«Забрали з-під носа в орків». Як вівчарку Баді розшукали на окупованій території і вивезли у Вінницю?

Тепер Баді приїздить до Світлани і Сергія з волонтерами, одного не може зрозуміти - чому її щоразу забирають від господарів?

• Майже різдвяна історія з гарним  фіналом про вівчарку Баді.
• 25 лютого, на другий день війни, собака разом зі своїми господарями поїхала на фронт.
• Коли господарі були на бойовому завданні, Баді опинилася на окупованій території.
• Як вдалося розшукати і повернути вівчарку до Вінниці?
• Про Баді навіть фільм зняли.

Зворушливу історію про вівчарку Баді розповіла рідна сестра Світлани Бевз — Вікторія Войтко. Вона, як і її сестра, працює у національному технічному університеті. Чоловік пані Світлани Сергій теж викладає в цьому навчальному закладі. Всі троє кандидати технічних наук. Нині Світлана і Сергій на фронті, пішли добровольцями у перший день війни. Забрали з собою Баді. Раніше з вівчаркою виконували завдання у батальйоні «Айдар». Під час наступу орків собака опинилася на окупованій території.

—Нам здавалося, що Баді втратили назавжди, адже собака опинилася в окупації, — каже Вікторія Войтко. — Світлана не стримувала сліз на фронті, ми з батьком хвилювалися тут, у Вінниці. Ламали голову, як можна було б організувати пошуки. Знаю, що побратими Світлани пропонували організувати вилазку на окуповану територію, аби спробувати розшукати чотирилапого побратима. Однак це був великий ризик для життя військових, тому від задуму відмовилися.

У цієї історії гарний фінал. Собаку не тільки знайшли. Її вдалося повернути до Вінниці. Вівчарку називають головним волонтером волонтерського Центру імені Олександри Бурбели, створеному при ВНТУ. Баді продовжує їздити на фронт до наших захисників. Її беруть з собою для того, аби побачила своїх господарів — Світлану і Сергія.

—Щоправда, собака у такі хвилини ніяк не може зрозуміти, чому її забирають від них? — говорить Вікторія Войтко.   

Допоміг водій жовтого буса

24 лютого Світлана й Сергій прийшли у військкомат. А вже наступного дня їхали на фронт. Поруч з ними сиділа Баді. Так сталося, що у колоні автомобілів тільки один бус був жовтого кольору. Пані Світлана звернула  увагу, що їхній транспорт виділяється з-поміж інших. Цей факт у подальшому зіграв свою роль у пошуку собаки.

Вівчарку загубили майже одразу під час прибуття до місця розташування підрозділу. Ось як про це розповідає Вікторія Войтко.

—Світлана і Сергій разом з побратимами вирушили на перше бойове завдання, а Баді залишили у штабі підрозділу, брати з собою було небезпечно, — каже співрозмовниця. — Далі події розгорталися непередбачувано. Територія, де знаходився штаб, опинилася під контролем рашистів. Доля Баді залишилася невідомою.

Сестра з сумом говорила про це пані Вікторії у телефонній розмові. Наголошувала, що треба шукати водія жовтого буса. Можливо, забрав собаку з собою, повертаючись назад.

На жаль, бус знищили під час обстрілу. Водій змушений був повертатися, як мовиться, на перекладних. Про це стало відомо пізніше.

Знайшовся номер телефону, подзвони!..

Одного разу Вікторія почула у слухавці збуджений голос сестри.

—У мене зберігся номер телефону водія жовтого буса, — говорила Світлана. — Випадково знайшла його, бо всі речі залишилися у підрозділі, коли ми йшли на завдання, а номер є. Телефонуй йому, запитай про Баді.

За вказаним номером Вікторія почула чоловічий голос. Від нього дізналася деякі подробиці  подій. Чоловік під час обстрілу дійсно забрав собаку з собою у безпечне місце. Однак вирушати з нею в дорогу не мав можливості. Казав, що сам не знав, чи залишиться живий. Якою буде дорога? Як добиратиметься?..

Незважаючи на це, вівчарку не покинув напризволяще.

Пояснив, що йому зустрівся один з місцевих, молодий, з розмови відчувалося, що людина патріот, засуджує орків. Казав, що у їхню квартиру уже прилетіло і тепер вони змушені тулитися у підвалі. Він, дружина і двоє малих дітей.

Водій пояснив ситуацію і місцевий погодився взяти собаку. Хоча й розумів, що з нею їм буде непросто.Вони обмінялися номерами телефонів і розійшлися.

—Баді поталанило, що вона опинилася у гарних людей, — продовжує Вікторія Войтко. — Перше, що зробили ті, хто приютив собаку, надіслали нам відео. Було видно, що діти здружилися з вівчаркою. В окупації їм доводилося непросто. У їхню квартиру ще раз влучив снаряд. Почали виникати проблеми з харчами. Попри труднощі, собаку не залишали голодною.

На окупованій території час від часу зникав телефонний зв'язок. Одного разу Вікторія почула про те, що ситуація настільки загострилася, що сім’я вирішила виїхати у безпечне місце. Запевнили, що Баді не покинуть, вона буде з ними.

Через деякий час вони зателефонували. Сказали, що вдалося добратися до Запоріжжя. Планували зупинитися в цьому місті.

Потім був ще один дзвінок. Місто обстріляли і їм ледве вдалося врятуватися. Планують їхати далі.

Нарешті вони прийняли пропозицію нашої землячки Вікторії Войтко та її батька пана Володимира. Давно радила добиратися до Вінниці.

Моя співрозмовниця згадує перші хвилини зустрічі з сім’єю, з якою були знайомі тільки по телефону. Доїхали автомобілем служби «Блаблакар».

З машини вийшли чоловік, його дружина, двоє хлопчиків, одному п’ять, другому десять років.

—Ми з батьком чекали, що Баді одразу кинеться до нас,

почне горнутися, ластитися, як вона це вміє, а собака повела себе по-іншому, створила вигляд, ніби вперше нас бачить, — говорить Вікторія Войтко. —Мабуть, образилася, що залишили на чужих людей. Як їй було пояснити, що виною всьому — війна?

На деяких блокпостах рашисти відмовлялися пропускати з собакою Доводилося платити…

Для приїжджих підшукали житло. Але невдовзі пані Світлана запропонувала їхню з чоловіком квартиру. Каже, поки вони на фронті, в ній ніхто не живе. Ось так рятівники Баді  нині мають дах над головою у помешканні господарів собаки.

А з ким нині Баді?

—Собаку забрав до себе наш батько, — уточнила пані Вікторія. — Батько волонтерить. Разом з Баді вони вже побували у Світлани і Сергія. Причому, не раз.

Імені Олександри Бурбели

У технічному університеті створено волонтерський Центр імені Олександри Бурбели. Саша — донечка Світлани й Сергія. На жаль, дуже рано згасла її зіронька. Хвороба забрала життя, коли дитині було тільки 15 років. До цього часу талановита дівчинка видала 13 поетичних книг і чотири збірники пісень. Деякі з її творів включені у шкільну програму.  Вона єдина, кого прийняли до Національної спілки письменників України посмертно. Її іменем у Вінниці названа вулиця — колишня Писарєва тепер має назву Бурбели.

Волонтери Центру уже здійснили 26 поїздок до військових з гуманітарною допомогою.

Володимир Бевз — батько Світлани й Вікторії особисто доправив два автомобілі військовим у підрозділ, де служать Світлана і Сергій. А  чоловікові уже 75! Попри літа, він продовжує їздити з  допомогою на фронт. Щоразу бере з собою Баді. Тоді вівчарка зустрічається зі своїми господарями. Не відходить від них ні на крок. Спати лягає поруч. Одного не може зрозуміти — чому її забирають від господарів?

—У Світлани і Сергія багато друзів, знайомих, — говорить Вікторія Войтко. — Вони допомагають. Отримуємо підтримку, зокрема, з Литви, Америки, Кувейта, Франції… Зараз підрозділу, де служать Світлана і Сергій, дуже потрібні безпілотними. Прикро говорити, але деякі наші так звані продавці не гребують підвищувати ціни на літальні апарати. Намагалася одних переконати не робити цього — марна справа.   

Фільм називається «Заміновані вірністю»

П’ять років тому київські кінематографісти зняли документальний фільм про вівчарку Баді і її службу в «Айдарі», про відважних айдарівців.

 Розповіли, що першим господарем вівчарки був Рустам Хамраєв з Луцька. Він виростив її з цуценяти, навчив. Був з нею на Майдані. Потім разом прийшли в «Айдар». Чотирилапа помічниця допомагала виявляти міни. Її господар був сапером. Він загинув, як і наступні ще два нових господарі собаки.

Після зустрічі Баді з нашою землячкою Світланою Бевз вівчарка стала повсюди переслідувати її. Закінчивши службу, Світлана і Сергій забрали собаку у Вінницю. Після їх повернення RIA зустрічалася з ними. Детально розповідали цю зворушливу історію, яка нині має не менш хвилююче продовження.

Частину кадрів фільму «Заміновані вірністю» знімали у нашому місті. Картина отримала низку нагород, її демонстрували на конкурсах і фестивалях. Йшла вона і по телебаченню. Охочі можуть переглянути стрічку в Ютубі за посиланням  https://www.youtube.com/watch?v=oOnrl1eWE-8

Читайте також:

На розмінування беруть «кішку». Як учні з Корделівки допомагають саперам?

«Я звикнув до смерті», — військовий медик Федір Мельник про службу на фронті

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.