Як під час голодоморів вінничани проводили свята. Уривок з книги Арсена Зінченка

Як під час голодоморів вінничани проводили свята. Уривок з книги Арсена Зінченка
  • Днями у Вінниці презентували книгу «Голодомор 1932-1933 рр. на Вінниччині: Скрижалі пам’яті». Уривок з неї опублікували на сторінці «Музею Вінниці». У ньому автор розповідає про те, як навіть в найтемніші часи люди залишались людьми і продовжували одружуватись, хрестити дітей, відзначати Різдво та Великдень. 

Сьогодні День пам’яті жертв голодоморів. День, коли ми вшановуємо мільйони українців та українок, знищених радянським режимом у прагненні зламати і підкорити наш народ. Як і багато інших важливих днів і дат у нашому календарі, цей день цьогоріч відчувається по-особливому. 

Адже, як і 90 років тому, російські окупанти знову прагнуть нас зламати і підкорити. І цього разу вони теж використовують голод, як інструмент впливу: блокуючи вивезення українського зерна з чорноморських портів, вони створюють загрозу світової продовольчої кризи.

У цей день хочемо розповісти вам про свята під час Голодомору 1932-1933 років. Це історія про те, як навіть в найтемніші часи люди залишались людьми і продовжували одружуватись, хрестити дітей, відзначати Різдво та Великдень. Далі уривок з книги нашого провідного наукового співробітника Арсена Зінченка «Голодомор 1932-1933 рр. на Вінниччині: Скрижалі пам’яті», — пишуть на сторінці «Музею Вінниці».

Відео дня

«Голодні страждання не стерли в українського селянина пам’яті про свято й звичай пошанування хліба. Люди намагалися будь-якою ціною знайти й виміняти щось їстівне на свята, особливо, на Різдво й Великдень. Родичі й близькі ділилися дрібкою хоч би яких харчів як найдорожчим.

Зворушливою є оповідь Ганни Борячук із села Парпурівці Вінницького району про те, як бабуня Параска із сусідніх Хижинець на Великдень 1933 року передала як гостинця торбинку… з кількома пригорщами картопляних лушпайок.

Численні перекази свідчать про випікання пасок з одного борошна й води, з картоплі — таку “паску” називали “бабакою”, з кукурудзяних качанів, хрону та висівок, хоча все це ледве чи й нагадувало великодній хліб.

Знесилені голодом люди намагалися будь-що похрестити новонароджену дитину, долали великі відстані у пошуках священника. Зі свідчень довідуємося про те, що перешкодою до хрещення було не лише те, що церкви у більшості сіл були зачинені, а й страх перед покаранням за хрещення. Хрестини, якщо проводили, то вночі. 

Священник заходив до хати в звичному світському одязі, а вже в хаті одягав ризи. Обряд хрещення відбувався потай, із завішеними вікнами, “щоб навіть сусіди не здогадалися”.

Невід’ємною складовою традиційного весільного обряду українців був пишний прикрашений пшеничний коровай, довкола якого розгортався весь сценарій весільного дійства. Очевидці стверджують, що в роки Голодомору у тих селах, де ще залишалася церква, все-таки відбувалися поодинокі обряди вінчання: “Хоч нічого на стіл поставити, а в церкві вінчалися!”. 

Мешканка с. Крижинці на Вінниччині розповідала: “Моя мама віддалася в 1933 р., сестра їй зробила весілля — їли буряк на молоці”. На такі родинні події збиралося мало людей, здебільшого родичі, які жили зовсім близько.

Як бачимо, осередкова роль хліба як важливого символу свята, весілля, похорону в роки Голодомору зазнала суттєвих деформацій. Це було одним з проявів руйнування традиційної обрядовості й народної культури».

Читайте також:

«Прадіда репресували за пуд зерна». Віктор Бронюк поділився болючою історією своєї родини

«Навіть в часи голоду були люди і ті, кого складно людьми назвати...» Спогади про голодомор

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up