Застрягли на позначці 370 тисяч мешканців. Чому населення Вінниці не збільшується

• Незважаючи на масштабне розширення міських меж і потужний розвиток інфраструктури, населення Вінниці вже понад три десятиліття тримається близько до позначки 370 тисяч. Чому так, і скільки людей мешкало у нашому місті у різні роки?

Якщо поглянути на історію Вінниці крізь призму чисельності населення, стає зрозуміло: демографію міста майже завжди формували війни, економічні процеси та політичні рішення. Бувало, що місто переживало справжні демографічні вибухи, але траплялося й навпаки — Вінниця майже спустошувалася. Водночас упродовж останніх десятиліть, попри значне розширення меж міста, чисельність населення майже не змінюється.

Щоб зрозуміти, як сформувалася така ситуація, варто простежити, як змінювалася кількість мешканців Вінниці протягом кількох століть.

До прикладу, у середньовіччі Вінниця була невеликим прикордонним містечком на Поділлі. Після заснування у XIV столітті вона розвивалася як укріплений центр торгівлі між різними державами та степовим пограниччям. Місто регулярно потерпало від воєн і татарських нападів, тому населення зростало повільно і нестабільно.

У ті часи тут жило не більше кількох тисяч мешканців. Наприкінці XVIII століття, коли місто опинилося у складі Російської імперії після поділів Речі Посполитої, воно також залишалося невеликим провінційним центром.

Перші більш-менш точні цифри з’являються у другій половині XIX століття. У 1878 році у Вінниці проживало близько 24 тисяч людей. Через два десятиліття, за переписом Російської імперії 1897-го, вінничан було вже понад 30 тисяч. Це зростання не було випадковим, адже у другій половині XIX століття місто почало швидко модернізуватися.

Ключову роль тут зіграло те, що у 1871 році через Вінницю пройшла залізниця Київ-Балта-Одеса, що кардинально змінило економічне значення міста. Вона стала важливим транспортним вузлом, через який йшли вантажі з півдня до центральної України. Тоді ж у місті з’являлися нові підприємства: чавуноливарний завод «Молот», суперфосфатний завод, взуттєві фабрики, банки. Усе це приваблювало робітників, торговців і ремісників.

На початку ХХ століття Вінниця вже була доволі великим містом Поділля. Проте наступні десятиліття видалися для тодішніх мешканців доволі турбулентними. Перша світова війна, революції та громадянська війна сильно вплинули на життя міста. У 1918-1920 роках Вінниця навіть певний час виконувала роль тимчасової столиці Української Народної Республіки, що також притягувало сюди чиновників, військових та службовців. Можна припустити, що після відступу військ УНР, частина населення, передовсім заможного, емігрувала.

Після встановлення радянської влади місто почало активно зростати. Якщо у 1923 році у Вінниці проживало близько 45 тисяч людей, то у 1926-му — вже понад 52 тисячі. Це був період урбанізації: люди з навколишніх сіл переїжджали до міста, де з’являлася робота в адміністрації, торгівлі та на нових підприємствах.

Проте наступні 1930-ті видалися досить суперечливими. З одного боку, місто стало адміністративним центром області, що збільшувало його роль і населення. Наприклад, до 1939-го тут уже проживало понад 93 тисячі людей. З іншого боку, це був час репресій і масових розстрілів. Саме у Вінниці в 1937-1941 роках органи НКВС масово стратили від кількох до десятків тисяч людей.

Найбільш драматичний демографічний удар місто пережило під час Другої світової війни. Перед її початком населення наближалося до 100 тисяч. Але окупація, масові вбивства, депортації і фронт практично спустошили місто. До кінця війни у Вінниці залишилося близько 27 тисяч мешканців. Тобто місто втратило більшість свого населення.

Після війни почалося швидке відновлення. Влада активно відбудовувала промисловість і розширювала місто. До кінця 1950-х населення зросло приблизно до 122 тисяч. 

У наступні десятиліття відбувся справжній демографічний вибух через індустріалізацію. У Вінниці працювали великі підприємства електроніки, машинобудування та харчової промисловості. Сюди масово переїжджали люди з сіл і маленьких міст. Поза тим, у місті базувалися потужні військові формування, зокрема 43-тя ракетна армія, де проходили службу військові з усього Союзу.

У 1970 році населення міста перевищило 211 тисяч. У 1979-му — вже понад 314 тисяч. А до 1989 року — понад 374 тисячі. За два десятиліття місто фактично подвоїлося. Саме тоді великою мірою сформувалася Вінниця у її сучасних межах.

Після розпаду Радянського Союзу демографічна динаміка змінилася. У 1990-х економічна криза призвела до відтоку населення і зниження народжуваності. Попри те, що на початку десятиліття населення перевищувало 380 тисяч, у 2001 році воно зменшилося приблизно до 356 тисяч. Люди виїжджали на заробітки або переїжджали до більших міст.

У 2000-х роках ситуація стабілізувалася. Населення знову почало повільно зростати і впродовж 2010-х коливалося біля позначки 370 тисяч. Місто поступово розвивалося як регіональний центр: з’являлися нові торгові центри, офіси, університети, модернізувався транспорт.

Останні роки знову внесли свої корективи. Через війну Росії проти України до Вінниці переїхало багато внутрішньо переміщених осіб — за різними даними, від 40 до 50 тисяч. Це мало б суттєво збільшити кількість населення міста. Водночас частина мешканців виїхала з тих самих причин. 

Офіційної статистики від початку повномасштабного вторгнення не публікують, тому точну кількість людей, які нині живуть у місті, назвати складно. У заявах журналістів та різних представників влади фігурують цифри від 370 до 400 тисяч мешканців, включно з переселенцями.

Важливо звернути увагу на ще одну деталь: якщо подивитися на демографію Вінниці останніх десятиліть, стає видно, що чисельність населення міста майже не зростає. Фактично вже понад тридцять років вона коливається біля однієї і тієї ж позначки — приблизно 370 тисяч мешканців. 

Причин цьому може бути кілька, і вони добре відображають загальноукраїнські демографічні процеси. Насамперед — природне скорочення населення. У більшості українських міст уже багато років смертність перевищує народжуваність. Населення старіє, а дітей народжується значно менше, ніж раніше. Це означає, що навіть без відтоку людей місто природно майже не зростає.

У минулому 2025 році у усій нашій області народилося лише 7 765 дітей, а померло натомість — 22 141 особа. Тобто смертність в регіоні перевищує народжуваність у 2,85 раза. Фактично ми впритул наблизилися до загальнодержавного показника «один до трьох».

Другий фактор — еміграція. Починаючи з 1990-х років і особливо після відкриття кордонів з Європою, значна кількість українців виїжджала працювати за кордон. Частина цих людей була саме з регіональних центрів, таких як Вінниця. Молоді люди часто їхали до Польщі, Чехії чи інших країн ЄС, а частина з них згодом там залишалася. Для міста це означає втрату саме тієї вікової групи, яка зазвичай формує приріст населення.

Є і третій важливий момент — внутрішня міграція всередині України. Після розпаду СРСР головними центрами тяжіння стали кілька найбільших міст — передусім Київ, а також частково Львів чи Одеса. Саме вони забирали значну частину молодих фахівців із регіонів. Тому навіть доволі комфортні та економічно стабільні міста, такі як Вінниця, росли і продовжують рости значно повільніше.

Читайте також:

У Вінниці вшанували пам’ять Назарія «Грєнки» Гринцевича: на акцію зібралися сотні людей

У Вінниці запускають мобільні групи для вручення повісток. Хто і як може постукати у ваш дім

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.