«Я бачила безліч смертей, та найбільше боліла зрада». Історія бойового медика Ліки

Ліка і кореспондент із США. Вони сфотографувалися, ще коли місто Сєвєродонецьк існувало, хоч і була війна

• Першого пораненого Ліка зашила в 2014 на Майдані і відтоді для неї триває війна.
• Вона із Сєвєродонецька, там до останнього рятувала життя бійцям, не давала померти від голоду мешканцям міста і тваринам.
• Зараз Ліка живе у Вінниці, остаточно відходить від полону і поранення, і знову збирається на фронт.

До війни Ліка навчалася в медунівері і мріяла стати експертом-криміналістом, а стала бойовим медиком.

— 21 лютого 2022 року, я була в Києві, приїхала в центр «Борис», мені потрібно було ногу подивитись, тому що в 2017 році я отримала поранення в зоні бойових дій, — розповідає Ліка. — Мене викликали в генштаб, запитали, чи можу я працювати військовим медиком, тому що в мене мала дитина, а очікували наступ. Я сказала «так», ми готувались, але, знаєте, думали буде, як в 2014, постріляють, а не все це…

24 лютого Ліка вже була в Сєвєродонецьку і в ніч на 25 вже чула перший приліт, він був біля її будинку, там поруч хімзавод, а в бункері заводу базувалася тероборона.

— У них хлопця поранили, їхні медики лише надавали допомоги, але не шили. Один із хлопців тероборони прийшов до нашого будинку, запитав, де можна знайти медика? Сусідка моя Антоніна вийшла, сказала про мене, — розповідає Ліка. — Я пораненого зашила, згодом із Києва приїхала комісія генштабу, і офіційно присвоїли мені звання бойового медика.

На початку війни за день через руки Ліки проходило близько 100 поранених. Вона починала працювати з тих, хто потребував невідкладної допомоги. Інших обколювала знеболювальними, і вони могли зачекати своєї черги кілька годин, доки їх товаришам рятували життя.

Дві кулі в серце

— Найскладніша операцією, яку я зробила на сьогодні, — витягнула дві кулі із серця бійця, — розповідає Ліка. — Його звати Андрій і він із Вінниці. Одна зашла на 1 мм, друга на 3 мм. Це були снайперські кулі, вони пробили бронежилет і під кутом зайшли в тіло.

Взагалі хлопців було двоє, Андрій і Василь. Вони в той день приїхали до Ліки на гуманітарний штаб в Сєвєродонецьку. Андрію влучили в серце, Васі розірвало руку.

— Було це 26 травня, в мене не було достатньої кількості наркозу, я його додатково обколола лідокаїном, не було відповідних санітарних умов, і вперше ситуація, з якою я не стикалася, — говорить Ліка.

Вони приїхали до Ліки, тому що Андрію стало важко дихати, він був за кермом, а Вася поряд керував коробкою передач, здоровою лівою рукою.

— Коли вони приїхали, я Васі бігом руку забинтувала, а Андрій каже: «Не можу дихати, задихаюсь, мені погано», я не могла зрозуміти, від чого йому погано, коли зняла бронежилет, побачила розрізану осколком грудну клітку, — говорить Ліка. — А коли в нього з рота пішла кров, зрозуміла, що напевне десь розірвана артерія чи орган. Виявилось серце. Снайперські кулі дуже гострі, найменший неправильний рух і вони могли серце проткнути. Діставала кулі пінцетом, Андрій лежав з відкритими очима, я навіть трошки з ним розмовляла, це тривало хвилин 45. Найважчі 45 хвилин. Тому що я і животи зашивала, органи всі на місця вставляла, руки ноги шила і ампутувала, по частинах складала кістки і людей, але серце…

Нічого не боїться

Здається, що в неї зовсім немає інстинкту самозбереження, хоча напевне просто немає страху, його повністю замінили сміливість і самовіддача. Тому що ніяк не можна пояснити той факт, що Ліка без вагань кидалася на поле бою і витягувала звідти поранених, так, наче в епічних фільмах про війну.

До речі, війна для Ліки почалася в 2014 з Майдану, там вона вперше зашила рану хлопцю. Потім була зона АТО, вона волонтерила, вона лікувала, вона зашивала, вона несподівано стала мамою. 

У 2017 році Ліка і її бойова подруга разом із чоловіком, і ще один боєць їхали в зону бойових дій, для надання волонтерської і медичної допомоги. Тоді в їх авто попала міна. Машину розрізало навпіл. Подруга і її чоловік загинули на місці, Ліка та інший боєць вижили. У подруги залишилась дитина, її було лише два тижні, і більше нікого.

— У неї ще навіть імені не було, ми залишили дитину разом із моєю мамою і поїхали, повернулась лише я, дівчинку записала на себе, назвала Лія, — розповідає Ліка. — Зараз доньці п’ять років, вона разом із моєю свекрухою в Німеччині.

До кінця літа Лія була з Лікою і її мамою, але… В серпні мама Ліки вирішила вивезти з Сєвєродонецька бабусю і дідуся. На зворотному шляху їх авто розстріляли, мама Ліки загинула, бабуся і дідусь довго лікувалися й так і залишилися на окупованій території.

Місто покинутих старих і тварин

Штаб видачі гуманітарної допомоги всі називали «ДСК». Він з’явився 27 лютого, одразу як почали обстріли міста Сєвєродонецьк, разом з іншими партріотичними мешканцями міста в штабі працювала Ліка.

— Коли було спокійно до нас приходили люди і брали продукти, ліки, я розписувала, як і що приймати, — розповідає Ліка. — Як було шумно, вже ми їздили до людей, які починаючи з 8 березня, сиділи без світла, води і газу. Хтось встиг або зміг — поїхали, в місті залишились чоловіки, їх не випускали, і старенькі. До речі, до нас приїздив один чоловік, його сім’я поїхала, а він залишився сам і доглядав цілий будинок покинутих старих: 11 бабусь і трьох дідусів. Тож брав гуманітарку на всіх, готував на всіх, годував їх, мив.

Доглядати доводилося не лише покинутих старих, але і тварин, яких забули. Не тільки доглядати, ще й рятувати. Зокрема люди поїхали, за кішку забули, з часом на вайбер Ліки прийшло повідомлення, що за такою адресою «…в квартирі знаходиться висловуха кішка, з її горшка потрібно викинути гімно в унітаз, консерви в холодильнику, нагодуйте. Не дайте померти кішці. Її звати Мона».

— Поїхали ми на інший кінець міста і кішку забрали, — розповідає Ліка. — Ця Мона зі мною в полоні була, в лікарні, потім я її забрала сюди і згодом відправила з волонтерами в Німеччину до власниці. Вона маленька за розмірами, я її постійно в сумочці носила. Коли була в полоні, то одна бабка про мене казала, що я хвора на голову, тому що кішку завжди із собою ношу, а мені шкода було її, якби випустила, кадирівці одразу розстріляли б. Вони тварин не люблять, як тільки бачили кішку чи собаку, одразу стріляли.

Полон і розчарування

Коли залишатися в Сєвєродонецьку вже було неможливо, Ліка разом із військовими пробувала евакуюватись і випадково потрапила в полон.

— Нашу машину розірвала міна, і два хлопці загинули, які за нами приїхали, виїхати не вдалося, — говорить Ліка. — Потім у наш волонтерский штаб попала ракета, загинули люди, я ні. Лише осколок в руку влучив. Я витягнула осколок, перевязала руку, вилізла з-під уламків, вийшла зі штабу через інший вихід, відійшла може метрів 50 і — там вже були кадирівці. Це було 31 травня.

— Знаєте, що найболючіше? Люди, — говорить Ліка. — От є жінка, вона хвора на рак, має цукровий діабет. Лежала присмерті в підвальному приміщенні. Я її вивела з коми, боролася за неї всі ці місяці. Коли зайшли кадирівці, вони нас загнали усіх на вулицю, в’язали руки дівчатам, які виходили з підвалу. Мені ні, бачили, що я поранена, лише запитали, чи буду спокійно стояти? Потім запитали: «Ти хто?», я відповіла: «Медик». А вони: «Є чим довести?» А там вже люди повиходили з підвалів, і ця жінка, яку я доглядала, падає і починає кадирівцям ноги цілувати зі словами: «Як добре, що ви прийшли і врятували нас». А поруч стояла моя колишня однокласниця Настя, яка почала кричати, що я тварь, що мене потрібно вбити, тому що я за Україну. До цього я два місяці лікували її дитину, малюк важко хворів на запалення легенів… Трохи далі стояла дівчина, тримала за руку доньку, якій було рік і два місяці. Дівчинка іншою рукою тримала іграшку, і, знаєте, так собі топала навколо мами і щось там лепотіла. Коли ця жінка, що цілувала ноги, почала розповідати про все і всіх, кадирівець до цієї мами каже: «Закрий рота своїй відбивній» (вони нас просто за людей не вважають, дорослі — то мясо, діти — відбивні). А вона каже: «Як я її рота закрию, це дитина, у вас хіба дітей немає?» На що кадирівець назвав її якимось чеченським словом, мені потім в полоні пояснили, що то означає щось гірше, ніж тварина.

А потім кадирівець вдарив цю дівчину автоматом, вона відлетіла метрів на чотири, потім схопив дитину за ноги перевернув, розірвав її навпіл і кинув мамі в лице….

Несподіване спасіння

Ця дівчина, разом із Лікою була в полоні — її дуже били, вона їх обзивала, її знову били, вона знову обзивала. А ще жінок там гвалтували просто завиграшки, між побиттями і допитами. Ліка каже, одна дівчина-медсестричка не витримала тортур і розповіла, де були розташування наших, їй після того ножем викололи очі.

Через осколкове поранення Ліка часто втрачала свідомість, тож її відправили в лікарню в окупований Луганськ. Там вже лікували від травм цю дівчину, що втратила дитину.

— Мене кадирівці не чіпали, хотіли зберегти, бо як казали: «Ти медик, ти наше друге життя», — розповідає Ліка.

Коли вони вже йшли на поправку, кадирівці прийшли в лікарню, сказали ще день і їх заберуть. Але в цій лікарні працював однокурсник Ліки, він вночі розбудив і вивіз дівчат із Луганська, допоміг втекти.

— Ця дівчина, вона втратила дитину, вона пережила шок, але коли ми з нею потім розмовляли, то казала, що дуже сильно пам’ятає з того 31 травня, як я гірко плакала, це коли нас всіх повантажили в кузов машини, — розповідає Ліка. — Мені було так боляче, не від рани, не від того, що я ще раз побачила вбивство, не від того, що я боялася, мені було так гірко від людської зради. В голові крутилося лише одне питання: чому? Коли я приїхала до Вінниці, перші два тижні теж постійно плакала і зовсім не хотіла більше допомагати людям. Потім шок пройшов, я зателефонувала знайомим, сказала, що знову в строю і буду знову працювати.


Читайте також:

«Цей Щедрик хлопцям на передовій, за те що у теплі і можемо співати». Школярі зняли відеокліп для ЗСУ

«Який адекватний суддя прийме рішення на користь батька, щоб повернути дітей до воюючої країни?»

Жінки отримують безпеку і за два тижні починають «сипатись». Про роботу кризового центру Юлі Дякун

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.