Борня, шаблі та пам’ять героїв: як чемпіонат з козацького двобою у Вінниці може допомогти ветеранам?

Дар'я ДАЦКОВА

Наприкінці квітня у Вінниці відбудеться Чемпіонат козацького двобою, який об’єднає сотні учасників різного віку.
Для дітей і дорослих це шанс проявити майстерність, для ветеранів — можливість повернутися до соціального життя та знайти підтримку громади.
Що це за змагання, як ветеран став його організатором та чому цей турнір є чимось значно більшим, ніж просто спортивним заходом? Розповідаємо.

Чемпіонат козацького двобою — це не просто змагання, це справжня арена, де сходяться десятки видів спорту та бойових мистецтв. Тут і однокан, і забави, і борня, і прикладні мистецтва — наприклад, герць-3 чи борня-3, які можна порівняти з ММА. Є боротьба та показові поєдинки з шаблями та мечами. І все це відбувається в дусі українського козацтва, яке надає змаганням неповторного колориту.

Новини Вінниці - фото з Борня, шаблі та пам’ять героїв: як чемпіонат з козацького двобою у Вінниці може допомогти ветеранам? — Фото з попередніх змагань

Так описував це спортивне дійство журналістці «20 хвилин» очільник обласного осередку Федерації українського національного виду спорту «Козацький двобій» Сергій Шандура.

— Для тих, хто дивиться збоку, козацький двобій більше схожий на фестиваль. Це не просто спорт — це простір, де зустрічаються різні культури та бойові традиції. Тут демонструють свої навички представники різних стилів: хтось танцює та показує рухи свого мистецтва, хтось вправляється з шаблями, хтось виконує сальто під ритми капоейри. Кожна команда приносить свою музику, свою естетику та свій стиль, — розповідає чоловік.

Невдовзі, 26 квітня, Вінниця знову зможе відчути цю атмосферу. До участі запрошуються не лише вінницькі клуби: до заходу долучаться команди з Чечельника, Бару, Погребища та інших міст.

І хоч цей чемпіонат буде наповнений атмосферою дружби, він має і важливий соціальний аспект. Як повідомили на сторінці Ветеранського корпусу Вінниччини, чемпіонат присвячений пам’яті захисників України, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації.

«Я ніколи не думав, що стану тренером»

Сам Сергій Шандура, який є організатором, теж є ветераном війни. Родом він із Погребища, а до війська вперше став у 2014 році. Після того як у нього народилися діти, він повернувся до цивільного життя.

Як розповідає чоловік, раніше заробляв гроші в більшості на ремонтах, а з появою дітей з’явилася звична для багатьох батьків турбота — почав думати про майбутнє і про те, чим вони займатимуться.

— Хотілося, щоб вони не тільки сиділи за комп’ютерами. Тож я почав водити їх на секцію бойового самбо, — пригадує чоловік.

Однак згодом тренер, який займався з дітьми, поїхав із міста, і секція фактично залишилася без наставника. Тоді Сергій вирішив спробувати себе в новій ролі.

— Я ніколи не думав, що стану тренером. Але діти вже були, секція була, і хтось мав продовжувати роботу, — каже він.

Так чоловік почав тренувати дітей зі змішаних єдиноборств. Він підписав угоду про співпрацю з федерацією, знайшов зал у ДЮСШ і почав працювати з вихованцями.

Проте згодом обставини склалися так, що він і діти залишилися без місця для занять. Попри складність ситуації разом із батьками вони знайшли вихід — облаштували місце для тренувань просто в гаражі Сергія.

— Ми вигнали машину на вулицю, я зробив у гаражі простір для тренувань. І приблизно сім років ми тренувалися просто на бетоні, — розповідає він.

Певний час була проблема зі спортивним покриттям. Вирішити її вдалося завдяки тому, що тренер почав писати листи до чиновників і депутатів, звертався через соціальні мережі. Багато звернень залишилися без відповіді. Але одного разу лист випадково потрапив до спільноти волонтерів, які допомагали армії. Того ж вечора вони відповіли.

— Мені написали й сказали, що допоможуть. Один чоловік — я його навіть ніколи не бачив — повністю оплатив нам борцівський мат, — пригадує ветеран.

Серйозно думав про те, щоб залишити спорт

Так він навчав дітей, аж поки корективи в життя Сергія та його вихованців не внесла повномасштабна війна. У 2022 році чоловік не зміг залишитися осторонь і знову пішов на фронт.

Повернувся з війни наприкінці 2023 року — з найгарячішого на той час напрямку, Бахмута. У розмові зізнався: серйозно думав про те, щоб залишити спорт. Однак підтримка друзів і вихованців допомогла йому продовжити роботу.

З часом він почав активно співпрацювати з Федерацією козацького двобою: судив поєдинки, привозив на турніри своїх вихованців. Згодом йому запропонували очолити осередок федерації у Вінниці. Спочатку тренер вагався, але погодився.

— Ми почали возити дітей за кордон. Вони отримували нагороди, якісь премії, — каже він.

Крім того, нещодавно для власного клубу вдалося відкрити новий спортивний зал. До його створення долучилося багато людей: хтось допоміг із підключенням до електромережі, хтось — із ремонтом, будівельними матеріалами, вивезенням сміття чи облаштуванням приміщення.

«Важливо, щоб їх бачили, щоб до них підходили, говорили з ними»

Сьогодні команда активно розвиває й козацький двобій на Вінниччині. За словами тренера, за останні роки їм вдалося організувати понад два десятки турнірів.

Змагання проходили в різних містах області — зокрема в Барі, Погребищі та Вінниці. У деяких випадках це були навіть турніри на Кубок міського голови.

Щороку проводять щонайменше чотири локальні турніри в регіоні. Окрім цього, спортсмени регулярно виступають на всеукраїнських чемпіонатах і кубках. Також кілька разів на рік команда виїжджає на міжнародні змагання.

І хоч, як каже Сергій, це змагання перважно для дітей. У спорт найчастіше батьки приводять саме їх із бажання відволікти від гаджетів. Проте, сьогодні чемпіонат відіграє важливу й соціальну роль, бо до нього долучитися можуть люди усіх вікових категорій, як дорослі, так і діти.

Зокрема, такі події можуть допомогти в адаптації військовим, що повернулися з війни.

Сергій Шандура, який і сам є ветераном, зауважив, що вони можуть брати участь у змаганнях як спортсмени, спостерігачі або тренери. Заходи такого масштабу допомагають їм не ізолюватися вдома.

— Коли ти військовий, це трохи напружує: ти повернувся з місць, де бачив танки, болото, бойові дії. А тут приїжджаєш і бачиш звичайне життя — магазини, людей, які поспішають у своїх справах. І це іноді викликає тригери, коли здається, що люди просто не звертають на тебе уваги. Але діти, спорт, спілкування — усе це допомагає, на мою думку, хлопцям повернутися до нормального життя. Важливо, щоб їх бачили, щоб до них підходили, говорили з ними. Хтось може мати поранення чи інвалідність, але коли люди реагують і підтримують — це дуже допомагає. Чим більше ми проводитимемо таких заходів, тим більше зможемо, як кажуть, витягувати хлопців із дому, — пояснює він. — Тим більше тих, хто вже переборов свій внутрішній бар’єр, вийшов із дому й почав ходити, до прикладу, в спортзал.

Організатори очікують, що до події долучиться близько двох сотень учасників — як дітей, так і дорослих. Припускають, що участь братимуть і ветерани. Уже зараз підтримку організаторам надають багато ветеранських, військових і волонтерських організацій як із Вінниччини, так і з інших міст України.