Після війни буде вал пацієнтів з діабетом, щитовидкою… Нас скосить стрес, — вважає ендокринолог

• Лікар ендокринолог вважає: не варто нервувати і демонізувати щитоподібну залозу, вона не винна в усіх хворобах.
• Але коли вже хворіє, то це на все життя і часом без операції не обійтись.
• На жаль, щитовидка — не єдина проблема ендокринної системи, з якою ми занадто скоро зустрінемось, хоча будем грішити на інше.

Коли я дізналась, що в моєї доньки мають видаляти щитовидку, була шокована. Адже вважала, що принцип не лікувати, а різати — це щось із радянської медицини. Не вірилось, що таке й досі практикується. Але ендокринолог Антон Кудрявцев розвіяв ці хибні думки і ще багато чого, наче очевидного, але нереального. До речі, лікар раніше жив і працював у провідній лікарні Харкова, та через війну переїхав жити і працювати до Вінниці. 

Отож, за словами ендокринолога Антона Кудрявцева, щитоподібна залоза — це орган, який контролює в організмі практично всі метаболічні процеси. Основна її функція — це виділення гормонів.

— Вона виділяє всього два гормони — трийодтиронін і тироксин, але вони вкрай важливі, — говорить лікар. — Тому що визначають наш загальний стан, самопочуття, поведінку, настрій, вагу… До речі, коли ми говоримо про вагу, там мова не стільки про надлишок жирової тканини, скільки про воду. Вага набирається за рахунок набряків, через затримку рідини. 

Але чи потрібно щитовидку видаляти, невже вилікувати не можна?

— На жаль є захворювання, за яких у нас немає інших варіантів. Зокрема, щитоподібну залозу видаляють у кількох випадках. По — перше, це рак, по — друге, тиреотоксикоз, який ми не можемо вилікувати медикаментозно і протягом тривалого часу (за протоколами цей період складає півтора року). Ну й далі це — косметичні дефекти, або коли ця залоза настільки велика, що стискає сусідні органи, тисне на трахею, на судини, нерви.

При тиреотоксикозі ми можемо довго лікуватися, але хвороба постійно дає рецидив. У цьому випадку залозу або видаляють, або застосовують радіойодтерапію (при застосуванні цієї процедури тканина залози помирає, вона не виділяє гормони). Але на сьогодні із йодом в Україні проблеми, тому краще — видалити.

Якщо в організмі людини не вистачає якогось органу, ця людина вважається інвалідом. Якщо немає щитоподібної залози — життя після цього яке?

— Такому пацієнту призначається гормонозамісна терапія, підбирається доза. І якщо доза підбирається адекватна, то людина в принципі почуває себе так, наче в нього ця щитовидка є, і більш того, наче ця щитовидка здорова. Єдиний дискомфорт, який людина буде відчувати при правильному підборі дози — це необхідність кожного ранку випивати таблетку, і так усе життя.

Тоді це, можливо, найкращий вихід для таких пацієнтів. Ніж тривалий час лікувати і відчувати постійний дискомфорт. Може, краще не витрачати час, нерви, кошти і просто видалити?

— В нашій країні для всіх захворювань є протоколи лікування. І якщо через півтора року лікування, у нас немає результату, тоді ми маємо задуматись про альтернативні методи. Так у нас, а за кордоном — в основному одразу призначають радіойодтерапію, без операцій, без нічого. Звичайно, це економить і час і гроші пацієнта, але в нас можливості для цього обмежені: не в кожній лікарні це роблять, не кожен радіолог це вміє робити. Тому частіше ми робимо операції, але я думаю, що тут не принципово, що робити, у будь-якому випадку, ми або вбиваємо щитовидку і вона не працює при радіойодтерапії, або ми її видаляємо.

Після видалення залози в організмі не відчувається нестача, порожнеча чогось на шиї?

— В органах шиї така структура, де дуже велика компресія між органами, тобто все занадто близько розташоване, а залоза знаходиться на поверхні одразу під шкірою. І операція робиться таким чином, щоби компресія залишилась. І жодної нестачі чогось не відчувається. Залишається шрам, але його можна зробити акуратно й майже непомітно.

А стосовно ризиків, які можуть виникнути під час операції?

— Звичайно вони є, і всі ці ризики залежать від майстерності лікаря. Зокрема, під час операції можна задіти голосові зв’язки, й пацієнт отримує параліч голосових зв’язок. Можна задіти артерії, вени. Але варто розуміти, що будь-яка операція — це ризик.

Але всі ці випадки мають зворотній ефект, тобто, наприклад, голосові зв’язки, чи можна відновити їх функцію?

— Залежно від того, що там порушили. Якщо перерізали нерв, то навряд чи голосові зв’язки можна відновити. Тому, щоб уникнути таких випадків, під час операцій застосовується нейромоніторинг,. Це апарат, який показує відстань до нерва.

Є багато історій про прийом гормонозамісної терапії, де люди скаржаться на вагу, облисіння ви навпаки — оволосіння й так далі. Люди бояться пити гормони. Як від цього вберегтися?

— Якщо правильно підібрана доза, якщо досягнуто баланс гормонів в організмі — ніхто не набирає вагу й не втрачає її і не лисіє. Не буде жодних скарг, це буде здорова людина. Головне, правильно підібрати дозу, і для цього є аналізи, які дозволяють визначити дефіцит чи надлишок гормонів. Лікар просто коректує дозу залежно від цих аналізів. І коли такому пацієнту дозу підберуть, він буде жити звичним життям і лише раз на півроку чи рік потрібно буде ходити на контроль. І це краще, ніж жити в постійному стресі, бути агресивним, втрачати волосся й так далі.

Тобто можна сказати, що стан нашої щитоподібної залози — це по суті наш психотип?

— Скажімо так, вона може впливати на наш психотип. Тобто, коли є надлишок гормонів щитоподібної залози (тиреотоксикоз), одним із симптомів є саме дратівливість та агресивність. Коли ми говоримо про дефіцит гормонів (гіпотиреоз), тут навпаки люди апатичні, мляві, не вистачає сил ні нащо, набряки. Тому варто хоча б раз на рік робити УЗД щитовидки й аналіз ТТГ, незалежно від того, чи є у вас якісь симптоми.

Якщо людина не дуже полюбляє профогляди й консультації на пустому місці, а таких багато. Коли точно потрібно все ж таки піти зробити аналізи?

— Ну, по-перше, на профогляди ходити потрібно, і до речі, до війни почалась формуватись така культура, люди стали більш відповідальними до власного здоров’я. Але на що варто звернути увагу? Насамперед, на зміну самопочуття, якщо з’явилася немотивована агресія, або немотивована апатія — це перший дзвоник для того, щоби здати аналізи і звернутись до лікаря. Тому що щитоподібна залоза впливає в першу чергу на поведінку людини. А потім уже розвиваються ускладнення, і на це потрібен час. Наприклад, при тиреотоксикозі, один із найчастіших супутніх станів — це посилене серцебиття. Потім порушення серцевого ритму, і це з’являється зовсім не одразу.

Але якщо брати сьогодення, то підвищена агресія, дратівливість, апатія — це зараз відчувають усі. Бо кілька місяців живемо у війні й постійному стресі. Тому ці симптоми напевне не на часі?

— Саме тому в мене зараз переважна більшість звернень до мене, як до ендокринолога, закінчується тим, що приходять гарні аналізи й пацієнти відправляються далі — до психотерапевта.

Тобто люди все ж таки йдуть до ендокринолога, коли помічають щось не те у відчуттях і поведінці?

— А в нас просто прийнято демонізувати щитоподібну залозу, на неї списують всі болячки і стани, навіть ті, які вона не вміє робити. Наприклад, комок у голі. Це найчастіша причина звернення людей, хоча щитоподібна залоза — остання причина, яка може викликати цей стан. Щоби людина відчула комок у горлі через щитоподібну залозу, вона має бути розміром з голову кішки.

А от стрес — це перше, що до цього призводить. Друга причина — патологія лор органів, третя — патологія шлунково-кишкового тракту і вже потім може бути щитовидка. Але тут все просто: варто лише датчик УЗД до щитовидки прислонити, побачити, що вона невелика, й на цьому зробити висновок, що комок у горлі явно не через неї.

На поведінку ми не звертаємо уваги, тому що ми всі в стресі. Коли вже точно потрібно йти до лікаря, коли порушення ваги й набряки?

— Все залежить від того, з яким порушенням гормонального фону ми маємо справу. Якщо підозрюємо гіпотиреоз, у нас будуть набряки, апатія, плаксивість, сентиментальність зміни настрою (гормони в дефіциті). При підозрі на тиреотоксикоз, навпаки, швидко втрачаємо вагу, маємо посилене серцебиття, ми агресивні, злі (надлишок гормонів).

Захворювання щитовидки і її лікування має якусь кінцеву зупинку? Чи можна її вилікувати?

— Частіше за все це пожиттєво. Тобто, якщо ми говоримо про гіпотиреоз (дефіцит гормонів), коли це, наприклад, первинний гіпотиреоз, з нормальною структурою щитоподібної залози і чомусь порушена її функція — таке зустрічається дуже рідко. Частіше всього гіпотиреоз розвивається на фоні якогось аутоімунного захворювання (аутотеріотіт), а це хвороба за великим рахунком не щитоподібної залози, а імунної системи. І такі хвороби з нами назавжди.

А от коли пацієнт має справу з надлишковою кількістю гормонів, тобто з тиреотоксикозом, має шанс вилікуватись. Саме тому ми говоримо про півтора року на лікування, і якщо за цей період вдалось досягти ремісії, можна відмінити препарати й дивитись, як людина живе далі.

Але варто відзначити, що ендокринологія — це взагалі така річ, що більшість захворювань хронічні і прогресуючі. Не буває такого, що вилікували і все.

Ендокринологія — це не лише щитоподібна залоза?

— Це цукровий діабет, наднирники, гіпофіз, усілякі патології жіночої репродуктивної системи. Але так сталося, може лише в нас, що амбулаторна ендокринологія в переважній більшості це — щитовидка. Тому що, як я вже казав, її прийнято демонізувати, а і невелику частину ще займає діабет. А от патології наднирників, гіпофізу, паращитоподібної залози — зустрічаються на прийомах дуже рідко. І не тому, що їх немає, а тому, що ніхто цим не займається.

Може просто проявів певних немає, щоби запідозрити, наприклад, у цьому гіпофіз?

— Та є. Наприклад, при гіперпаратиреозі, коли паращитоподібна залоза виділяє гормону більше норми, одним із найчастіших ускладнень є жовчнокам’яна хвороба. Такі пацієнти потрапляють на стіл до хірургів або урологів. Їм дроблять камені, видаляють жовчні міхурі, але при цьому ніколи не перевіряють стан паращитоподібної залози.

Або жінки часто йдуть до гінекологів, коли є порушення менструального циклу. Або пацієнт йде оперувати гіпофіз до хірургів, коли його не потрібно оперувати. Тобто якщо правильно підійти до пацієнта, то дуже великий відсоток непотрібних операцій, у тому числі й на щитовидці можна уникнути.

Ми надто демонізували щитоподібну залозу, а що, на вашу думку, варто було б демонізувати в ендокринології?

— Цукровий діабет. При чому це цукровий діабет ІІ типу — захворювання, яке починається дуже повільно, люди практично ніколи не помічають, що воно почалось. І до того часу, коли діагноз нарешті поставили, у пацієнта вже є ряд ускладнень і патологій. Це хвороба, яка частіше приходить із віком і внаслідок неправильного образу життя. Зокрема, однією з причин є — ожиріння.

Перше, на що потрібно звертати увагу, це на зміни в поведінці, психологічного стану… Чи може це мати зворотній зв’язок? Тобто ми зараз усі на нервах і психологічний стан наш, ну дуже далекий від норми. Чи може це призвести до ендокринологічних патологій?

— Може. Наприклад, гормони гіпофіза, вони вагомостресозалежні. Тобто, чим більше ми стресуємо, тим вище показники цих гормонів і відповідно наслідки. Тому що гормони гіпофізу — це гормони регулятори, які регулюють діяльність усіх ендокринних органів.

А через війну в нашій країні, піде вал пацієнтів із цукровим діабетом, захворюваннями щитоподібної залози, гіпофізу, наднирників і так далі. Це буде не зараз, десь через рік, думаю.

Читайте також:

Як позбутись рубців після віспи — звичайної і мавпячої, розказує дерматолог

Про мавпячу віспу: чому нам не загрожує ця епідемія, пояснює інфекціоніст

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.