У близького — рак: як говорити, підтримувати і триматися самому. Поради онкопсихологів

У близького — рак: як говорити, підтримувати і триматися самому. Поради онкопсихологів
Фотосесія проєкту емоційної підтримки Goodbye hair. Фото: Таня Рейзліна
  • Замість «все буде добре» — «я поруч». Замість паніки та відчаю — прийняття діагнозу і власних емоцій. Замість плакати разом з онкохворим близьким — проговорити всі тривоги. Разом із фахівчинями склали перелік важливих питань і відповідей для тих, хто хоче підтримати людину з онкологією, але не знає як. 

Онкологічні захворювання сьогодні торкаються багатьох українських родин. Більшість з тих, хто ніколи не стикався з онкологією вважає рак невиліковною хворобою.

Тому, коли їм або їхнім близьким діагностують рак, вони можуть почати панікувати, закриваються у собі та впадають у депресивні стани. Але є чимало тих, які не ставлять на своєму житті хрест, а запасаються опорою рідних і разом з емоційною підтримкою легше проходять цей шлях. 

Ми поговорили з онкопсихогинями та співзасновницею фонду підтримки онкоодужуючих про те, як правильно діяти. Як підбирати такі необхідні слова підтримки, як заохотити до лікування та як самому не впасти в депресивний стан. 

Відео дня
Хто допомагав нам розібратися у темі: 
Вікторія Костецька — практична психологиня, співзасновниця Української Психоонкологічної Асоціації. Ія Слабінська — онкопсихологиня, когнітивно-поведінкова консультантка. Президентка Української Психоонкологічної Асоціації. Інеса Матюшенко — співзасновниця фонду підтримки дорослих онкопацієнтів Inspiration Family. 

Ви дізналися діагноз близької людини. Як почати розмову? 

— Найперше, що можуть зробити близькі після того, як їх родич отримав погану звістку про онкологічний діагноз — просто обійняти його. Не треба зайвих слів, завірянь, що «все буде добре». Дайте вашій близькій людині право на вираження емоцій, — розповідає онкопсихологиня Ія Слабінська. — Вона може буде сумна, плаксива, шокована або збуджена. Це нормальний прояв емоцій у тих обставинах, що склалися.  Просто будьте поруч. Не забирайте у вашого родича право на думки й почуття. Які б вони зараз не були. Вони можуть бути дуже сильними, але їх сила з часом буде вщухати.

Згодом, як пояснює онкопсихологиня, ви зможете допомогти своєму родичу визнати той факт, що ця подія трапилася в його житті. І це зараз не змінити. В цьому ніхто не винен. Але раз вже так сталося, то треба щось з цим робити.

— Мотивуйте вашого родича поступово перемикатися на практичні дії. Наприклад, це може бути складання плану подальших кроків, розгляд різних варіантів розв'язання проблеми, — каже Ія Слабінська. — Це може бути обговорення питань допомоги. Хто зможе вам допомогти інформаційно, практично, в побутовому плані, матеріально? Важливо зрозуміти, яку саме підтримку ваша рідна людина хотіла б отримати. Для цього достатньо просто запитати про це. І надати саме цю допомогу! 

Базові моменти підтримки

Як підтримувати так, щоб це справді допомогло? Звісно, будь-якій людині складно прийняти факт незворотності хвороби, того, що попереду — невизначеність і довгий шлях до одужання. Це все на собі відчула Інеса Матюшенко. У 24 роки їй поставили діагноз лімфома Ходжкіна, 4-та стадія. Інеса пройшла лікування і почула від лікарів таке бажане для всіх онкопацієнтів слово — «ремісія». Вона є співзасновницею проєкту Inspiration Family. У цій організації безпосередньо займаються емоційною підтримкою людей з онкологією, тож разом з Інесою ми склали перелік базових порад. Далі — цитуємо: 

  • Потрібно розмовляти. Якби очевидно це не звучало, ми не вміємо читати думки один одного. Потрібно питати в онкопацієнта як він хоче, щоб його підтримували, що робити чи ні. 
  • Не варто говорити загальні фрази. Замість «тримайся» та «все буде добре» краще сказати: «Я поруч». Часто онкопацієнти розповідають, що від них відвертаються друзі чи рідні. Але це у багатьох випадках трапляється через те, що люди не розуміють, як спілкуватися з рідним у якого онкологія. 
  • Найголовніше — бути поруч. 
  • Запропонувати конкретну допомогу. Наприклад, поїхати в лікарню. Чи запропонувати прибрати вдома чи вигулювати собаку, якщо вона є в онкопацієнта. Якщо людина збирає кошти на лікування, то допомогти зі збором коштів. 
Учасниці проєкту емоційної підтримки онкоодужуючих. Фото: Таня Рейзліна

Додамо, що детальніше про те, яких слів краще уникати в розмовах з онкопацієнтом й на що їх замінити можна прочитати ТУТ. 

Як депресивний стан впливає на одужання

— По-перше, негативні емоційні стани та розлади значно знижують якість життя пацієнта, — розповідає Ія Слабінська. — По-друге, відповідно до досліджень, людина, яка перебуває в депресії може відчувати больові симптоми значно інтенсивніше. По-третє, депресивний пацієнт значно обтяжує тягар своїм опікунам. Згідно з дослідженнями, пацієнти з депресією довше перебувають на госпіталізації. 

Як додає онкопсихологиня, ще одна дуже важлива причина вчасного діагностування депресії — це ризик суїциду, який в півтора раза вищий серед онкопацієнтів, ніж серед пересічних людей. 

— Якщо родичі пацієнта помічають у нього наявність: депресивного настрою, песимізм, знецінення себе, чують від нього про розчарування у світі, зневірення в людях. А також помічають його бажання уникнути фізичної активності та соціальної взаємодії, втрату енергії, чують про думки або наміри скоріше померти — це повинно їх насторожити. Та привести до висновку про необхідність звернення до лікаря, — продовжує психологиня. — Депресивний розлад може бути виявлений лікуючим лікарем (наприклад, онкологом або хімієтерапевтом) чи сімейним лікарем. 

За словами Ії Слабінської, ці спеціалісти можуть направити пацієнта до психіатра або невролога для подальшої оцінки його психічного стану і надання відповідного лікування. 

Як діяти, якщо людина відмовляється від лікування?

— Ми всі дуже індивідуальні. Деякі люди, коли дізнаються свій діагноз, закриваються у собі й відмовляються лікуватися. Деякі — шукають вихід в нетрадиційному лікуванні. Однозначно допомагає інформування. Людина має знати, що, наприклад, статистика виживання вища у тих, хто лікується традиційними методами, — розповідає онкопсихологиня Вікторія Костецька. — Треба вияснити у людини: «Чого конкретно ти боїшся?»

Тут вже стратегія розвитку подій залежить від того, що відповість людина. Наприклад, людина говорить: «Я чув, що хімієтерапія — це дуже боляче і я напевно не виживу». Тоді потрібно, до прикладу, познайомити його з іншими людьми, які це проходили і розкажуть, як все відбувається. Коли ми довідаємося, що це за страх, з ним буде легше працювати.

За словами онкопсихологині, інколи відмова — це не відмова від лікування, а крик про допомогу. Тут потрібно слухати, що говорить онкопацієнт. Іноді потрібно облишити людину на тиждень, наприклад, і потім знову поставити питання про лікування.  

А що робити з власними емоціями

— Більшість людей вважає, що потрібно не показувати своїй близькій людині власні переживання та емоції. Але реакція на це може бути різна в онкохворої людини. Деякі пацієнти говорять мені: «Вдома всі продовжують удавати, ніби нічого не трапилось». Це дуже ранить людину, — продовжує онкопсихологиня Вікторія. — Звичайно, не можна замовчувати повністю всі свої емоції. Проте дуже сильно плакати і страждати разом з людиною, якій важко, теж не варто. Бо у вашого близького у такій ситуації немає сил заспокоїти вас.

За словами Вікторії, у такій ситуації дуже важливі групи підтримки, навіть онлайн. Не всі емоції можна у сім'ї виразити, а поспілкуватися з тими, хто переживає те саме — допомагає.  

— Як рідні зазвичай рятуються? Вони «йдуть» в організацію. Їм набагато легше взяти організаційну підтримку, планування і таким чином їм простіше впоратися зі своє тривогою, — розповідає фахівчиня. — Рекомендую рідним почитати «Зовсім не страшна книга» Анастасії Леухиної. У ній доступно розповідають про те, що робити, якщо когось із близьких вам людей спіткала хвороба? Куди бігти, де шукати підтримки, як поводитися з хворим? 

Де шукати емоційну підтримку і чому вона важлива?

Як ми вже писали вище Інеса Матюшенко співзасновниця благодійного фонду, який займається всесторонньою підтримкою дорослих онкопацієнтів. Головна мета якого: надихати жити всупереч діагнозу рак.

Одним з проектів фонду є, наприклад, Goodbyehair — ініціатива для жінок, що втрачають волосся через лікування онкології. Вони влаштовують для них вечірку, під час якої стрижуть наголо, роблять макіяж та класні фото. Так психологічно болісний процес перетворюється на подію, сповнену хорошими емоціями та підтримкою.

— У нас в Україні немає розвиненої культури підтримки дорослих онкоодужуючих. У людей немає знань, як правильно підтримувати людину. А ті знання, які є, дуже застарілі. Тому ми робимо такі проєкти, щоб показати іншим, як можна підтримати людину, як підняти настрій, налаштувати на боротьбу, прийняти діагноз. Для самих пацієнтів — це привід отримати нові класні емоції, відволіктись на мить від лікарень та лікування, і дозволити іншим зробити їм свято, — розповідає Інеса Матюшенко. 

За словами Інеси, долучатися до таких і схожих проєктів емоційної підтримки — важливо. Вони роблять їх не тільки для тих, хто в діагнозі. А й для того, щоб показати суспільству, як можна позитивно підтримувати онкопацієнтів. 

 — У мене є така історія. У нас була героїня благодійної ініціативи Goodbye Hair Наталя, вона і зараз проходить ще лікування. Тоді, коли ми з нею познайомилися, вона була у справді важкому емоційному стані. У той час вона почала лікування та у неї вже почало випадати волосся, — розповідає Інеса. — Коли вона прийшла до нас на проєкт, то була спочатку дуже сором'язлива. А вже в кінці, коли ми виносили тортик зі свічкою, щоб загадати бажання, Наталія просто змінилася в обличчі. Ми побачили не засмучену жінку, а радісну леді. Це треба було бачити! 

Вінничанка Марина Кушнір під час проєкту емоційної підтримки Goodbye hair

Емоційну та інформаційну підтримку, за словами Інеси, вони можуть надати у групі назва, яка є у ФБ: https://www.facebook.com/groups/inspirationfamilysupportgroup. Всі інші благодійні ініціативи фізично відбуваються у Києві, але до них можуть долучатися люди з різних куточків України. 

Від редакції додамо ще кілька корисних сайтів: 

Що каже статистика? 

За даними МОЗ в Україні налічується понад мільйон онкохворих пацієнтів. Щороку від цього помирають до 80 тисяч осіб та близько 140 тисяч вперше дізнаються про те, що в них рак. 

Як читаємо на сайті Подільського регіонального центру онкології, щорічно в стаціонарних відділеннях медзакладу лікується до десяти тисяч хворих, з яких питома вага онкохворих — 75%, решту складають пацієнти з доброякісною патологією. Поліклініка закладу щорічно приймає 80-90 тисяч хворих, а за рік виконується понад шість тисяч оперативних втручань.

Читайте також: 

Мені діагностували рак! Що робити? (Практичні поради)

Крапля крові та 15 хвилин. Ми безоплатно перевірилися на ВІЛ і як це можете зробити ви

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up