«Встиг обійняти донечку на її третій день народження»: Вінниця схилила голову перед полеглим розвідником

Віктор СКРИПНИК

Сім років захищав нас від російських варварів доброволець Олег Кривогуз. Він родом із Сумщини, у нашому місті зустрів свою долю. Тут його дружина і донечка. Тут його поховали з почестями

Сім років боронив нас від російських окупантів Олег Кривогуз: чотири роки в АТО/ООС і три під час великої війни.
Пройшов з боями Луганську, Донецьку, Херсонську та Харківську області.
Старший розвідник 131-го розвідбатальйону загинув біля селища Степногірськ на Запорізькому напрямку.
Яким запам’ятався відважний доброволець? Згадаємо його незвичну поїздку — на ферму, де корів доять роботи.

Олег Кривогуз був родом із Сумщини, його мала батьківщина у тамтешньому селі Хмелів. Як доля привела його на Вінниччину? Саме тут, на Алеї Слави Сабарівського кладовища, поховали Героя.

Як Олег їздив на ферму, де корів доять роботи

Олег служив у 131-му розвідувальному батальйоні імені полковника Євгена Коновальця. Під час ротації познайомився з вінничанкою Аріною Кантоністовою. Їм обом притаманна дуже гарна риса: Аріна готова одразу прийти на допомогу, якщо це потрібно. Ця тендітна молода жінка готова підставити плече навіть незнайомій людині.

Таким само був Олег. Не дивно, що вони зійшлися на одній життєвій дорозі. Їх мала звести доля. Так воно й сталося. Одружилися.

Відео дня

Пригадую випадок, коли бачив їх після одруження. Обоє почувалися щасливими, це читалося на їхніх обличчях. Було це влітку 2020 року. Саме тоді пані Аріна познайомила нас, колег-журналістів, зі своїм чоловіком. Для журналістів організували поїздку у село Каташин колишнього Чечельницького району. Там створили роботизовану ферму. Керівник агрофірми «Ольгопіль» Павло Каленич запросив журналістів подивитися, як роботи доять корів.

Пані Аріна їхала разом з чоловіком. Там, на фермі, їх сфотографувала Олеся Шуткевич.

Про ту подорож згадували з Олесею під час прощання з воїном. Відспівували полеглого Героя у Спасо-Преображенському кафедральному соборі.

Пригадуємо, що чоловік Аріни справив тоді враження відкритої людини. Попри те, що опинився серед незнайомих людей, спілкуватися йому було легко. А нам — цікаво слухати воїна, за плечима якого були АТО/ООС.

Павло Каленич проявив свою гостинність. Показав нам острів, який у селі називають Тузла. На воді гойдався вітрильник з іменами святих Петра і Павла. І цей об’єкт ми тоді оглянули. Господар пригостив усіх обідом. Саме тоді хтось з колег звернувся до Аріни й Олега з побажанням мати купу діточок. З гарним настроєм поверталися до Вінниці.

А через півтора року почалася велика війна. Олег Кривогуз знову став у стрій. З перших днів пішов добровольцем, так само, як раніше в АТО.

На спомин про тата

Хвилюючу згадку залишили побратими Олега Кривогуза його донечці Катрусі. Вони зробили короткі спогади про те, яким знали її тата. Писали на прапорі, який розстелили на труні. На деякі літери капали сльози.

Нині Катрусі тільки три рочки. Коли дівчинка виросте, мама покаже їй прапор.

Донечка Олега й Аріни народилася у перший рік війни —14 липня 2022-го. Той день запам’ятали не тільки її батькам. Росіяни обстріляли наше місто ракетами. Загинуло 26 людей.

Хрещеним батьком у Катрусі є наш колега журналіст Олексій Керман. Під час прощання чоловік ледве стримував себе, аби не зайтися плачем. Палив цигарку за цигаркою.

— Олег страшенно радів донечці! — каже Олексій. — Це треба було бачити, які емоції переймали його, коли брав дитину на руки! Йому вдалося вибратися на третій день народження Катрусі. І все…

Після короткої паузи Олексій додає: «Це був настільки надійний чоловік, ви навіть уявити собі не можете! Для мене він став братом. Був братом і залишиться братом».

Співрозмовник поділився інформацією про Олега, яку надіслали земляки Кривогуза з його рідного села.

Найбільше цікавився історією

— Олег виріс у простій працьовитій родині, — написали земляки Кривогуза. — Під час навчання в школі любив усі предмети, але найбільше цікавився історією. Його цікавила найперше історія рідного краю, нашої держави.

Вчителі згадують, як Олег відповідав на уроках. Робив це з гордістю, натхненно, так, ніби виступав десь на сцені. До уроків готувався старанно, тому його відповіді були змістовні. Говорив не тільки те, що у підручнику написано. Дізнавався більше історичних матеріалів з книг, газет.

Вчителі згадують про його інтерес до малювання. Мав малюнки з пейзажів рідного села, зображав портрети декого із земляків. Думали, що він стане художником. Авторитету серед однокласників, та й не тільки з-поміж них, додавало його вміння грати на гітарі. Він не розставався з цим інструментом. Гарний був учень. Кажуть, мужність і лагідність поєднувалися в цьому хлопцеві.

— Він не ображав нікого, навпаки, завжди був готовий допомогти іншим або заступитися за слабшого, — читаємо у розповіді земляків про Олега. — Цей хлопець не ховався за спини інших, відчувалася його сміливість, почуття справедливості.

Олег став прикладом для свого племінника, виховав його патріотом рідної землі.

Коли почалася війна, односельці не мали нітрохи сумніву, що Кривогуз візьме до рук зброю. Так воно й сталося. Вони зауважують,що життя людини вимірюється не кількістю прожитих років. Важливо, що людина залишила по собі на цьому світі.

— Такі люди, як наш земляк Олег Кривогуз, дарують світу добро, любов і світлий приклад людяності, — стверджують земляки воїна із села Хмелів.

Сім років на війні

Олег Кривогуз народився 7 січня 1981 року. У 2015-му пішов добровольцем зупиняти російських варварів. Бойові завдання в АТО виконував до 2019 року.

У лютому 2022-го, коли росіяни розпочали повномасштабне вторгнення, знову взяв до рук зброю. Воював у 131-му розвідувальному батальйоні імені полковника Євгена Коновальця. Служив на посаді старшого розвідника головним сержантом 2-го розвідувального взводу.