Ігор Клочко: 950 кілометрів велосипедом — у пошуках себе...

Берег Збруча. У подорожах Ігор Клочко фотографуватися не любить, тому з мандрівки є фото пейзажів, природи, архітектури, але немає фото самого мандрівника

Про Ігоря Клочка і його захоплення ми вже писали у статті Учитель, що готує до ЗНО з математики на 200 балів, ще альпініст і письменник
 

Мандрівка під знаком дощів, блискавок і громів

Ігор Клочко вважає, що основна ідея мандрів —  це зустріч із самим собою. Він стартував 12 червня з Вінниці і за 9 днів подолав 950 км. Уся його мандрівка була під знаком дощів, блискавок і громів, але він був готовий, бо має плащ, накидку на велорюкзак.

—  Плащ сильно не рятує, все одно мокрий як хлющ, але це ж літо … —  каже Ігор. — Найнебезпечніше було за містом Сатанів, коли почалася сильна злива, я не міг втримати кермо велосипеда, а грім гримів одночасно із блискавкою, на деяких ділянках дороги колеса велосипеда були наполовину у воді.

У перший день чоловік із Вінниці їхав до села Думенки Хмільникського району. Повз село проходила лінія оборони під час Другої світової війни. Збереглися доти, танкові перешкоди. Ігор каже, що історичний аспект подорожі для нього найважливіший, і метою було проїхати вздовж кордону, який до 1939 року розділяв Західну Україну, що входила до складу Польщі, й Радянську Україну.

—  Я планував проїхати вздовж річки Збруч від її витоку і до впадіння у Дністер, тому спочатку рухався до села Щаснівка Волочиського району Хмельницької області, де бере свій початок Збруч. У мандрівці в мене були своєрідні маркери: Думенки, Самчики, Старокостянтинів, Сатанів, Гусятин, Скала Подільська, Кудринці, Бакота, Миньківці, —  розповів мандрівник.

Зустріч з другом Кузьми (Скрябіна), палац у Самчиках і номер-люкс у Старокостянтинові

Ігор Клочко розповідає далі. Каже, що за Сатановим Збруч протікає крізь Медобори - так називають лісовий масив, що розкинувся на мальовничих пагорбах. Саме у Медоборах впродовж кількох століть існували язичницькі городища. Язичники, які не бажали приймати християнство, оселилися саме в Медоборах. Городища існували на цих теренах аж до початку ХVІІ століття. Неподалік Сатанова у річці був знайдений Збручанський ідол — головна святиня язичників, який нині зберігається в Краківському музеї.

—  У Сатанівських Медоборах є печера відлюдника. Поряд із найбільшим Звенигородським городищем монахи прорубали у скелі печеру, яка довгий час була їхнім прихистком від життєвих буревіїв. Монахи прагнули навернути язичників до християнства, —  пояснює Ігор. — Навіть на початку двадцятого століття, за переказами, один багатій прийняв чернецтво і жив у печері до кінця своїх днів.

У Сатанові діє Свято-Троїцький жіночий монастир. Коли був закладений монастир, невідомо. Писемні джерела описують монастир із 1600 року. Біля монастиря Ігор Клочко зустрів двох чоловіків з наплічниками. Вони влаштували фотосесію. Зачепилися язиками, розговорилися... Це були Андрій Штурма та його друг Володимир Сахарський із Яворова Львівської області. Андрій Штурма постійно у мандрах, він досліджує та фотографує архітектурні пам'ятки України. Андрій товаришував із Андрієм Кузьмою (гурт «Скрябін»). Більше того, вони разом створювали групу,  — Я вдруге зустрів хлопців, коли повертався з печери відлюдника. Це знаково, що протягом одного дня ми зустрілися двічі, — згадує Ігор. — Зараз у нас є спільні проекти на майбутнє, з Андрієм Штурмою хочемо здійснити класну мандрівку, можливо це буде історія становлення гурту Скрябін.

Після Думенків вінничанин їхав на Старокостянтинів через мальовниче село Самчики, що розташоване за 15— 18 кілометрів від Старокостянтинова. —  Я був вражений палацом польських магнатів Хоєцьких у Самчиках. У палаці збереглося внутрішнє оздоблення: картини, ліпнина, фрески, мозаїки, — каже Ігор.

Наступний маркер веломандрівки —  місто Старокостянтинів, де мандрівник півтори години шукав готель, ніде не було вільних місць. Біля дев'ятої години вечора навіть «велосипед похнюпив своє кермо», а Ігор вирішив по другому коли їздити по готелях.

—  Я приїхав в готель «Случ», де мені пощастило —  зняли бронь з номеру люкс. Тому довелося заночувати у 3-кімнатному номері за 620 грн. Однак, сервіс майже відповідав вартості проживання. Старокостянтинів, місто Костянтина Острозького. За словами пана Ігоря, історію цього міста понівечили комуністи, які цілеспрямовано знищували історичну пам’ять: на місці єврейського кладовища побудували танцмайданчик,  католицьке кладовище закатали асфальтом для марширування бійців, а на православному — побудували банк...

Мешканці Старокостянтинова, на жаль, не знають своєї історії. У палаці Костянтина Острозького вирішувалися доленосні для України питання. Ігор Клочко побував у маленькому кабінеті Костянтина Острозького. Співробітниця музею, що провела вінничанину екскурсію, розповіла, як один з горе-депутатів сказав «як у такому маленькому кабінеті працював князь?». На що жінка йому відповіла, що «це для вас мало, а йому вистачало, проте він зробив більше, ніж ви своїми язиками всі разом взяті».  — На березі річки Ікопоть стирчать руїни храму, збудованого свого часу Костянтином Острозьким, вежу якого видно здалеку. Під час комуністичної навали під стінами храму розстрілювали людей, — каже Клочко. — Стіни вщент поцяцьковані кулями, а в келіях монахів, поряд із храмом, були катівні..

Далі мандрівник їхав до села Щаснівка, а перед тим було містечко Базалія.

—  Приїжджаю у Базалію сутінками й думаю, де ж мені поставити намет. На подвір'ї крайньої хати сидить дідусь. Привіталися, познайомилися, розбалакались… Дід Андрій дозволив мені поставити намет на моріжку біля свого паркану, —  пригадує Ігор. — А його дружина пригостила гарячою картоплею з м'ясом на вечерю. Людям хочеться побалакати про дітей, онуків, щось пригадати, ти з вдячністю слухаєш, а тебе ще й нагодують.

Дивно, як в таких селах люди живуть...

Далі велосипедист їхав уздовж річки Збруч. Перетнув адміністративний кордон Хмельницької та Тернопільської областей. Погода не особливо радувала, увесь час лив дощ. Польові дороги стали непроїзджими. Після відвідання Токійського замку намагався полями скоротити шлях. Колеса велосипеда набралися болота й не хотіли крутитися. Коли нарешті він доїхав до найближчого села, здивувався, як там люди живуть? СІльськими дорогами течуть ріки крізь болотяні нетрі…

—  До речі, у мандрівці кока кола «класно йде», особливо зі снікерсами, — каже Ігор. Нарешті дочовгав до сільської крамниці (у пошуках кока коли) й розговорився з продавчинею. Вона тримає трьох корів, найближче село, звідки можна кудись виїхати, знаходиться за п'ять кілометрів, діти туди ходять до школи. Щоб їхати в район, вона встає о третій ранку, бо треба корів подоїти, адже о 6-ій ранку з того села вже відправляється автобус до райцентру. А назад автобус не повертається, треба їхати в інше село, що за 10 кілометрів, і з клунками пішки чимчикувати додому. Ось так люди й живуть...

Бакота: «таке враження, що я у Криму»

Знаковими місцями мандрівки були Бакота і Миньківці. Бакота —  це понівечені людські долі, — каже Ігор Клочко. — Коли комуністи надумали побудувати Дністровську ГЕС, то потрібно було створити водосховище. Було затоплено 32 великих села і десяток менших, у тому числі й Бакота, яка знаходилася в пониззі Дністровського каньйону.

Людей примусово звідти виселяли і потім всю місцину затопили водою. Спілкуючись з людьми, що раніше жили у селі Бакота, Ігор почув розповідь про те, як сільська дерев'яна церква спливла і плавала як ковчег.

—   Коли я купався у Дністрі, то було таке враження, наче в Криму, навкруги кримський ландшафт, а вода чиста, майже прозора, —  каже пан Ігор. — А ще у скелях над водою вирубаний монастир, який нині є позаконфесійним, тому служіння там може правити будь-який священик. На свято Покрови біля монастиря збираються тисячі прочан.

Мандрівник розповів, що зупинитися на ніч не проблема, люди здають житло у селі Стара Ушиця, це 8 км від Бакоти. За дві доби він заплатив 330 грн і зняв невеликий дерев’яний котедж на 2 ліжка зі всіма зручностями.

Миньковецька держава: незнайомі сторінки історії

Ще один історичний момент, який цікавив невгамовного вінничанина, це Миньковецька держава. Миньківці —  село, яке знаходиться за 20 км від Нової Ушиці. Зараз «село як село». А раніше, поляк, який народився й жив в Україні, Ігнацій Сцибор-Мархоцький, у 1792 році отримав ці землі у спадок. —  Він був ще той пройдисвіт. На цих землях у 1793 році створив власну державу, — розповів Клочко. — Держава об'єднувала 18 сіл, а займала площу, як половина Вінницького району.

Свої володіння Мархоцький обгородив парканом, поставив прикордонні стовпчики, підписав «кордон з Російською імперією». На території держави відмінив кріпосне право, створив закони, суди, взявши за основу римське право. Побудував дві фабрики сукна, фабрику карет, фабрику по виробництву лаку, дві друкарні, розводив тутових шовкопрядів і племінну худобу, племінних коней, вирощував збіжжя, і цим збіжжям торгував навіть із Турцією. Держава існувала 25 років. Селянин працював, а за сто саженів землі платив 1 карбованець 4 копійки податку на рік. Селяни могли користуватися реманентом, брати в оренду коней, плуги. Перший переклад Гамлета на польську мову був надрукований саме у друкарні Мархоцького. Він був музикантом, у нього діяла музична школа, був власний оркестр, який виконував як твори європейських композиторів, так і твори написані самим Мархоцьким. Надалі Мархоцький розширив свою діяльність й почав купувати землі на Одещині.

—  Ми знаємо про такі популярні літні місця відпочинку, як Затока, Короліно-Бугаз, а  все це були землі Мархоцького, — пояснює мандрівник. — Кароліно, наприклад, названо на честь його сина Кароля.

По сьогоднішній день люди з покоління в покоління передають спогади й анекдоти про Мархоцького. Наприклад, коли його викликали у Кам'янець-Подільській, що за 50 км від Миньківців на «розборки», він запряг у карету 20 свиней і так поїхав туди на знак протесту. Його кілька разів саджали до в'язниці у Кам'янці-Подільському, але люди писали Олександру І листи з проханням звільнити свого пана. Після чергового звільнення він ставив пам'ятник, на якому писав «в пам'ять перемоги мудрості на дурістю».

Мархоцький мав чотири маєтки по порах року: восени він жив в одному маєтку, де була найбільша бібліотека, зимою в другому селі, навесні в третьому, а влітку в четвертому. —  Один маєток «весна» у селі Отроків, що за 10 км від Миньківців, залишився і я туди потрапив, — каже Ігор Клочко. — Палац побудований у стилі неокласики без високих парканів. Його власнику не потрібно було відгороджуватися від інших мешканців.

Мархоцький отримав титул графа, однак російський уряд у нього цей титул відібрав. Сучасні мешканці «Миньковецької держави», по сьогоднішній день називають його графом.

А звідти вінничанин вже повертався на Бар, а потім у Вінницю. Каже, що на Вінницю була важка дорога, весь час лив сильний дощ, та і по трасах їздити важко, тому що автомобілісти занадто «поважають» велосипедистів.

—  Дорога дарує мені нові відкриття і враження. А велосипед допомагає якнайкраще цю дорогу сприймати й розуміти, немов живу істоту, —  ділиться Ігор клочко. — Раз на день під час мандрівки я телефоную дружині. Понад 30 років я мандрую, ходжу в гори і увесь час відчуваю підтримку дружини, за що їй дуже вдячний. До речі, познайомилися ми з нею на гірських стежках…   

Як планується і готується веломандрівка: поради від Ігоря Клочка

Подорожі я планую ще перед Новим роком, а потом фіксую мрії на папері як завдання до дії на наступний рік.

Спорядження. У мене є все, що потрібно для автономної мандрівки: відремонтований велосипед, ремнабор зі всім необхідним, що може бути в нагоді, велорюкзак, в який пакуються походні речі: намет, спальник, карімат, компактне газове обладнання для приготування їжі, кастрюля (вона ж миска), змінний одяг, теплий одяг, змінне взуття, мініаптечка.  

Продукти. Складається приблизна розкладка, що й коли їсти. Основне —  це каші, краще швидкого приготування, але й звичайні каші також готую. Перед веломандрівкою бажано тренуватися, проїхати хоча б кілька сотень кілометрів. Однак, найголовніше —  це внутрішній стан, налаштованість, бажання й сила волі.

Важливим є продумування маршруту і чітке знання, звідки ти виїжджаєш зранку і куди ти маєш приїхати ввечері. За день долаю по 100 кілометрів. Якщо одну ніч ночую в наметі, то другу, зазвичай, в готелі, позаяк маю ліпше відпочити, прийняти душ. Хоча бувало, що дві й три ночі поспіль доводилося ночувати в наметі.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.