«Важливо відновити відчуття волі» — психологиня про те, як спілкуватися з визволеними із полону людьми

«Важливо відновити відчуття волі» — психологиня про те, як спілкуватися з визволеними із полону людьми
Фото: МВС України. Звільнені з полону українські захисники
  • Просто зараз тисячі українців переживають у полоні тортури, знущання, голод та відсутність лікування. Ворог робить все, аби зламати їх. Україна робить усе — аби повернути бранців додому. 
  • Це обов’язково станеться. Однак після повернення людям доведеться заліковувати свої психологічні травми, а їхнім рідним — шукати шляхи, як порозумітися із ними. Попросили психологиню дати кілька практичних порад, як це зробити. 

У неволі досі залишається кілька тисяч захисників та захисниць, а також цивільних, волонтерів, медиків. На усіх них вдома чекають рідні та близькі. І усіх їх також неодмінно звільнять.

Проте з полону люди не повертаються без психологічних травм. Більшості колишніх полонених доводиться починати життя наново. Допомагати їм у цьому задача перш за все їхніх близьких. Ось тільки як це робити? Які теми краще не зачіпати? Як не нашкодити та не відвернути від себе близьку людину? Як, врешті-решт, не вигоріти самим? 

Про ці та інші питання ми поговорили з головною фахівчинею гарячої лінії «Українського ветеранського фонду» Оленою Лашко. 

Відео дня

— Полон — це завжди про порушення прав та свобод, кордонів людини. Після потрапляння у полон, світогляд може повністю розсипатися. З’являється багато невизначеності, втрачається контроль над життям. Звичними стають паніка, страх, розгубленість, тривога, втрата довіри до людей та загалом до світу. Світ перестає бути безпечним місцем. 

Чимало залежить й від обставин: людина цивільна або військова, в яких умовах утримується, як з нею поводяться, чи має вона хвороби, поранення та багато іншого. 

Коли люди повертаються з полону, вони, звісно, відчувають емоційне полегшення. Та заразом й невизначеність стосовно свого майбутнього. Їм нерідко доводиться переглядати цінності й будувати нову ідентичність. Тому дуже важливо, щоби повернувшись, людина відчувала підтримку, за допомогою якої вона зможе швидше відновити своє відчуття волі, відчути себе господарем власного життя.  

Важливо розуміти, що людина, яка повертається з полону — це людина, яка вижила в екстремальних умовах. Це певною мірою вже є героїчним. Багато хто думає, що цих людей потрібно реінтегрувати до суспільства, та насправді це суспільство має йти назустріч цим людям. До прикладу, зараз багато говорять про виховання дітей таким чином, щоб вони не боялися людей без кінцівок, яких зустрічатимуть на вулицях. Це все про прийняття інших.

Не можу говорити, що існують якісь чіткі правила поведінки зі звільненими людьми. Однак є певні рекомендації: однозначно не варто розпитувати про події, що відбувалися в полоні, якщо людина саме не хоче це обговорювати. Інакше це сприйматиметься нею, як порушення внутрішніх кордонів, а ми ж навпаки хочемо відновити цілісність їхнього внутрішнього «Я». 

Ми маємо проявляти толерантність, розуміння та підтримувати цих людей. З досвіду нашої гарячої лінії можу сказати, що найкраще колишнім полоненим взаємодіяти з близькими людьми. Адже саме вони зазвичай мають досвід підтримки, знають, що для цієї конкретної людини важливо, та які переживання ця людина мала, принаймні до того, як потрапити в полон. 

Близькі чи рідні можуть спиратися на свій попередній досвід спілкування, а також на поточний стан людини. Якщо близька людина хоче, щоб їй допомагали, ви це зрозумієте. Якщо ні — також. Деякі люди хочуть допомогти, не помічаючи як вдаються до гіперопіки, а для людини, яка повернулася з полону, це може бути неприємним. Тому потрібно завжди слідкувати за зворотним зв’язком, який ви отримуєте. Дивіться, як людина реагує на ваші вчинки, слова та поведінку, й коригуйте їх відповідно до реакції. 

Людям, які постійно перебувають поряд з колишніми полоненими також може знадобитися підтримка. Якщо ви відчуваєте, що не справляєтеся, ми радимо приєднатися до груп підтримки, в онлайн чи очно. Це важливо, тому що таким чином можна побути серед людей зі схожим досвідом, перестати думати, що ви наодинці зі своєю проблемою. Та якщо ви відчуваєте, що добре справляєтеся самостійно, то, звісно, нікуди звертатися не потрібно.

Я раджу бути більш спостережливими, аби розуміти, що саме потребують близькі, які повернулися з полону. Деяким із них болісно заводити будь-які розмови про полон, а комусь нормально говорити на ці теми, ділитися переживаннями. Допомогти також може узгодження своїх майбутніх кроків. Наприклад, перед тим, як дивитися кіно, потрібно дізнатися, чи не буде воно травматичним для людини: імена героїв фільму, які можуть нагадувати чиїсь позивні, локації фільму, які асоціюватимуться з назвами місць з полону, де, скажімо, вороги катували полонених.

Нагадаю, що полон — це позбавлення волі. Тому не варто обмежувати людину в буденних справах, так званій рутині, якщо, звісно, вона хоче їх робити: застеляти ліжко, викидати сміття, мити посуд, готувати тощо. Навіть якщо ви хочете для людини робити якнайкраще, все одно не варто брати на себе завелику відповідальність над чужим життям, залиште це їй. 

Якщо ваша близька людина поводить себе адекватно, говорить, що справляється, не варто нав’язувати їй походи до психотерапевта. Дайте їй можливість «полагодити» себе самостійно. Можливо, в якийсь момент вона сама відчує, що потребує такої допомоги. Якщо ж ви бачите, що людині не стає краще, тоді варто задуматися про звернення до відповідних фахівців. 

Фахівці «Українського ветеранського фонду» займаються підтримкою ветеранів, їхніх родин і всіх, хто страждає від війни через гарячу лінію. Ви можете звертатися до них по допомогу 24/7 за телефоном: 0 800 33 20 29

Мета роботи гарячої лінії «Українського ветеранського фонду»:

Сайт: Український ветеранський фонд

Читайте також:

Калій йодит у вінницьких аптеках: чи продається та скільки коштує

«Хаймарсів буде більше і ще дечого». Що робила у Пентагоні онука нашого земляка з Калинівки?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up