Жінка з острова у Тихому океані мріє побачити Ладижин. Історія знищення української родини

Світлану Зарецьку (ліворуч) доля закинула на острів Тайвань у Тихому океані

Світлана Зарецька працює викладачем одного з Тайванських університетів. Має заповітну мрію — побувати в Україні, звідки родом її діди-прадіди і по батьковій, і по маминій лінії. Зокрема, прадідусь і бабуся народилися і росли у селі Побірка біля Ладижина.

Торік жінка готувалася до поїздки. Спочатку планувала побувати у Дніпрі на науковій конференції, звідти поїхати до Ладижина, потім на Хмельниччину в Ізяслав, де проживав дідусь Зарецький з родиною. Каже, їй так хочеться пройтися стежками своїх предків!

На жаль, поїздка не вдалася. Їй, науковцю, лінгвісту з російської мови, відмовили брати участь у конференції.

— Думаю, що це через війну, — розповіла пані Світлана в листі журналісту. — Я ж росіянка за національністю, хоча в мені тече українська кров. І по маминій, і по батьковій лінії ми українці. Хіба моя вина в тому, що одних предків зіслали в Сибір, а інші покинули рідне село, рятуючись від голодомору?

Шукає рідню з Побірки

Зі Світланою Зарецькою познайомив Петро Войт з Ладижина. Активіст, поет, учасник літературної студії, пан Петро звернув увагу у Фейсбуці, що жінка з далекого острова у Тихому океані шукає родичів з села Побірка. «Це ж моє рідне село!» — подумав він. Одразу написав незнайомці. Розповів, що серед тих, кого вона згадувала, є його друзі, знайомі. Допоміг налагодити контакти. З деким Зарецька уже листується, обмінюється інформацію.

У Побірці народилася і проживала її бабуся по маминій лінії, бабусині батьки теж з цього села. Вона написала, що має велике бажання побувати у Побірці.

Такі рядки неможливо читати без хвилювання. 

— Написані Світланою рядки — то не слова, а сльози, — говорить Петро Войт.. — У них відчувається неабияке бажання побувати у тих місцях, де коріння її родового дерева. Це відчувається у кожному листі.

Просить надсилати розповіді про село

— У мене одна дитина, донька, — повідомила Зарецька. — У старшої сестри дітей нема. Дуже хочеться, щоб Єлизавета, так звати доньку, знала історію своїх далеких предків. У молодості ми мало уваги приділяємо дереву свого роду. Тепер чіпляюся за кожен факт, про який вдається дізнатися. Шукаю і пишу про всіх рідних, про кого вдається що-небудь дізнатися. Дякую землякам моєї бабусі, які допомагають мені в цьому.

Світлана згадує  про свою троюрідну племінницю Світлану Галій з роду Голунців. Від неї отримала чимало спогадів про родове коріння. Заповнила деякі пробіли у біографіях рідних.

Пише, що із задоволенням читає розповіді про село поета Петра Войта. Незважаючи на те, що той пише українською, просить надсилати свої твори. Знайомить з ними доньку.

Підписалася на групу «Побірка» у Фейсбуці і з неї дізнається про те, чим нині живуть односельці її рідні.

Пише, що щаслива тим, що бабуся бережно зберігала фото рідні. Нині для неї ці світлини — справжня розкіш: на них її далекі предки переважно вбрані у національний одяг. «Які ж красиві у них вишиванки!» — не стримує захвату співрозмовниця.

Прадіда зіслали у Сибір, бабуся втекла з села від голоду

Під час Голодомору у 30-і роки бабуся Зарецької — Олександра Голунець залишила село з надією врятуватися від голодної смерті. Доля закинула її далеко від рідної домівки. Жінка опинилася на Кавказі. Там народила доньку Катерину. Після заміжжя у Катерини на світ з’явилося дві доньки. Одна з яких — Світлана Зарецька, 1969 року народження.

— Бабуся багато розповідала про свою рідню, про село, — пише пані Світлана. — Слухала їх  у дитинстві — пам’ятаю дотепер. — Мого прадіда Корнія Голунця, по маминій лінії, розкуркулили і зіслали в Сибір. Разом зі старшим сином Павлом. Так він і помер далеко від рідного дому. Син одружився в Сибіру. Але через багато років повернувся в село. Сталося це після смерті його дружини. У Побірці Павло знайшов вічний спочинок.

Зберегли автобіографію одного з дідусів

— Обидва мої дідусі також українці, — розповідає пані Світлана. — Одного звали Павло Пацюк, він з Полтавщини. Другий — Анатолій Зарецький  родом з Новоград-Волинського Житомирської області. Від нього залишилася автобіографія. Документ для мене — на вагу золота. З нього дізналася, що батьки дідуся народилися в місті Ізяслав Хмельницької області. Знайшла групу з такою назвою у Фейсбуці. На жаль, нині у місті вже нема людей з цим прізвищем.

За словами співрозмовниці, вона би теж дуже хотіла побувати в Ізяславі. Відвідати там старе єврейське кладовище. Її прабабуся, мати дідуся, за національністю єврейка. Її дівоче прізвище — Гроссу. У групі їй написали, що всі Гросси лежать на єврейському цвинтарі.

— Відколи працюю над створенням родового дерева,  постійно живу думками про моїх далеких предків, про їхню малу батьківщину, — пише Світлана Зарецька. —  Ніби магнітом, манить українська земля моїх предків - село Побірка.

Зарецька не приховує у листах, що засуджує політику Росії по відношенню до нашої держави. Так само, як і колишні дії тоталітарного комуністичного режиму. Одних Голунців знищив засланням, іншим скалічив долі Голодомором. Тепер і вона з дочкою потерпають — не можуть побувати на землі своєї родини.

Якби не режим, жили б на рідній землі

— Маємо яскравий приклад знищення тоталітарним режимом української родини, —  каже Петро Войт. — Прадіда Корнія з старшим сином сталіністи зіслали в Сибір, його донька Олександра змушена була рятуватися від Голодомору на Кавказі. Її внучка Світлана стала росіянкою, бо народилася у Владикавказі, а тепер не може навіть навідатися на землю далеких предків.

Світлана за фахом російський лінгвіст. Навчалася в університеті у Владикавказі, аспірантуру закінчувала у Москві, потім поїхала на навчання на Тайвань. Там залишилася працювати. Вийшла заміж за корейця. У них народилася донька. Якби їхні предки залишилися у своєму селі, українська родина збереглася б і розрослася на рідній землі.

Що спільного з островом Тайвань і нашою областю

Територія острова Тайвань, де багато років проживає Світлана Зарецька, не набагато більша від Вінницької області — на 36,1 тис квадратних кілометрів розкинувся Тайвань, а Вінницька область має 26,4 тис кв.км. За кількістю населення різниця разюча: у нашій області 1,6 мільйона жителів, на Тайвані — 23 мільйони.

Все інше — економіка, інфраструктура і т.д. — не йде у жодне порівняння. У двох містах Тайваню прокладено метрополітен, дороги на острові кращі, ніж у Німеччині.

Донедавна найвищим у світі хмарочосом вважали той, що збудований у столиці Тайваню мусті Хуабей. Його висота становить 509 метрів. І це в районі, де бувають землетруси.Його вважають найбільш сейсмічно стійким завдяки проекту. Висотна будеівля зведена у формі бамбука.

Нині тайванський хмарочос поступився за висотою ще вищій споруді. Але вже в іншій країні.

Звичайно, це ще не всі досягнення країни, що має одну з кращих економік світу і високий рівень життя людей на території, що не набагато більша від нашої області. Тривалість життя на Тайвані також одна з найдовших у світі.

Острів у Тихому океані відзначається також яскравою, незвчиною для нас, природою. 

Читайте також:

Звідки у полковника два мільйони російських рублів? Ні він сам, ні його адвокат не коментують

«Ми з дідусем носа з дому не показуємо»: вінничани в Італії про коронавірус
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.