За постіки «Приєхалі асвабадітєлі» на два роки саджають. А як будуть визначати і карати колаборантів?

Фото: Андрія Дубчака

• Вже майже шість місяців багато людей живуть в окупації.
• І це не просто якісь українські люди, це наші родичі, близькі.
• Вони щось мають їсти, якось жити — відповідно десь працювати, відповідно працювати з окупантом.
• Вони всі стали колаборантами? 

— Мій дідусь все життя живе в селі, в Запорізькій області і терпіти не може росіян, — розповідає вінницький психолог Валерій Андросов. — Минулого місяця там ввели російські сім карти, він принципово тим не користується, тож зв’язку з ним вже немає. Дід з 36 року, їхати з рідної хати не хотів, бо корова, бо теличка, бо пес старий, бо тут бабка похована, бо якого біса… Сказав: «Ви там не баріться, бо вода камінь точить».

На фото дідусь Валерія Андросова, якого теж звати Валерій. Він тримає на руках свого правнука Марка. З дідусем рідні не можуть зв'язатися вже місяць. 

Валерій каже, що спочатку війни вони з дідусем часто спілкувались. Той розповідав, як мешканці на окупантів реагують: «Мовчать, ненавидять, чекають наших». Але є така річ, як — адаптація. Враховуючи те, що там 24/7 крутять по каналам російську пропаганду. Враховуючи те, що наприклад в селі залишились одні старенькі, яким немає куди, або немає до кого тікати, або дійсно, якого біса? А в районному центрі залишилось багато тих, кому не було на чому виїхати, або вони боялися.

— Враховуючи багато факторів, які з плином часу працюють на окупантів, я дуже боюсь, що за кілька місяців там буде повно колаборантів, — говорить психолог. — Наприклад дід, він вже колаборант?

Чотири доби до свободи

— Абсолютна відсутність емоцій, дуже короткі прямі відповіді, відчуття що людина постійно очікує нападу, тому обережна в словах, діях, поглядах, — розповідає Валерій Андросов, про лікарів, які в червні транзитом були у Вінниці, ночували в нього вдома, тримали курс на Львів і можливо далі. — Вони чотири доби їхали з Енергодару до Запоріжжя, а там відстань трохи більша сотні км.

Чому не їхали одразу, як тільки стало зрозуміло, що окупація? Тому що лікарі. Тому що там залишались люди, яким потрібна була допомога. Тому що сподівались, що ось-ось це все закінчиться.

— Коли для себе особисто вирішила — все, це моя межа, — поїхали, — розповідала лікарка, і додавала, що неймовірною вдачею було те, що них є авто, адже більшість з тих хто не виїхав, просто не мав на чому.

— Спереду, збоку, ззаду, постійно рвались бомби, і авто їхало дуже повільно, тому що через кожні кількасот метрів російські блокпости, там постійно тебе зупиняють, запитують: «Хто?», «Що?», «Куди?». Нас попередили про провокації. Що будуть розмовляти українською мовою, вигукувати: «Слава Україні», чекати на відповідну реакцію, і відповідно діяти. Тому всю дорогу ми намагались нікому подовгу не дивитись в очі, не розмовляти українською, відповідати на запитання лише — «так» або «ні».

Знаєте відчуття, коли ти пірнаєш у воду, і маєш затримати дихання? Дуже швидко повітря не вистачає, тобі життєво необхідний хоча б ковток, але до поверхні ще далеко. Ось такими були ці чотири доби для лікарів. Зробити перший вдих їм вдалось, коли в’їхали в місто Запоріжжя, бо знали там точно свої.

— До речі, майже санаторієм в порівнянні з цим відчуттям, був фільтраційний табір, де ми пробули три доби, — розповідала згодом лікарка. — Його російські військові облаштували в свинарнику. В справжньому свинарнику, в якомусь селі між Енергодаром і Запоріжжям, тримали людей серед бруду, і запаху. І в тебе лише два шляхи — терпіти і їхати вперед, або назад в окупацію. Багато хто не витримував. Вони колаборанти?

До Москви за 50 тисяч баксів

Прикордонні міста Харківської області були окуповані одразу і залишаються такими по сьогодні. В одному з цих міст живуть батько і мати Юлі Климко, моєї знайомої з Харкова. Вона приїхала до Вінниці на початку березня, тут знайшла роботу, навіть кохання. Хотіла батьків забрати, але поки не вдалося. Окупанти запропонували їм допомогти, за гроші виїхати з України до росії, а там куди хочуть. Зокрема знайомий Юлії і її сімї, заплатив росіянам 50 тисяч доларів, залишив все майно. В автівку сіли разом з дружиною, дітьми, і в супроводі російських військових доїхали аж до Москви. Це не жарт! Звідти виїхали в Європу. Юлині батьки на таке не згодились, грошей пожаліли, чи ще чогось, зараз це неважливо…

— Наше місто межує з росією, і коли їхні війська зайшли в Україну, місто просто пройшли, тут навіть не стріляли, наче ногою переступили, повісили свій прапор і пішли далі, — розповідає Юлія. — Для мешканців міста, якби це цінічно не звучало, війни навіть не було, спочатку і життя не дуже змінилось. Тому батьки не виїжджали. Мама в мене домогосподарка, тато підприємець, який тримає кілька торговельних точок, в нього працюють десятки людей, і відповідно в умовах окупації торгувати доводилось тим чим є. Торгує він і по сьогодні. За словами Юлії, мама хоче і збирається переїхати до неї, батько теж хоче. Тому що боїться там залишатися, але і боїться їхати сюди.
Бо він колаборант?

Як карта ляже, той буде колаборантом

В березні Верховна Рада внесла зміни до Кримінального кодексу та інших актів, які передбачають кримінальну відповідальність за співпрацю з РФ.

Мова йде про два закони, № 5143 та № 5144. Відповідно до закону № 5144, до ККУ додають ст. 111–1 (Колабораційна діяльність). Вона передбачає кримінальну відповідальність за співпрацю з державою-агресором, її окупаційною адміністрацією або її збройними чи воєнізованими формуваннями у військовій, політичній, інформаційній, адміністративній, господарській та трудовій сферах. Покарання за це — до 15 років ув’язнення, а також обмеження доступу до зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування.

Закон № 5143 дозволяє ліквідувати політичні партії, уповноважені особи, яких були засуджені за колабораціонізм. Це також стосується юридичних осіб.

— Тобто будь яка співпраця з окупантами карається законом і такі особи притягуються до кримінальної відповідальності, — розповідає адвокат Ярослав Мартинюк.

Але в законі про колаборацію написано про те що, якщо є докази, що тебе змушували, або в тебе не було іншого виходу і це можна довести, то кримінальної відповідальності не настає? 

Зокрема ось тут: «… Особа не може підлягати кримінальній відповідальності, коли вона вчинила злочин під непереборним фізичним примусом (ст. 40 КК України) або внаслідок крайньої необхідності (ст. 39 КК України). Проте такі факти підлягають доведенню, через що обов’язково мають бути зафіксовані.)».

— Та питань немає, — відповідає адвокат. — Якщо говорити про підприємця, батька Юлії наприклад. Як це може виглядати:

• СБУшники його затримують на підконтрольній території, і садять до СІЗО.
• Потім він із СІЗО доводить, що не міг зібрати свої речі і поїхати з дружиною до України або через росію до Європи.
• І що він півроку під дулом автомата виконував вказівки незаконної окупаційної влади.
• В результаті він укладає угоду з прокурором, безумовно визнає себе винним в колабораційний діяльності і можливо отримує умовне покарання.
• Бо виправдувальний вирок йому вірогідніше всього не світить.

— Але це виключно моя думка, заснована на судовій практиці, — додає Ярослав Мартинюк.

Докази невинуватості

— Які можна зібрати докази, що він півроку під безумовним примусом виконував свої функції в окупації? — говорить Ярослав Мартинюк.

«… Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу.»

— Як він доведе, що протягом пів року в нього не було можливості виїхати, що він не міг керувати своїми діями? — запитує адвокат. — Людей за постіки в ютубі про те що: «до нас приїхали асвабадітєлі» на два роки в тюрму саджають, а тут якийсь «маленький» підприємець з купою торгівельних точок.

То виходить, що всі люди, які не виїхали і продовжували працювати на окупованій території вважаються колаборантами?

— Не всі, а ті, які підпадають під визначення вказане у ст.111–2 кримінально кодексу, «Пособництво державі-агресору», — говорить адвокат.

В статті 111–2 КК, йде мова про:

Співпрацю на шкоду Україні з

• державою-агресором
• окупаційною адміністрацією
• збройними чи воєнізованими формуваннями

Співпрацею визнані:

• виконання чи підтримка рішень та дій
• збір, підготовка та передача матеріальних ресурсів чи інших активів

Батьку Юлії зокрема підходить:  Передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

— Недовго посидить від трьох до п’яти років, ну і майно конфіскують, — додає адвокат.

Але 90 % тих, хто там залишився, так чи інакше там живуть і співпрацюють з окупантами. Відповідно їм тепер просто невигідно, щоб ЗСУ перемогли, тому що в’язниця, конфіскація, тд…?

— Так у нас правосуддя вибіркове, когось притягнуть до відповідальності, когось забудуть, — говорить адвокат. — Так як він підприємець, напевне особа відома, думаю про нього не забудуть.

Але за словами адвоката, зараз це виглядає наче ми «упражняємося» в питаннях, «що було б, якби».

— Хоче їхати, хай їде до Вінниці, але є загроза, що його затримають і звинуватять у співпраці з окупантами. А по таких справах, СІЗО, як мінімум на декілька місяців йому забезпечено, — говорить Ярослав Мартинюк. — Але. Чи буде він затриманий, я не знаю. Чи не буде він затриманий, я не знаю. Тут, як карта ляже.

 Читайте також: 

«Люди перестануть звертатися — значить ми свою місію виконали». Про п’ять місяців волонтерства

«Теракт в Оленівці може повторитись». Рідні полонених морпіхів склали петицію, щоб врятувати бійців

Сестра збирає брату гроші на тепловізор. Михайло служить в Першому Стрілецькому батальйоні на нулі

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.