«Всіх поверну живими!» — сказав командир і не втратив на війні в Афганістані жодного бійця

1988 рік. Командир полку літаків-винищувачів Алексєєв (праворуч) небезпечні завдання на війні в Афгані виконував особисто. Так кажуть його побратими

Два рази спілкувалися з Володимиром Алексєєвим, який виконував бойові завдання в Афганістані. Нині він генерал-майор запасу, очолює Музей авіації Повітряних сил (ПС). До речі, Алексєєв корінний москвич. Після розпаду Союзу у нього був вибір: повертатися в Росію або залишитися в Україні. Він присягнув народові України. Продовжив службу в Повітряних силах української армії.

Сьогодні розмовляли з генералом по телефону. Згадали попередню зустріч. З військовим цікаво спілкуватися. Незважаючи на високе звання, чоловік скромний, відвертий у розмові. У нього відсутнє намагання перебільшити щось у розповіді. Це відчувається одразу.

Володимир Олександрович розповів, що сьогодні брав участь у заходах з вшанування пам’яті тих. хто не повернувся з афганської війни. Відбувалися вони у Центральному парку біля пам’ятного знака загиблим. Там значаться імена 168 наших земляків, які загинули у далекій чужій країні. Ще 116 стали інвалідами, 182 дістали поранення.

Генерал-майор Алексєєв разом з іншими поклав квіти до пам’ятного знака. Потім повернувся на робоче місце в Музей. Тут на нього чекав представник Командування ПС. Вручили Грамоту за значний внесок у розбудову ПС та з нагоди Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Спілкуючись з генералом, запитував, як вдалося його полку уникнути втрат під час бойових дій. 500 бійців під його командуванням прибули в Афганістан, стільки ж повернулися. 168-й полк літаків-винищувачів під командуванням Алексєєва брав участь у бойових діях з серпня 1987 по серпень 1988-го. Ось фрагменти двох розмов з генералом Алексєєвим.

Не відпустимо чоловіків на війну

В Афганістан відправлялися зі Старокостянтинова Хмельницької області. Там базувався їхній полк. Перед відправкою на командира Алексєєва, який був тоді у званні підполковника, чекала непередбачувана і зовсім несподівана зустріч.

Прийшли дружини військових льотчиків і заявили, що не відпустять чоловіків на війну. Розмова вийшла непроста. Жінки говорили емоційно, зі сльозами. Їх можна було зрозуміти. На той час уже понад десять тисяч «чорних тюльпанів» прибуло з чужої країни (так називали авіарейси, якими привозили труни з тілами убитих – Авт.)

— Всіх поверну живими! — неодноразово повторював Алексєєв, уважно вдивляючись у вічі жінкам.

— Що я ще міг сказати їм у ті хвилини? — згадує генерал.

Небезпечні завдання командир виконував сам

— На щастя, так воно і сталося, — продовжує генерал. — Жоден з нашого полку не загинув. Рік виконували бойові завдання. А в полку нараховувалося понад п’ятсот військових. Скільки прибуло в Афганістан, стільки ж повернулися додому.

Коли після повернення з Афганістану командир зустрічав когось з тих жінок, які казали, що не відпустять чоловіків на війну, ніби гора з плечей. Подумки дякував долі, що його слова «Всіх поверну живими!» справдилися.

Колишній комполка Алексєєв скромно промовчав про ще одну важливу обставину. Про це дізнався від тих, хто служив з ним. Найбільш складні, найбільш небезпечні завдання командир виконував особисто. Сідав за штурвал і піднімав у небо літак. Побратими кажуть, що такі випадки були непоодинокі.

356 бойових польотів командира

Традиція вручати льотчикам тільняшку народилася у 168-му з легкої руки командира. Алексєєв згадує, як вона виникла. Поруч з їхнім полком базувалися десантники. Він мав гарні стосунки з їхнім командиром. Не раз виконували спільні завдання. Десантники дарували тільняшки. Командир вирішив відзначати ними льотчиків за кожні сто польотів

Одна з перших полосатих майок дісталася командиру.

Загалом за рік  в Афганістані Алексєєв 356 разів піднімав у небо винищувач МіГ-23 МЛД.

— Рекордсменом у полку став командир першої ескадрильї Володя Клименко, — каже співрозмовник. — На його рахунку понад 560 польотів на бойові завдання. Бувало, робив це по 4-5 разів у день. Навіть командувач Повітряних сил 40-ї армії генерал-майор Дмитро Романюк, якому підпорядковувалася вся наша авіація, піднімав літаки в небо. Після сотого польоту йому теж вручили тільняшку.

Загалом льотчики полку під командуванням Алексєєва здійснили в Афганістані 12,5 тисячі бойових вильотів. Нагадаю, це за один рік. Для порівняння генерал назвав ще одну цифру —10800 вильотів. За його словами, стільки разів піднімалися в небо льотчики полку за чотири роки Другої світової.

— Мені особливо запам’ятався перший політ, — говорить Алексєєв. — Чим? Не знайшов ціль для  ураження. Не було досвіду орієнтації на складній місцевості. Другий раз на те само завдання не виходили. Я заборонив це робити. Противник розумів,, якщо ти промахнувся, чи не вийшов на ціль, то маєш повернутися ще раз. Тому готувався зустріти нас у всеозброєнні. Було чим — мав достатньо переносних зенітно-ракетних комплексів таких як «Стінгер», «Стріла», «Джавелін», останній з них оснащувався невеликою антеною, дуже добре працював вночі проти транспортних літаків. До речі, саме під час повторних польотів зазнала втрат авіація з інших полків. У нас не постраждали ні люди, ні техніка.  

Озброєний караван

Понад 90% завдань, що їх виконувала авіація, передбачали знищення наземних цілей. Це були військові об’єкти, табори для підготовки бойовиків, каравани зі зброєю. За знищення одного з караванів льотчики Алексєєва отримали державні нагороди. Командира також відзначили орденом Бойового Червоного прапора.

Завдання з Кабула,  де знаходився штаб 40-ї армії, надійшло уже наприкінці дня. Допомоги потребували десантники 56-ї бригади. Вони виявили караван, що рухався зі сторони сусіднього Пакистану у напрямку афганської столиці. Караван був надзвичайно великий — понад двісті верблюдів і приблизно триста супроводжуючих. Якби караван сховався у горах, знайти його там було б неможливо. Про проходження цивільних караванів афганці завжди інформували. До того ж, вони не мали стільки в’ючних тварин і людей.

Шість винищувачів МіГ-23 МЛД підняв у повітря комполку. Його літак йшов першим. Попереду були  два літаки-розвідники. Вони мали сигналізувати місце ураження. Робили це скиданням бомб, що світяться. Але бомби упали трохи далі від місця ураження. «А я вже йшов у піке, —  говорить генерал. —  Треба було переорієнтуватися, щоб перенацілити напрямок удару. Зробити це непросто. Вдалося! Бомби влучили у ціль».

«Що ти бухтиш, війни не буде»

Нині генерал Алексєєв, як уже згадували, на цивільній посаді — очолює музей авіації Повітряних сил. Він багато писав і розповідав про афганський досвід використання авіації. Його поради є, зокрема, у книзі, виданій військовими журналістами газети «Крила України» — «Грачи» летят в Баграм». Баграм це місце, де розташовувався полк під орудою Алексєєва. У книзі зібрано також спогади інших військових авіаторів про Афганістан.

— Коли почалися бойові дії на Донбасі, тодішній заступник командувача Повітряних сил генерал Василь Нікіфоров розпорядився, щоб книгу перевидали і доставили тираж у підрозділи військових льотчиків, — розповідає  Алексєєв. — Для молодих це дуже потрібні уроки. Описано конкретні ситуації. Це своєрідний навчальний посібник.

Генерал згадує, як йому інколи дорікали високопоставлені військові чиновники. «Війни не буде, що ти бухтиш, Алексєєв», — такими словами відповідали на його афганські публікації.

Генерал не може зрозуміти, як допустили значне вторгнення росіян. Треба було знищувати техніку на марші з допомогою авіації. На початку бойових дій росіяни ще не встигли притягти так багато засобів протиповітряної оборони на Донбас, як зробили це згодом.  

Або ще приклад. Перед авіацією ставили завдання знищувати блокпости. Це справа артилерії. Наші літаки били з гармат по постах. Літати треба було парами, ланками, тоді противнику складніше обирати ціль. Льотчики добре знають про це, однак вони тільки виконують команди.

— На війні перемагають не кулаками, а розумом, —  зазначає генерал. — Простіше кажучи, мають бути грамотні команди. Зрозуміло, що армія була не в кращому стані. До авіації різко змінилося ставлення після трагедії у Скнилові.

Орден, як у діда

Генерал Володимир Алексєєв військовий у третьому поколінні. У нього дід і батько також були військові. До речі, пан Володимир відзначений такою само нагородою — орденом Бойового Червоного прапора, як і його дід. У першу світову Григорій Алексєєв став повним георгіївським кавалером, а орден отримав під час громадянської війни, будучи комбригом. Був репресований, ув’язнений. Його позбавили усіх нагород і військового звання. У листі до Сталіна просив відправити на фронт під час Другої світової. Пішов рядовим. Війну закінчив комбатом у званні майора.

Батько Володимира Олександровича служив офіцером зв’язку. Військову професію обрав також син генерала Андрій. Він теж став військовим льотчиком.

Про небо Володимир Алексєєв мріяв з дитинства. Після закінчення Чернігівського вищого військового училища льотчиків мрія здійснилася. Пізніше отримав диплом випускника Військово-Повітряної академії імені Гагаріна. Крім згаданих вище посад — заступника командира полку, командира полку, дивізії, в Афганістані очолював авіа бригаду, де на озброєнні знаходилося 256 одиниць літальної техніки. З 1997-го і до 2002-го був заступником начальника бойової підготовки Повітряних сил. В небі провів понад три тисячі годин на різних типах літаків.

Оновлюють експозицію

Колектив Музею авіації, очолюваний Алексєєвим, нині працює над оновленням експозиції. Після завершення роботи з’являться нові експонати, нові матеріали. За словами співрозмовника, вони стосуються періоду від початку минулого століття до наших днів.

Паралельно працюють над вуличною експозицією музею. Потребують також оновлення стенди для виїзних виставок. Раніше їх показували у Центральному парку культури, Будинку офіцерів, Музеї авіації імені Можайського у Вороновиці.

Нині, у період карантину, Музей закритий для відвідувачів. Сприятливий час для оновлення. Серед поважних відвідувачів керівник музею називає командувача Повітряних сил армії США, а також командувача Нацгвардії цієї країни. Проводили  екскурсію також для командувачів Повітряних сил Канади і Туреччини.

Найбільш незвичний епізод, що мав місце у Музеї авіації, це одруження молодого льотчика з його нареченою, яка також служить у ПС.

Читайте також:

Як вінничани змагаються з китайцями за… часник? Можна долучатися до незвичного бізнесу

«Сума майже нереальна, але ремонтують». 795 мільйонів треба для палацу Потоцьких у Тульчині

«Його ж не на війні вбили…» Чого добивається мати загиблого льотчика?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.