«Знайшов книги Шевченка, не знаю, що з ними робити»: як військовий врятував малюнки Кобзаря
- Три книги із малюнками та графічними роботами Тараса Шевченка знайшов на фронті серед руїн військовий Олександр Балаба.
- Передав їх землякам у шкільну бібліотеку села Грушківці колишнього Калинівського району.
- Хто цей військовий і як усе відбувалося?
— Я знайшов книги Шевченка і не знаю, що з ними робити, — таке незвичне повідомлення з фронту отримала заступниця директора гімназії села Грушківці Іванівської громади Ірина Дідик.
Надіслав його її земляк Олександр Балаба. Він боронить країну відтоді, як розпочалося повномасштабне вторгнення росіян на нашу землю.
— Олександр хотів почути пораду, що йому робити з книгами, — розповіла у розмові з журналістом «20 хвилин» пані Ірина. — Цікавився, наскільки цінними є такі книги. Запитував, чи потрібні вони шкільній бібліотеці. Я одразу відповіла: якщо є можливість, збережи їх і при нагоді передай нам у школу. Сказала, що це унікальне видання.
Незвична посилка з фронту
Про незвичну посилку з фронту, що надійшла до гімназії села Грушківці, журналіст «20 хвилин» дізнався з публікації на сайті Калинівка City. Про цей факт написав редактор сайту Василь Бабій.
Більше подробиць про патріотичний вчинок військового Олександра Балаби і про нього самого журналісту розповіли земляки оборонця —директорка гімназії Раїса Колісник і її заступниця з виховної роботи Ірина Дідик.
— Посилку з фронту із врятованими книгами про Шевченка ми отримали не одразу після того, як Олександр повідомив про знахідку, — продовжує розповідь Ірина Дідик. — Не раз думаю, де він їх зберігав? Носити з собою було непросто: книги важкі. У військових і без цього спорядження стільки, що спини гнуться…
Олександр не розповідав детально, де конкретно підібрав книги. Вона знає, що він виконує завдання на Харківському напрямку. Схоже, саме там натрапив на багатотомник.
— Пам’ятаю, чула від нього, що книги лежали під ногами серед руїн в одному з розбомблених приміщень, — згадує пані Ірина. — Він казав, що не міг їх переступити і піти далі. Бо це — Шевченко! Підняв їх, забрав з собою, а тоді написав мені повідомлення.
— Чим, на вашу думку, викликаний такий вчинок земляка? — запитую співрозмовницю. — Можливо, він любить літературу, чи є інша причина, що спонукала його до врятування книг?
— Саша просто дуже добрий і людяний чоловік, — говорить пані Ірина. — Не можу сказати, що він багато читає, не знаю про це. Він не філолог. До війни працював у Калинівці у приватному підприємстві. Але доброти і справедливості в ньому багато. Ще молодий, йому нема й 30-ти. Уважний до старших. Навіть там, на війні, коли бачить у селах, чи містах, людей у пошкоджених будинках, підходить до них, запитує, чим може допомогти. Він сам про це говорив. Думаю, саме його доброта і справедливість спонукали до того, щоб врятувати книги. Передав їх у шкільну бібліотеку, саме в цій школі з часом буде навчатися його синочок. Нині хлопчик відвідує дитсадок.
На знак подяки за такий подарунок у Грушківецькій гімназії з ініціативи її директорки Раїси Колісник зібрали на фронт передачу для Олександра Балаби. Написали листа з подякою. Надалі планують запросити військового до гімназії на зустріч з учителями й учнями.
Без однієї книги
У ці березневі дні, у час вшанування великого Кобзаря, у Грушківецькій гімназії проводять низку заходів у рамках «Шевченківського тижня». Одним з них є виставка книг. На ній представили отримані з війни раритети.
Директорка гімназії уточнила, що «Мистецька спадщина Тараса Шевченка» — це багатотомне видання підготовлене до друку Академією наук УРСР. У ньому зібрано живописні і графічні роботи Шевченка, виконані у різні періоди його життя.
Перший том вийшов у світ у 1961 році. У ньому — 75 сторінок. Тут зібрано роботи Шевченка, які він написав у 1839-1843 роках. Другий том теж містить 75 сторінок. У ньому представлено роботи періоду 1847-1850 років. Четвертий том найбільш об’ємний у порівнянні з двома попередніми. Книга має 173 сторінки, на яких розміщено малюнки останніх років життя художника — 1858-1861 років. Як відомо, серце великого Тараса зупинилося у 1861 році, на той час йому було тільки 47 років.
Наприкінці кожного тому подано опис представлених малюнків чи графіки, а також розповідається про події, пов’язані з ними.
До речі, частина малюнків написана фарбами, інші — олівцем. Крім малюнків, можна побачити офорти (гравюру). Цей різновид образотворчого мистецтва Шевченко опанував настільки досконало, що йому присвоїли звання академіка гравюри.
Звертаю увагу пані Раїси на те, що відсутній третій том, є перший, другий і четвертий.
— Схоже, його не було, інакше Олександр забрав би так само, як зробив це з іншими книгами. — говорить Раїса Колісник. — Ми отримали тільки три томи.
«Спасибі тобі велике, мій милий, золотий Тарасе»
Моя співрозмовниця Раїса Колісник зупинила увагу на одному з малюнків, що є в книзі. Це — автопортрет Тараса Шевченка. В описі до малюнка зазначено, що Шевченко виконав його у Нижньому Новгороді у 1858 році.
У це місто він прибув після семи років заслання, яке відбував у Новопетровському укріпленні у 1850-1857 роках. У Нижньому Новгороді він провів майже пів року, поки очікував дозволу на в’їзд до Санкт-Петербурга.
На автопортреті Шевченко постарілий, його очі сумні, лице змарніле. Такий слід залишило на ньому заслання.
Раїса Колісник каже, що в описі до автопортрета є ще одна цікава деталь: Шевченко передав його Михайлу Лазаревському (український дворянин, меценат, близький друг поета, родина якого підтримувала поета). У відповідь отримав щирі слова від Лазаревського: «Спасибі тобі, велике спасибі, мій милий, мій золотий Тарасе, за твій подарок: твоє поличчя…».
З автопортрета Лазаревський зробив 50 фотовідбитків для розповсюдження серед знайомих. Відтак Шевченко написав йому: «Добре єси зробив, що заказав 50 штук пом’янутого образа: нехай поки що земляки дивляться хоч на сей облик бородатого недобитого кобзаря свого».
Фотовідбитки автопортрета друзі Шевченка поширювали з метою збору коштів для матеріальної допомоги поету після його повернення із заслання.
Дуже символічний подарунок
— Три книги з мистецькими роботами Великого Кобзаря — це дуже символічний подарунок, — говорить Раїса Колісник. — Йдеться не тільки про книги, врятовані під час війни нашим земляком. Йдеться про силу духу Великого Кобзаря. У всі часи він надихає нас на боротьбу за незалежність рідної держави. Нині це відчувають оборонці рідної землі. У той час, коли ворог все палить, руйнує, наші воїни не тільки боронять рідну землю, вони зберігають все те, що робить нас українцями. Яскравим підтвердження цього є вчинок нашого земляка Олександра Балаби.
Директорка гімназії каже, що після повернення Олександра з фронту його обов’язково запросять до школи на зустріч з учнями і вчителями.
Усім буде цікаво почути, де він знайшов книги, чому «не міг через них переступити», де зберігав до того часу, коли вдалося відправити до шкільної бібліотеки… Почути це з уст рятівника буде цікаво і вчителям, і учням.
— Я вже беру ці книги на уроки, — каже на завершення розмови Раїса Колісник, яка навчає дітей української мови і літератури. — Учні знають, як цей тритомник потрапив до нашої бібліотеки. Знатимуть про це і ті, хто після них сяде за парти. Адже це ще одна сторінка нашої героїчної історії. Її й надалі переповідатимуть у нашому навчальному закладі.
Всі світлини надані Раїсою Колісник
Читайте також:
«Але ж ми заплатили!» У Вінниці з родини з інвалідністю вимагають 33 тисячі за гарячу воду
«Якби міст не підірвали, танки пішли б на Київ»: як лікар з моргу упізнав загиблого сапера
Подякуй журналісту гривнею
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
