«Я півроку щодня писала смс без відповідей». Донька Наталії Фіялової про очікування матері з полону

«Я півроку щодня писала смс без відповідей». Донька Наталії Фіялової про очікування матері з полону
Військова Наталія Фіялова з донькою Вікторією
  • 17 жовтня до Запоріжжя прибули 108 жінок, звільнених з російського полону.
  • У рамках обміну полоненими, на підконтрольну Україні територію повернулася і військова медикиня Наталя Фіялова з міста Бар на Вінниччині. Першою про це в соцмережах повідомила донька Вікторія.
  • Журналісту «20 хвилин» вона також розповіла, якими були довгі місяці очікування матері з російського полону.

Мешканка Бару Наталія Фіялова у 2018 року підписала контракт. Жінка не мала медичної освіти, за освітою була перукарем, за професією — кухарем. Пройшла курси і стала санітаром, служила у 501 окремому батальйоні морської піхоти. З 2018 року уже воювала на передовій. Спочатку була стрільцем-санітаром, згодом — отримала посаду старшого стрільця, помічника гранатометника.

Служба матері в АТО

 Донька військової Вікторія Корж журналістці «20 хвилин» розповіла, що непросто було сприймати новину, що найрідніша людина йде служити в АТО. Але маму дівчина підтримала.

Відео дня

— Це було неочікувано, але це вибір мами, і що я могла сказати? —  каже донька військової.— Мамі потрібні були зміни в житті, вона втратила свою матір. До того ж в неї була мрія з дитинства стати хірургом, лікувати людей, рятувати життя. І так вона себе знайшла саме в армії, тому і пішла туди. А взагалі у мами освіта середня спеціальна, перукар. У військкоматі проходила спеціальне навчання, де вона отримала навики медика. 

Вікторія також розповідає, що задовго до повномасштабного вторгнення почала хвилюватися за рідну людину. Вже чотири роки, з тих пір як мама пішла служити в АТО, в доньки серце не на місці. 

— Коли мама пішла служити в АТО у 18-му році, нам навіть тоді було непросто. Це зараз нам всім важко, ми всі відчули на собі, що таке війна. А ми ще тоді все  відчули на собі — мама в зоні бойових дій, її чоловік, друзі наші, постійно було хвилювання. В мами руки ніколи не опускалися, як би важко їй не було. Поруч з нею був чоловік Олександр, якого зустріла саме в АТО. 

В найважливіші моменти життя доньки мама військова все ж знаходила можливість бути поруч.

— Коли я виходила заміж, мама була поруч зі мною, і в день народження синочка Матвія теж, — говорить Вікторія.— Вона навіть його першою за мене побачила, адже була присутня на пологах, і її першій дали його на руки. На хрестинах внука мама вже не змогла бути була присутньою, адже готувалися до ротації. Саме тоді я востаннє перед полоном побачила її, а це було більше року тому.

Повномасштабне вторгнення

Повномасштабне вторгнення росії 24 лютого Наталія Фіялова зустріла у Широкиному на Донеччині, коли рятувала побратимів зі свого батальйону. Її донька Вікторія в цей день прокинулася в Києві під звуки вибухів — саме там вона мешкає з чоловіком та сином.

— Це був для нас потрійний шок, оскільки на сході перебували мама, її чоловік і наші друзі, — розповідає донька військової.— Нам з Матвійчиком, якому на той час виповнилося всього півроку, з чоловіком і двома котами, довелося девять днів перебувати в підвальному приміщенні. Але не це було найважче. Найважче було, коли з мамою втратили зв'язок з 28 лютого по 5 березня. Вони тоді були на Донеччині, стояли на позиціях біля заводу Ілліча у Маріуполі. Це я вже дізналася пізніше у військкоматі, адже тоді ніхто з позицій не відповідав. Коли ми родиною з Києва переїхали в Бар, мама 5 березня, якраз у свій день народження, мені подзвонила. І я була щасливою.

Шість місяців полону

Спочатку мама з донькою спілкувалися телефоном раз в два-три дні, потім перейшли на нічні розмови, далі були смс. 4 квітня Вікторія з Наталією зв'язок втратила на довгих шість місяців.

— Я розуміла, що таке може бути, адже останнім часом ми рідко спілкувалися. І то, я телефоном лише встигала запитати: чи є що їсти, чи є засоби гігієни, чи є зброя. Мама говорила, що все є, але я відчувала, що нічого немає. Потім вияснила, що насправді були тільки гранати і патрони, і підкріплення не було. Я питала матері, може знайти волонтерів, щоб вивезти її звідти. Але такої можливості не було, і вона мені сказала, що перебуває на позиціях і побратимів не залишить. Коли 4 квітня втратила з нею зв'язок, тривога почалася немаленька.

У полон військова Наталія Фіялова потрапила 5 квітня під час оточення заводу Ілліча у Маріуполі. Жінку вивезли до Росії. Спочатку  в Таганрог, потім у Бєлгородську, а згодом у Курську область.

— П'ятого квітня вранці мені зателефонували з військової частини і повідомили, що весь батальйон потрапив в полон. Тоді я почала моніторити рашистські сайти, побачила відео, де мама з побратимами в полоні, але живі. Одразу почала дзвонити в поліцію, СБУ, Червоний хрест, Координаційний штаб, Інформаційне бюро, народним депутатам. Інформації ніякої я не отримувала, але кілька разів на місяць їм все ж телефонувала. Більше отримувала новин від дівчат і хлопців, звільнених з полону по обміну. В них дізналася, як здоров'я матері, оскільки в неї були хронічні хвороби. Про ставлення ворога не запитувала, адже у звільнених дізналася, що жінок утримували в гірших умовах, не говорячи вже про фізичну наругу. Не жалкували ні жінок, ні чоловіків...

Відчуття, що Наталя неволю витримає і звільнився з полону у Вікторії було, адже мама завжди була сильною.

— З четвертого квітня кожного дня я їй писала вранці і ввечері, хоч переписка була в одну сторону. Відправляла фотографії, розповідала, як в мене справи, підтримувала її. Ніколи руки не опускала. В жовтні знала, що буде обмін. Я тоді поділилася з мамою сподіваннями, що її повернуть саме під час цього обміну. Так і сталося.

Радіє простим речам

Вікторія Корж розповідає, якою вона зустріла маму після полону.

— Мама була щаслива, але змучена. З 13 листопада ми бачимось кожен день, але все як сон, досі не віриться. Я особисто в неї нічого не запитую, у нас розмови про полон табу, щоб у мами не викликати негативних емоцій. Крім того, в полоні залишився її чоловік Олександр, наразі про нього нічого не відомо, остання інформація була на ворожих сайтах півтори місяці тому — виставили фото, яке було зроблене ще в квітні. Лікування у мами ще не було, лише медогляд, ВЛК. Далі її чекає довге лікування, бо вороги наробили біди: були і допити і насилля. Потрібно робити калька операцій,яекає довга реабілітація, а далі — я не знаю. 

Дівчина також каже, що за півроку в полоні мама змінилася. 

— Мама стала спокійніша, в неї переосмислення життя. Але часто відбуваються емоційні сплески і вона плаче, а я не запитую причину. Тим не менше, мама готова повертатися до побратимів і далі боронити країну від ворога, але я поки не готова її відпускати. Спочатку вона має пройти довготривале лікування. Потрібно також відновити документи і карточки, все було втрачено.

Зараз Наталія Фиялова насолоджується спілкуванням з внуком і рідними, радіє простим речам. 

— Мама, ще коли була на війні, казала нам насолоджуватися життям, адже для того вони воюють. Хоч сама тепер, скуштувавши шматок піци, може цьому тішитися, а в наступний момент заплакати і сказати: я тут в безпеці, а мій чоловік у полоні. До речі, коли відбувся обмін полонених, звільненим військовим одразу видали одяг, продукти харчування і телефон. Мама, байдужа до солодкого, спочатку скуштувала велику Мілку, а потім вже зателефонувала мені. Це була пізня година і вона мені подзвонила на месенджер…ми не могли спілкуватися, просто плакали. Так було і при зустрічі у Вінниці. 

Родинам тих військових, які зараз перебувають в полоні, донька військової дала наступні рекомендації.

— Бажаю не втрачати віри і надії, — каже Вікторія. — Також рекомендую не втрачати себе. Коли я дізналася, що мама в полоні, мені було дуже важко психологічно, в мене були панічні атаки. Потім взяла себе в руки і почала діяти. На це дуже мотивував мій маленький син і розуміння того, що маму потрібно витягнути з того пекла. А звертатися в вище названі інстанції необхідно, щоб всі знали про полон вашої рідної людини і пришвидшили вихід з неволі. Не слід забувати про себе в таких ситуаціях, адже вам потрібно буде підтримувати ваших близьких після їх звільнення з полону, бути сильними.

 

Читайте також:

«А ми бандерівці...» Нацгвардієць з Вінниці заспівав у розбомбленій школі і став зіркою ТікТоку

«Зараз ми всі один за одного». Як вінницькі заклади відпочинку підтримують ЗСУ

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (2)
  • Люба Павельчук

    Дуже добре ,що вже дома а все найгірше уже позаді
  • Таміла Свершок

    🙏🙏🙏

keyboard_arrow_up