розграбовують історичні та культурні пам’ятки під шум війни.

Восени 1984-го група вінницьких і київських археологів натрапила на поховання вождя сарматів. У  кургані за селом Пороги, що поруч з Ямполем над Дністром. Уперше в Україні археологам вдалося виявити поховання сарматського царя.

Артефакти вразили кількістю і цінністю. Найбільшим за розмірами був меч, оздоблений золотом. У кургані була золота гривна, прикраса, яку носили на шиї. Із золота, бірюзи й емалі зроблено гарнітури парадного пояса і портупейного пояса.

Серед знахідок — золотий браслет, підвіски із золота і кольорового скла. Дуже гарне намисто із золота і скла, золоті оздоблення жіночого костюма, срібний кубок, люстерко.

Ця сенсаційна знахідка саркофага сарматського царя Інісмея підняла Вінницю до статусу «столиці сарматського золота».

Сьогодні в Україні пошуками скіфського золота, трипільських горщиків, бронзових сокир та інших археологічних речей займаються дуже різні люди з різною метою. Більшість робить це незаконно. Хтось це чудово усвідомлює, а хтось продовжує наполягати, що все навпаки — він робить корисну справу, за яку більше ніхто не хоче або не може взятися. Йдеться про так звану чорну археологію та загрози нашій археологічній спадщині.

Нещодавно у закритих спільнотах «чорних археологів» оприлюднили фото та опис знайденого на Вінниччині кіммерійського кинджала. Знахідка приблизно датується VII століття до н. е. 

Про кіммерійский кинжал відомо небагато. За інформацією видання Новини Вінниці, він має розмір приблизно 27 см, довжина леза — 17 см, ефес —  6-7 см, довжина руків’я — приблизно 10 см. Матеріал — залізо. Приблизне датування (за умови автентичності артефакту) — VII століття до н.е.

Для довідки, кіммерійці від X ст. до н.е. стали кочовим і войовничим народом. Розводили переважно коней. Кіммерійський народ складався з племен, об'єднаних у союзи на чолі з царями-вождями. Усі згадки про кіммерійців у давніх писемних джерелах пов'язані з їхніми військовими походами. Сильне кіммерійське військо, що складалося з рухливих загонів вершників, озброєних залізними мечами і кинджалами, луками і стрілами, бойовими молотами і булавами, наводило жах на сусідів. Вплив кіммерійської культури простежується в предметах озброєння і кінській упряжі.

Археологічні пам'ятки, залишені кіммерійцями на території України, — це здебільшого під-курганні поховання воїнів зі зброєю і кінським спорядженням та кам'яні надмогильні стели-обеліски, що зображують постать воїна, оперезаного бойовим поясом з підвішеною зброєю. 

На жаль, під час війни ділки намагаються нажитися на артефактах викрадених із курганів та інших місць.

Завідувач сектору охорони культурної спадщини Вінницької обласної державної адміністрації Михайло Потупчик повідомив, що, на жаль, ця проблема актуальна, тобто, і під час війни ділки намагаються нажитися на артефактах викрадених із курганів та інших місць. Потерпають історичні пам’ятки, зокрема й кургани, і від невмілої господарської діяльності. 

Актуальність проблеми свідчить хоча б такий факт, який наприкінці минулого року оприлюднив Михайло Потупчик. Йшлося про продаж з інтернет-аукціону старовинної золотої прикраси «лунниці», її вага понад 8 грамів чистого золота, і лише за «ломбардним курсом» коштує 12 тисяч гривень, без врахування історичної цінності.

Михайло Потупчик такожрозповів куди потрапляють цінні історичні артефакти знайдені чорними археологами. За його словами, частина знахідок опиняється у смітнику, а іншу частину розпродують на аукціонах. Ціну у більшості формують за радянською методикою: вагу знахідки множать на десять. Аукціони, на кшталт міжнародного сайту Віоліті, за словами експерта, є незаконними, оскільки всі знайдені артефакти на території України перебувають відповідно до закону у державній власності, а археологічні розкопки мають право проводити тільки арехологи з обов’язковою наявністю дозволів.

Як повідомили в поліції за минулий рік було відкрито лише одне кримінальне провадження за фактом незаконних розкопок курганів на Бершадщині. Тоді як Потупчик стверджує, що таких фактів на Вінниччині — тисячі. 

Крім того, завідувач сектору охорони культурної спадщини на сайті «Музейний простір» оприлюднив таку оцінку ситуації:

«В кожному селі, повірте мені, яке нараховує понад 300 жителів, є як мінімум 2-3 металодетектори. Крім «чорної археології», є ще й так звана «військова археологія». Тому необхідно обов’язково ліцензування використання металодетекторів. Це не панацея, але з проблемою необхідно щось робити. Тому я вважаю, що необхідно підтримати цей законопроект — він конче необхідний для збереження нашої культурної спадщини».

Офіційно в Україні розкопки можуть проводити наукові працівники з досвідом проведення археологічних робіт. Вони зобов’язані застосовувати наукові методики. Результати їхньої роботи мають бути повноцінним джерелом культурної спадщини. Знахідки археологи зобов’язані передати до музейного фонду. Також розкопки проводять перед будівництвом або прокладанням доріг. Закон зобов’язує забудовників запрошувати дослідників. Усе це передбачено чинним українським законодавством.

А «чорними археологами» або копачами називають людей, які проводять розкопки без дозволу, незаконно, не реєструючи знахідки, таким чином, грабуючи державу.

За інформацією, яку оприлюднила СБУ перед війною, тільки у 2020 році за оперативними напрацюваннями СБУ було викрито 22 факти контрабанди культурних цінностей. А з 2015 по 2020 роки біло відкрито до півтисячі досудових розслідувань, предметом яких були правопорушення, передбачені статтею 210 ККУ, предметом цих правопорушень стали історичні цінності.

«Побутує думка, що якщо такими темпами чорні археологи будуть продовжувати «бомбити» археологічні пам’ятки, то років через десять практично всі вони будуть зруйновані або пошкоджені, а отже, втрачені для суспільства й науки назавжди», — прокоментував Євген Синиця, археолог, кандидат історичних наук і заступник голови Спілки археологів України. 

Читайте також:

Був палац, став ендокринологічний диспансер: історія вінницьких П’ятничан і роду Грохольських

Хата на хуторі діда Абаза. До 95-річниці музею М.Коцюбинського розповідаємо його історію