Легендарній «балерині» Михайлу Петрову із першого складу «Локомотиву» виповнилося 85 років

Євгеній МИХАЙЛІВ

Сьогодні, 27 квітня, 85 років виповнилося легендарному вінницькому футболісту, заслуженому тренеру України, майстру спорту Михайлу Васильовичу Петрову.
Нагадаємо, він був гравцем першого складу започаткованої у Вінниці в 1958 році команди майстрів «Локомотив».
А також працював в структурі ФК «Нива», був успішним дитячим тренером і відповідальним за розвиток гри № 1 у обласному освітянському спортуправлінні.

Із нагоди славетного ювілею представник ФК «Нива» привітав Михайла Петрова і вручив йому клубну футболку із символічним номером «85». Перед цим грошові премії ювіляру передали голова відділення НОК України Сергій Бубка і заступник голови обласної ради ветеранів спорту Георгій Самков.

Михайло Петров родом із Орєхово-Зуєво (РФ). 17-річним учнем вже грав за збірну юнацьку команду Російської Федерації. А в 1955 році, в рік свого повноліття, встав гравцем основного складу відомої орєхово-зуєвської команди «Знамя труда». В Україну приїхав у 1956 році. Через два роки був створений вінницький «Локомотив», і Михайло був запрошений до його складу.

Тоді на «Локомотиві» було лише 14 тисяч глядацьких місць. Невеличка Вінниця на той час мала трохи більше 100 тисяч городян. Тому поява команди майстрів стала неабиякою подією для міста. Тоді, майже через 13 років після закінчення війни, вінничани бажали чогось для душі у своєму місті. І футбол прийняв на себе таке навантаження.

Відео дня

Команду започаткували за ініціативи тодішнього керманича Південно-західної залізниці СРСР Петра Кривоноса. Вона складалася в основному із гравців дубля київського «Динамо» і деяких клубів України.

— Тодішній «Локомотив» був чудовою командою, в якому я провів кращі роки свого спортивного життя. Грав разом із технічними майстрами Молотаєм, Трояновським, Юн-Чен-Яном, Котельніковим, Ліпським. Стадіон на наших матчах був заповнений повністю. Всіх вінницьких футболістів знали в обличчя. Ми в першу чергу думали про те, як принести радість людям, а потім вже про заробітну платню, — наголошує Михайло Петров.

Перемагали навіть бразильців

Легендарний футболіст наголошує на тому, що «Локомотив» 50-60 років був дружнім і дуже сильним колективом. Навіть отримав право грати у «вишці» чемпіонату СРСР. Проте змагатися в одній лізі з київським та тбіліським «Динамо», московським командами «Динамо», «Спартак», ЦСКА, «Локомотивом», ленінградським «Зенітом», донецьким «Шахтарем» та іншими елітними клубами команді з невеличкої Вінниці не судилося.

— У 1958 році ми стали бронзовими призерами класу «Б» чемпіонату СРСР. Через рік виявилися там же чемпіонами. За спортивним принципом мали перейти до класу «А», але наше місце вирішили віддати харківському «Авангарду». Бо наше місто, мовляв, маленьке. В 1964 році ми стали чемпіонами України і отримали звання майстрів спорту, — продовжує Михайло Петров.

До Вінниці приїжджали на товариські та тренувальні ігри команди класу «А» (на кшталт сьогоднішньої Прем'єр-ліги), а також збірна СРСР. Взагалі «Локомотив» одразу став командою суперкласу.

— Ми перемагали знані футбольні команди Мінська, Вільнюса, Львова, Одеси, Ленінграда, Риги. Особливо запам'ятався товариський матч проти бразильської команди вищої ліги «Мадурейра» (Ріо-де-Жанейро), яка переможно «пройшлася» по Європі, здолавши відомі команди. Бразильці вважали, що і у Вінниці зроблять «свою справу». Проте ми у них виграли із рахунком 4:2, — згадує ветеран.

Дев'ять років любителі футбола спостерігали гру Михайла Петрова у вінницькому «Локомотиві». Він і донині залишається одним із найкращих бомбардирів в історії вінницького футболу. Мав амплуа напівсереднього (атакувального півзахисника) та забив у різних змаганнях понад 120 голів. Вболівальники називали Михайла «балериною», зважаючи на блискучий дриблінг і техніку, елегантну обробку м’яча, а також вивірені паси партнерам.

— Я ніколи не бив по воротах, якщо не був впевнений, що готовий до цього. Вболівальники зі стажем досі пам’ятають, як я провів три м’ячі СКА (Львів). Це був важливий перехідний матч за підвищення в класі. У львівському клубі виступала низка відомих гравців, навіть члени збірної СРСР: Пузач, Каплічний та інші. Вирішальний гол вдалося забити на останній хвилині. Тоді весь стадіон запалав від вогників, радості вболівальників не було меж. Вболівальники несли мене на руках, — згадує ветеран.

На жаль, із першого складу «Локомотива» нині в живих залишилося троє. Окрім Михайла Петрова, це Анатолій Молотай і воротар Юрій Шевченко, які нині мешкають у Києві. Вони постійно «на зв’язку» між собою.

Михайло Васильович став тренером у 1970 році. Був старшим тренером збірної Вінницької області з футболу.

— Тренував Нагорняка, Комарніцького, Любарського, Рябцева, Семчука, Коваля, Охрімчука, Кароянова, Бабійчуків та багатьох інших відомих в Україні футболістів. 13 років пропрацював в обласному освітянському спортуправівлінні. Ми підіймали футбол у вишах, ПТУ, ДЮСШ тощо, — сказав Михайло Петров.

Звання заслуженого тренера Михайло Петров отримав за перемогу української команди на Спартакіаді СРСР. Він тоді був помічником головного тренера наставника Володимира Янченка.

Вболівальники на дахах і деревах

Як відомо, у 90-х роках «Нива» доходила до фіналу Кубку України і грала в єврокубках. Михайло Петров тоді був начальником департаменту нашого ФК майстрів. Він відповідав за другу команду і клубну ДЮСШ, яка нині має назву ДЮСШ «Нива».

– Коли я був начальником департаменту «Ниви», футбол у Вінниці був якісним, адже фінансування ми мали високе. Ставлення до клубу тоді було чудовим. Взагалі команда в Україні може грати на потужному рівні тільки тоді, якщо її підтримуватимуть одночасно облдержадміністрація, міськвиконком і потужні спонсори, — вважає Михайло Петров.

Нинішній команді майстрів Михайло Васильович бажає стабільності. Він був задоволений приходу на посаду головного тренера «Ниви» Володимира Циткіна. І засмучений його уходом через серію невдалих результатів.

Михайло Петров шкодує, що Вінниця із такими славетними футбольними традиціями нині є середняком на рівні майстрів. Він не розуміє, як можна проводити матчі професіональних команд із мізерною кількістю глядачів. Каже, що за такої ситуації нормально не міг би грати.

— У мої часи на матчі приїздили автобусами зі всієї області. Придбати квиток на гру не завжди вдавалося. Тому всі дахи і дерева біля арени були заповнені вболівальниками. Народ шалено любив команду і кожного із наших гравців! – нагадує легендарний ветеран.

Щоб збирати повні трибуни, гравцям треба демонструвати самовіддачу, любов до гри і вболівальників, наголошує Михайло Петров.

— Не уявляю, як «Локомотив» 50-60 років грав би за порожніх чи напівпорожніх трибун. Ми збирали аншлаги, тому просто не могли виступати погано, не викладатися «на повну», — згадує ювіляр.