З чого складалася повоєнна Вінниця? Мікрорайони міста описав у спогадах Нил Крас

З чого складалася повоєнна Вінниця? Мікрорайони міста описав у спогадах Нил Крас
Центральний парк у Вінниці / Знімок з кіножурналу «Вінниця 1948 року»
  • В мемуарах «Моя Вінниця» вінничанин, який пізніше мігрував до Німеччини, описує життя міста після Другої світової війни. 
  • І з його спогадів дізналися про промислове минуле Замостя, сільське Старе місто та чому Слов’янка була «хуліганським районом».

З чого складалася повоєнна Вінниця, розповідає у мемуарах «Моя Вінниця» Нил Крас — під таким псевдонімом писав Соломон Вайнштейн, вінницький лікар, що мігрував до Німеччини.

Промислове Замостя

Крім Центру міста були ще два великих райони — Замостя та Старе місто.

«Замостя – все те, що знаходилося за мостами через Південний Буг (міст – острів Кемпа – міст) — у бік залізничного вокзалу, на лівобережжі Бугу, — пише Нил Крас. — Старе місто теж на лівобережжі, але на захід від центру. Кордон між ними – річка Вінничка (в районі кондитерської фабрики), біля якої, як свідчать археологічні та історичні дані, і починалася багато століть тому Вінниця».

Відео дня

Замостя повоєнних років було промисловим районом міста.

«Там знаходився залізничний вокзал з усіма його пасажирськими та товарними службами. Був величезний суперфосфатний завод, що переробляв апатити з далекого Кольського півострова у фосфорні добрива для посівів цукрових буряків, — описує Нил Крас. — Інструментальний та спиртовий, гвоздильний, електротехнічний заводи, швейна фабрика, військовий (45-й завод), кондитерська фабрика тощо. У центрі була лише теплова електростанція з розташованим поруч із нею трамвайним депо. І взуттєва фабрика».

Суперфосфатний завод

Але така індустріалізація негативно впливала на міську екологію.

«З високої труби суперфосфатного заводу постійно стирчав «хвіст лисиці». Цей рудий їдкий дим випалював зелень, знову забруднював вивішену на сушку свіжовипрану білизну, неприємно лоскотав ніздрі, — пише вінничанин. — На підприємстві це відчувалося особливо сильно. Співробітники були одягнені у спеціальні костюми із грубого сукна. І в такі ж куртки – узимку. Але й за кілометри від заводу, якщо вітер дув у той бік, заводські викиди давалися взнаки».

Вулиця Соборна, 1948 рік

А м’ясокомбінат, що раніше був на Батозькій, давав про себе знати у безвітряну погоду.

«Над містом стояв огидний запах залишків від тварин, що розкладалися. Чи каналізація там забивалася, чи води не вистачало, але факт залишається фактом: сморід від м'ясокомбінату, хоч і не був отруйним, «отруював» життя великої частини міста», — пише Крас.

Міська ТЕС, що у середмісті, через свою роботу в повоєнні роки добряче посипала місцевість сажею.

«Але з цим упоралися відносно швидко. А до того земля на Єрусалимці була чорною від вугільного пилу та сажі. І дуже м'якою», — пише вінничанин.

А яким було Старе місто? 

«За всіма статтями, Старе місто було селом у складі міста. І таким залишилося за способом життя. Криві, вимощені великим бруківкою вулички. Одноповерхові будиночки, які здебільшого не відрізняються від сільських хаток, — пише Нил Крас. — Подвір'я, сповнені свійської птиці, зі свинями та поросятами, що ліниво хрюкали. Багато хто тримав корів. І, звичайно, кожен мав хоча б невеликий садок із грядками для овочів. У травні хаток майже не було видно, бо їхні білі стіни потопали в яблуневому і вишневому кольорі».

Вид на Старе місто: у кадрі церква, Замкова гора, поромна переправа / 1948 рік

Потрапити на Старе місто, поки не був побудований Староміський міст, можна було за допомогою порома: квиток для дорослих коштував 20 копійок, а для дітей — 10 копійок.

«Існувала ще одна поромна переправа: від центру міста — на Замостя. Точніше, в ту частину Замостя, яку збірно іменували «районом Київської вулиці». У цьому районі, обмеженому, звичайно, не тільки дуже довгою Київською вулицею, знаходилася автобусна станція, пивоварний та молочний заводи, меблева фабрика, автогосподарства, ще якісь підприємства, одне з військових містечок», — пише вінничанин.

Чоловік згадує, що ледь не щовесни місто потерпало від повеней.

«Навесні, під час повені та льодоходу, як і восени, перед льодоставом і до утворення надійного крижаного покриву Старе місто було на кілька днів, а то й на тиждень-другий, відрізане від центру міста, — згадує Нил Крас. — А одного разу вулиця Київська, через повінь, опинилась під водою (кам'яну набережну збудували у другій половині 50-х років). Якщо багато льоду накопичувалося перед греблею Сабарівської ГЕС, його підривали: дрібніші крижини легше долали гребінь греблі. Підривали кригу і біля мостів через Кемпу».

Про дрібніші міські райони

Недалеко від Кумбар знаходився ще один район міста, схожий на село — П'ятничани, розповідає Нил Крас.

«Тут були одно-, рідше – двоповерхові будиночки, колодязі, старий сільський цвинтар… З чим пов'язана ця назва – важко сказати. Можливо, церква, яка там розташована мала якийсь зв'язок зі Страсною п'ятницею – останньою п'ятницею перед Великоднем? — пише чоловік. — П'ятничани були відомі тим, що там знаходилося так зване медмістечко — напевно, перша відновлена після війни багатопрофільна лікарня, в якій були різні клініки медичного інституту. До середини 50-х років там залишилась тільки клініка туберкульозу».

А на північний захід від центру міста знаходилася Слов'янка. Район приватної забудови, чисто житловий мікрорайон і «хуліганський».

«Тамтешня молодь робила набіги на танцмайданчики та інші місця скупчення народу в інших районах міста, щоб «набити комусь морду». Просто ще раз нагадати «міським» (означає, з центру міста), замостянським тощо, ХТО у місті господар та «передати привіт від Слов'янки», — пише Нил Крас.

Він додає, що були ще «підрайони».

«Про один із них – Кумбари – вже згадувалося. А ще, наприклад, Пирогівка – район, що примикає до обласної лікарні. Третє військове містечко – за залізничним вокзалом. Хутір Шевченка – район індивідуальної забудови за суперфосфатним заводом, уздовж залізничної лінії, — згадує автор мемуарів. — Єрусалимка, яка розташовувалася на схилі, між вулицею Магістратською та річкою. Дивлячись на будиночки цього району, що похилилися, можна було припустити, що забудовувався він в основному єврейською біднотою на початку XX століття (або раніше)».

 

Читайте також:

Три вінницьких заводи, які залишились тільки на фото — ДПЗ, «лампочка», Хімпром

«Ви перший журналіст, який там побуває»: як ми спустилися в підземні тунелі лікарні імені Ющенка

Старі фото Вінниці. Дивіться, яким було наше місто в 1980-х

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up