«Я не вкрала, мені платили за законом»: позиція матері, яка витратила кошти за полоненого сина на три квартири

• Повернення з 33-місячного полону ексначальника розвідки 56-ї бригади Івана Кухаря обернулося судовим позовом проти власної матері через три квартири у Вінниці.
• Поки захисник був у неволі, Нінель Кащенко отримувала його виплати й інвестувала їх у нерухомість, яку оформила на себе. 
• В цій статті мати вперше відкрито заявляє: справа не в грошах, а в критичному психологічному стані сина.

Колишній начальник розвідки батальйону 56-ї бригади Іван Кухар, який повернувся з російського полону, готує судовий позов проти рідної матері, вчительки музики з Бару Нінель Кащенко. Деталі цієї скандальної історії ми розповіли в попередній публікації.

Нагадаємо, поки військовий 33 місяці перебував у неволі, жінка щомісячно отримувала його грошове забезпечення й бойові виплати, накопичивши близько 4 мільйонів гривень. На ці кошти вона придбала щонайменше три квартири у Вінниці, проте оформила їх на себе й тепер відмовляється переоформлювати на сина. Через сімейний конфлікт і заблоковані рахунки звільнений захисник наразі змушений орендувати житло у Львові, адже вступив до Українського католицького університету.

«Жодна мама не чекає дитину з полону заради грошей»

Сама Нінель Кащенко відкидає звинувачення у фінансових махінаціях. Жінка, яка перебуває у декретній відпустці, публічно зазначає:

• Законність виплат: гроші надходили на її рахунок абсолютно легально, згідно з нормами державного забезпечення родин полонених.
• Готовність до діалогу: за її словами, вона купувала майно для сина і нібито готова віддати квартири, але закидає Івану нестабільний психологічний стан.
• Стан здоров'я: мати скаржиться в соцмережах, що через постійні сварки та «нерви від Івана» у неї зникає грудне молоко для молодшої дитини і старший син ревнує до маленької донечки.

Нінель Кащенко, мати військовослужбовця, категорично відкидає звинувачення у корисливих мотивах. Жінка, через адвоката, вирішила розповісти про три роки суцільного пекла, невідомості та щоденної боротьби за життя єдиного сина, якого вона виховувала самотужки, працюючи на трьох роботах.

«Я звертаюся як мати, яка три роки чекала сина, а тепер плачу від маніпуляцій, від «добрих» людей, які вирішили, що мають право тут когось судити! Жодна мати не чекає свою дитину з полону заради грошей, не проводить безсонні ночі, не плаче від безсилля і не живе роками між надією та страхом заради матеріальної вигоди. Материнська любов не має ціни, вона безумовна», — ділиться Нінель.

Жінка згадує, що Іван з дитинства був хворобливим, і вона буквально виривала його з лап смерті в реанімаціях. Коли він обрав шлях військового — завжди підтримувала та допомагала фінансово. З 13 серпня 2022 року, коли зв'язок із сином зник на полі бою, її життя розкололося навпіл.

Замість фінансових підрахунків, усі 33 місяці полону матері минули у безупинних пошуках. За словами Нінель Кащенко, вона оббивала пороги всіх можливих відомств і міжнародних інстанцій:

• Сотні офіційних звернень: жінка писала листи до Координаційного штабу (Дмитра Усова), Кирила Буданова, Папи Римського, Реджепа Ердогана, а також до омбудсменів Катару та ОАЕ.
• Публічна боротьба: брала участь у кожному можливому мітингу на підтримку полонених.
• Міжнародна адвокація: їздила за кордон та особисто зустрічалася з представниками ООН та інших міжнародних організацій, аби пришвидшити обмін сина.

«Хто б там що не говорив, я знаю тільки одне: я його мама, а він мій син. Бо поки жива мама, ми залишаємося дітьми, інакше — сирота. Я старалася бути для Івана мамою на 100 і навіть на 200 відсотків», — наголошує Нінель Кащенко, закликаючи суспільство не поспішати із засудженням.

Винні сторонні і психологічні проблеми

Мати колишнього військовополоненого наголошує: грошове забезпечення, яке виплачувала держава під час полону сина, вона не сприймала як легкий заробіток і не витрачала на розкіш. Попри власні проблеми зі здоров’ям, які потребували значних фінансових вкладень, усі думки жінки були спрямовані на те, як забезпечити майбутнє сина після його повернення. Вона була непохитно вірна своїй вірі:

«Я була переконана, що він повернеться. Не тому, що хтось мені це обіцяв, а тому, що материнське серце відчувало: він живий і обов'язково повернеться додому — Бог милостивий. Я думала про його майбутнє», — пояснює жінка купівлю вінницької нерухомості.

День, коли Іван нарешті ступив на рідну землю, став для Нінель найщасливішим у житті. Проте сімейне щастя тривало недовго. Мати переконана, що у їхні стосунки з сином цинічно втрутилися треті особи, які керуються власними інтересами.

«На жаль, згодом у наше життя втрутилися сторонні люди, які почали переконувати мого сина в речах, що не відповідають дійсності. Люди, які намагаються представити любов матері як корисливість, а не турботу, як прагнення привласнити чуже», — зазначає Нінель.

За словами Нінель Кащенко, в усьому винна проблема, з якою сьогодні стикаються тисячі родин українських військовослужбовців — відсутність належного психологічного супроводу після пережитих жахіть неволі. Вона звертається до суспільства із риторичними, але кричущими запитаннями:

• Який період реабілітації мають проходити хлопці після полону?
• Які фахівці зобов’язані супроводжувати їх психологічно, навіть якщо самі військові кажуть, що з ними все гаразд? Адже вони не звикли жалітися.
• Хто зараз відповідальний за бійців, які місяцями були закриті в камерах, ізольовані від суспільства, де спрацьовувало лише одне базове бажання — вижити?
• Хто веде їхній супровід та відповідає за їхню подальшу долю у цивільному житті?

На думку матері, саме незакриті психологічні травми та відсутність профільної допомоги роблять колишніх полонених вразливими до маніпуляцій з боку «доброзичливців», що руйнує родини зсередини.

«Ця історія не про гроші»

Нінель Кащенко закликає суспільство та журналістів зняти фокус із фінансових підрахунків і чесно подивитися на страшну статистику та реальність, у якій опиняються звільнені з неволі захисники. Вона наголошує, що без належної адаптації хлопці залишаються сам на сам із пережитими жахіттями, що часто призводить до трагедій.

«Скільки хлопців скоюють суїциди, не доживають ще року після полону від серцевої недостатності, зловживання алкоголем, граються наркотою, потрапляють в ДТП. Також, займаючись біткойнами, азартними іграми, розуміючи, що вони втратили всі виплати, теж скоюють самогубство. Суспільство повинно чесно говорити про те, в якому психологічному стані повертаються наші захисники», — підкреслює мати.

На її переконання, повернення додому — це лише початок надскладного шляху. Якщо держава не забезпечує професійний і тривалий супровід, вразливим ментальним станом бійців обов'язково скористаються сторонні люди у власних інтересах. У таких ситуаціях руйнуються долі й страждають усі: сам військовий, його дружина, діти та батьки.

«Саме тому ця історія не про гроші, а про материнську любов, про очікування, про біль, про відповідальність суспільства перед тими, хто пройшов полон. Нашим захисникам потрібна не лише вдячність, а й реальна допомога, підтримка та захист», — зазначає Нінель.

Жінка додає, що це її остання публічна заява, і більше надавати інтерв’ю чи коментарі пресі вона не планує. Наразі і вона, і її син Іван перебувають у критичному емоційному стані, наче на межі витривалості у «боротьбі з невидимим ворогом». Проте єдине, що дає сили рухатися далі — це віра. Мати повністю розділяє та підтримує прагнення сина змінити життя після пережитого. 

«Зараз нам обом потрібна підтримка, бо ми проходимо важкий шлях реабілітації та відновлення ментального здоров'я. Здається, що ще трішки і не витримаємо... Але згадуємо слова: «Коли здається, що тонеш у житті, не забувай, що твій Спаситель ходить по воді». Підтримую вибір сина вчитися на священника та служити Богу. Віра — це найбільша сила, яка спасає нас!» — підсумувала Нінель Кащенко.

Позиція адвоката

Поки сімейна криза поглиблюється емоційними взаємними звинуваченнями, справа офіційно перейшла у юридичну площину. Іван кухар готує позов проти матері, жінка теж найняла юриста. Адвокатка Наталя Опольська коментує конфлікт між рідними.

— Сьогодні у суспільстві дедалі частіше виникають дискусії щодо виплат грошового забезпечення сім’ям військовослужбовців, які перебувають у полоні. Водночас правова оцінка таких ситуацій повинна ґрунтуватися не на емоціях чи суспільних припущеннях, а виключно на нормах законодавства України.

Як адвокат, який спеціалізується на захисті прав військовослужбовців та їхніх родин, наголошую: виплата грошового забезпечення членам сім’ї військовополоненого є не чиєюсь «пільгою» чи «подарунком», а прямою державною гарантією, передбаченою Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII та Постановою Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016. Відповідно до пункту 6 статті 9 Закону №2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон, зберігається грошове забезпечення, а порядок його виплати членам сім’ї визначений Кабінетом Міністрів України.

Постанова КМУ №884 прямо встановлює механізм виплати такого забезпечення особам, визначеним законом або самим військовослужбовцем. Фактично законодавець виходить із того, що під час перебування військового в полоні його сім’я залишається без основного джерела доходу, тому держава забезпечує фінансову підтримку найближчих родичів.

Особливо важливо розуміти, що кошти, які були виплачені членам сім’ї відповідно до вимог чинного законодавства та на підставі рішень військової частини, не можуть автоматично вважатися безпідставно отриманими. Такі виплати здійснювалися на законних підставах, у порядку, визначеному державою, та були спрямовані на забезпечення потреб сім’ї військовослужбовця в період його полону.

Судова практика також виходить із принципу, що питання грошового забезпечення військовослужбовців регулюються спеціальним законодавством, а порядок здійснення таких виплат визначається нормативними актами держави. Суди під час розгляду відповідних спорів оцінюють насамперед правову підставу отримання коштів, наявність відповідних рішень військових органів та дотримання вимог спеціального законодавства.

Окремо слід звернути увагу на ще один надзвичайно важливий аспект. Повернення військовослужбовця з полону не означає завершення його боротьби. Українське суспільство лише починає усвідомлювати масштаб психологічних травм, які переживають наші захисники після тривалого перебування в неволі. Саме тому будь-які конфлікти навколо виплат, майна чи сімейних відносин повинні розглядатися максимально обережно, із залученням психологів та фахівців із реабілітації, адже людина після полону часто перебуває у вкрай вразливому психологічному стані.

У таких справах необхідно пам’ятати головне: закон був створений не для того, щоб розділити військового та його родину, а для того, щоб підтримати сім’ю в один із найтрагічніших періодів її життя. Саме тому кожен подібний конфлікт потребує не публічного осуду, а професійного правового аналізу та людяного ставлення до всіх сторін.

 

Читайте також:

Мати купила три квартири за гроші сина, поки той був у полоні: на чиєму боці закон — коментар адвоката

Кредитні пільги під час війни: як закон захищає гаманці українців та військових

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.