• Дитина починає проявляти відстороненість, апатію, не бажання спілкуватись або трапляються напади агресії відколи батько чи мати на фронті? 
• Психологиня пояснює, як реагувати на такі зміни та що з цим робити.

Що робити, якщо поведінка дитини змінилася, відколи батько або мати на фронті? Психологиня «Ветеранського простору» Вікторія Слободинська записала відео з порадами для батьків.

— Зараз дуже високий рівень тривоги та страху у родин, які відправили свого батька, чоловіка та сина на війну. Дуже важливо навчитися справлятися зі своїми почуттями та треба перш ніж стабілізувати власну дитину, пропрацювати власні емоції. Якщо хочеться плакати — плачте, хочеться кричати — кричіть. Це не має бути перед дитиною, але проживати свої емоції необхідно. Тоді вже з більш стабільним станом ми підходимо до дитини, — пояснює спеціалістка. 

За словами психологині, діти — це найбільш вразлива категорія. Дітям дуже складно справлятися з власними емоціями, вони тільки вчаться це робити, й дуже важливо, щоб поруч залишався стабільний дорослий. 

— Найменшим діткам у цей період потрібен тактильний контакт: обіймайте їх більше, говоріть про те, що ви їх любити та про те, які вони у вас чудові, — радить Вікторія Слободинська. — Дуже часто матері розповідають, що, коли батько з фронту дзвонить, то найменші не хочуть з ним говорити та йдуть в іншу кімнату. Це абсолютно нормальна реакція дитини. Психіка дитини не здатна витримати таку різку зміну ситуації, тому спрацьовують захисні механізми психіки. Умовно: «Поки тато відсутній, то я теж дистанціююсь від нього». Тут важлива робота матері: говорити про тата, казати, що він передавав «Привіт». 

Як пояснює фахівчиня, трішки старші діти по-іншому переживають розлуку з батьком чи мамою. Психологиня каже, що з такими дітьми корисно малювати, арттерапевтичні техніки дуже допомагають у роботі з напругою, страхами, тривогою.

— Наприклад, попросіть дітей намалювати власні страхи й потім порвіть разом з ними ці малюнки, наче прощаючись зі страхами. Або ви можете придумати казку на цей малюнок з хорошим кінцем. Дуже важливо у цей момент навчити дитину усвідомлювати свої емоції, — каже Вікторія. — Під час цього малювання вони можуть бути більш емоційні, агресивні, капризні. Але не можна забороняти емоції, проговорюйте разом з ними їхні емоції: «Я розумію, що тобі страшно. Я з тобою, я допоможу тобі впоратися з цим станом». 

Психологиня пояснює, що дітям потрібно розуміти, що їх приймають. Говорить, що ще старшим дітям краще допомагають листи та щоденники. 

— Не завжди діти готові ділитися своїми почуттями з батьками. Вони можуть дуже переживати і не проговорювати це. Тому можна їм пропонувати писати листи татові. 

Потім цей лист, наче відправляється. Це для того, щоб дитина могла прожити емоції, — радить вона. — Також дуже часто діти починають гризти нігті, крутити руки, виривати волосся. Це все прояви тривоги, над якими потрібно працювати. Батьки, зверніть увагу, коли діти починають робити собі незначні пошкодження. Це свідчить про те, що у дітей є якийсь сильний душевний біль, й для того, щоб його перекрити — вони роблять собі тілесні ушкодження. 

Психологиня каже, якщо вже ви бачите такі прояви у дитини, то це вже крик про допомогу та «дзвіночок», щоб повести дитину до психолога.

Читайте також:

«А тато може загинути на війні?». Як відповідати на питання дітей, чиї батьки на фронті

«Мам, мені страшно»: поради психолога, як боротися з типовими дитячими страхами

Слідкуйте за новинами Вінниці у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.