«А ми бандерівці...» Нацгвардієць з Вінниці заспівав у розбомбленій школі і став зіркою ТікТоку

Про любов до музики 

Цей ас володіє не лише зброєю, а й багатьма музичними інструментами. Першим інструментом в Олександра Музики в дошкільному віці була дитяча гармошка. Далі були і фортепіано, і труба. 

— Потім була доросла гармошка, а далі вступив в училище в Тульчині, де навчився грати на гітарі, акордеоні, фортепіано і трубі. Грав і любив цю справу, зараз того не роблю, бо щодня гинуть люди. А раніше з рук гітару не випускав. А стосовно відео в соцмережі, то ми в одному із деукопованих сіл зачищали напівзруйновану школу. В одному з класів побачив фортепіано, воно було налаштоване. Перевірив, чи все чисто, і на адреналіні заспівав. Побратим зняв мене і залив відео в Тік Ток. Це відео набуло популярності, таким чином я став зіркою.

Про АТО

До війни з росією вінничанин Олександр Музика вісім років працював охоронником в банку. В 2014 році по мобілізації пішов служити в АТО, його доньці тоді й не було і двох років.

— Піти у військо і захищати батьківщину від ворога — таким було моє бажання. По мобілізації потрапив в 24-ту бригаду, яка базується в Яворові, Львівської області. Спочатку був розвідником, далі став старшиною батареї. Тоді не застосовувалася ворожа авіація, але смерчами нам на передовій не раз потрапляло. Служив в АТО рік. Було трохи важко і страшно, та на війні не страшно лише дурневі. Але наш підрозділ справився зі своїми задачами.

Боєць розповідає, що спочатку забезпечення в АТО не надходило. Допомагали волонтери.

— Спочатку було дуже важко, потім почали допомагати волонтери. Волонтерам низький уклін, буду їм дякувати, поки серце моє бути битись. Я не забуду їх добра і допомоги. Якби не вони, ніхто б там не вижив, це був жах. Потім почали привозити їжу і одежу, дякувати Богу ми так і вистояли. Потім вже і ЗСУ підключилися, почали одяг постачати, і харчування було хороше. Плюс волонтери підтримували — нам нічого не бракувало.

Про війну

Пiсля АТО Олександр Музика влаштувався працювати в Муніципальну варту. В червні 2022 року пішов воювати на передову. 

— Коли у Вінниці стало більш-менш тихо, я вирішив, що на передовій я потрібніший. Пішов добровольцем в Нацгвардію, частину 3030, що у Києві. Ця частина рахується невиїзною, але сформували добровольчий батальйон, і я став його частиною. Ми одразу потрапили в Донецьку область. Потім зачищали Луганський напрямок, так і пройшли до Лимана включно. Тоді через неділі півтори нас направили на Бахмутський напрямок, там було гаряче: ми штурмували і приймали бій, обстрілювали наші позиції. На наш один постріл випадало їх тридцять, вони заліза не жалкують. Але наші молодці, вони б’ють влучно.

Олександр Музика говорить, що різниця між АТО і повномасштабною війною разюча. Тепер ворог застосовує масовані авіаудари. І кількість жертв в рази більша — і серед військових, і серед цивільного населення. Втрат у ворога теж чимало. 

— Зараз набагато більші масштаби обстрілів з боку кацапів, малими групами вони рвуться, зі своїми вони не рахуються, переступають через своїх загиблих і поранених. Вони кажуть, що «своіх в біде нє бросаєм», але на деокупованих територіях купами рашистських трупів, ніхто їх не забирає, і не збирається.

Про поранення

Нацгвардієць розповідає, що дива трапляються, навіть на війні. В один день біля військового не розірвалися міна і граната.

— Тоді, як залишився живим — я не знаю, і як так може бути за один день. Коли ми пішли на штурм — ми нарвалися на шквальний вогонь: нас засипали кулями різних калібрів і з різного озброєння. Ми гарно відійшли в сторону і зайняли оборону. Я лежав з товаришем під кущами і побачив дрона. Той повисів над нами, відлетів, потім знов повернувся. А далі скинув на нас гранату ВОГ, в сорока сантиметрів від нас, але вона не здетонував, це фантастика! Ми відбігли на безпечну відстань до яру, і до нас прилетіла міна від міномета — вона теж не розірвалася. Це було справжнє диво, чи це Божа ласка, чи ангел- охоронець оберігає. А можливо тому, що люди моляться за нас.

Але поранення, з яким лікується військовий Олександр Музика тепер у Вінниці, він все ж отримав у жовтні. 

— Після другого штурму зайняли оборону, нас розкрили, і з позицій ворога почався обстріл з мінометів. З нашої десятки постраждало сім чоловік. Я отримав осколкове поранення руки, два було важких, інші хто з контузіями і пораненнями — але всі живі. Це трапилося в кінці жовтня. Але за період війни довелося бачити, як на очах гинуть побратими… Були такі випадки, що не всіх вийшло забрати з поля бою через шквальний обстріл…Я спочатку лікувався у Бахмуті, далі привезли в Вінницю — адже рідні стіни лікують. Добре, що в госпіталях на передовій є волонтерські пункти, які допомагають і з одягом і з провізією. Адже після поранень все у крові, одягнутися немає у що.

Війна відкрила військовому очі на різні речі: і на народ, і на армію, і на себе. 

— Не знаю чи весь народ, але коли біда — всі українці згуртовуються і допомагають: і волонтери і прості люди. А є такі, що наживаються і піаряться, і історія їх нічого не вчить. До війни не можна звикнути, хто б і що не говорив. Але в побратимів паніки не бачив. Армія змінилася: лишніх людей тут немає, всі патріоти від комбата і до простого бійця. Краще озброєння, більша згуртованість. Перемога за нами, то однозначно, але якою ціною. Адже росія — це терористична держава. Але, незважаючи ні на що, нам треба вберегти свою країну, інакше буде нам ще гірше, ніж при союзі. Бо ми, українці — народ вільний, народ героїчний. Тому за нами Перемога і Слава, і за нами Бог!

Читайте також:

Таких людей у ворога немає і не буде: допис про генерала з Вінниччини викликав захоплення в мережі

«Зараз ми всі один за одного». Як вінницькі заклади відпочинку підтримують ЗСУ