Вінниця, Бахмут, Миколаїв, Ужгород та Дніпро святкують День міста. Що спільного і що унікальне для кожного?

Альона Черніюк

Вони народилися в один день, але мають різні характери. За календарем — Діви, за суттю — міста-фортеці, що колись зводилися для оборони.
Цими вихідними своє День народження святкує Вінниця разом із ще чотирма містами з різних куточків України — зі сходу, заходу та півдня.

Медіа пʼяти міст-іменинників — Бахмута (Вільне Радіо), Вінниці (20 хвилин), Дніпра (Dnipro.media), Ужгорода (Varosh) та Миколаєва (МикВісті) — обʼєднались, щоб розповісти, чим вони схожі, чим відрізняються і який характер мають. І відсвяткувати разом з усіма іменинниками.

Що спільного у Вінниці, Бахмута, Ужгорода, Дніпра та Миколаєва

Якщо про людей можна сказати, що всі знайомі через шість рукостискань, то про сьогоднішніх іменинників: їх єднають річки та дороги.

Кожне з пʼяти міст стоїть на річках: місто Дніпро — річка Дніпро; для Бахмута — Бахмутка; у Вінниці — Південний Буг; Миколаїв — місце злиття Південного Бугу та Інгулу; Ужгород — Уж.
Тож не дивно, що в кожному місті можна почути від молоді про традиційне місце зустрічі «на набережній».

Відео дня

Не лише вода, а й дороги ведуть до іменинників. Бахмут, Вінниця, Дніпро, Ужгород та Миколаїв — важливі транспортні вузли: усі мають (або мали у випадку Бахмута) значущі залізничні/автомобільні магістралі.

Кожне з міст дало Україні не одне покоління інтелігенції: історично індустріальні й освітні осередки тут виховували спеціалістів з машинобудування, логістики, мовознавства тощо.

З жагою до знань, творчості та самопізнання кожен з іменинників може запросити до унікального музею (різних у тематиках, але єдиних у своїй унікальності в країні): в Миколаєві — Музей суднобудування, у Дніпрі — Музей Пам’яті єврейського народу і Голокосту в Україні, в Ужгороді — кафе-музей «Під замком», у Вінниці — Музей трамваю, у Бахмуті — Музей Писанки. Останній наразі не працює через окупацію територій, втім його майстер продовжує свою діяльність на Донеччині.

Найважливіше, що об’єднує всі ці міста, — Україна. Адже кожне з них є невід’ємною частиною незалежної держави, яку творять її люди — такі різні, але єдині у своїх цінностях і прагненнях.

Що вирізняє Вінницю, Дніпро, Миколаїв, Ужгород та Бахмут

Вінниця — подільська історія у серці України

Вінниця — місто над Богом (Бог — давня назва Південного Бугу), де переплітаються давні легенди та новітня історія. За усталеною традицією вважається, що відлік історії Вінниці почався у 1363 році. Відтоді місто пройшло довгий шлях, і цього року святкуватиме свій 662-й день народження. Це дата-символ, від якої відштовхуються, коли говорять про вік. Та насправді життя на цих землях було набагато раніше.

Археологи знаходять тут сліди трипільської культури, поселення скіфів, черняхівців і навіть залишки давньоруських городищ. Усе це радше фрагменти минулого, які важко безпосередньо пов’язати з Вінницею, але вони створюють глибокий історичний фон.

За словами історика Никандра Молчановського, активна колонізація середнього Побужжя розпочалася саме наприкінці XIII століття. Він пояснює, що саме тоді й виникли осади, які згодом перетворилися на Брацлав, Сокілець і Вінницю.

«Перша сільська громада, ймовірно, виникла на правому березі річки Бог — навпроти сучасного Старого міста. Цей берег був розвиненішим і заселенішим, ніж лівий, і саме це, визначило подальшу долю Вінниці» — каже дослідник історії Вінниці Валентин Отамановський.

За літописами, місто вперше згадується у 1375–1381 роках у «Списку міст Руських» як «Новий городок, Венічя». Написання через кому залишається історичною загадкою, але сама згадка свідчить: Вінниця вже тоді мала значення і вплив у регіоні.

Найімовірніше, назва міста походить від старослов’янського слова вѣно — посаг за нареченою. Дехто пояснює появу цієї назви тим, що у XIV столітті землі Поділля, включно з Вінницею, перебували під владою литовського князя Ольгерда. За однією з версій, він нібито подарував ці території своїм племінникам, проте «віно» в юридичному сенсі застосовувалося лише до жінок, а племінники залишалися васалами великого князя. Тож назву міста краще розглядати як гідронім з аграрно-символічним і родинно-сакральним змістом, що пов’язує його з річкою та землею, на якій виникло поселення.

Назва мала багато варіантів: Вѣничя, Вѣница, Бениця, але з першої чверті XIII століття починається активне освоєння території Вінниці на межиріччі Південного Бугу та його приток. Слово вѣн мало численні значення: брат, родич, рід, притока, свято врожаю — і всі вони органічно відображають історичну та соціальну природу поселення. Сучасний правопис, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 27 січня 2010 року, визначає офіційну транслітерацію як Vinnytsia.

У XVII–XVIII століттях Вінниця дедалі яскравіше заявляла про себе на мапі Поділля. Уже не просто поселення: це — центр духовного життя, освіти, оборони і навіть культури.

Єзуїтський монастир (XVII–XVIII ст.). Початок у 1610-х, коли у місто прийшли єзуїти — братство, що принесло з собою не тільки релігію, а й освіту. Комплекс включав костел (1617), колегіум і келії — усе органічно вписане у систему мурів і башт-укріплень. Ця споруда слугувала і школою, і фортецею, і храмом, і приватною тюрмою — саме її називали просто: Мури. Сюди зносили міське казначейство, суд, пожежне депо — і заховувалися під час нападів.

Домініканський монастир із костелом. Розташований поряд із єзуїтами, він вражав бароковими формами: костел (1758), келії XVII століття, які зберегли первісну структуру, а також міцна башта зі стінами, що нагадували оборонну фортецю.

Миколаївська церква з дзвіницею (1746). Дерев’яна, але з трьома верхами й галереєю — типова для Поділля. Цей храм — один із небагатьох, що зберігся у первозному вигляді.

П’ятничанський замок-палац (кінець XVIII ст.). Колись стильна садиба родини Ґрохольських на високому березі Бугу, з флігелями та павільйоном. Сьогодні на території маєтку розташований Вінницький обласний клінічний високоспеціалізований ендокринологічний центр, а в самому будинку — адміністрація центру.

Місто на рейках прогресу

У середині XIX століття Вінниця опинилася на порозі нового життя завдяки будівництву Києво-Балтської залізниці. Цей проєкт став справжнім каталізатором розвитку міста: він полегшив транспортні перевезення, відкрив нові можливості для торгівлі і сприяв появі перших промислових підприємств. Вінниця перетворилася на важливий транспортний вузол, що з’єднував Поділля з Києвом, Одесою та іншими регіонами.

Історія вінницького залізничного вокзалу розпочалася у 1870 році. Перший вокзал був невеликою дерев’яною будівлею з єдиною колією, розташованою на околиці міста, у кінці Олександрівської дороги (нині проспект Коцюбинського).

Мав власну дзвіницю, яка сповіщала пасажирів і зустрічаючих про прибуття та відправлення потягів. Уже у 1880 році дерев’яний вокзал перебудували на цегляний, двоповерховий. Протягом наступних сорока років Вінницький вокзал став першим у Подільській губернії за обсягом товарообігу.

І сьогодні Вінницький залізничний вокзал відіграє важливу роль як стратегічна транспортна ланка, що з’єднує центральну, західну та південну Україну, поєднуючи регіон із важливими промисловими районами та центрами суспільного життя держави.

Райони та промислові осередки

Разом із розвитком залізниці у Вінниці почали формуватися сучасні міські райони. Окрім історичного центру, активно розвивалися Замостя та Старе місто, а згодом виникли й інші великі житлові масиви — Вишенька, Ближнє Замостя, Слов’янка, Тяжилів, Київська та Поділля, що сформували сучасне обличчя міста.

З чого складалася повоєнна Вінниця? Мікрорайони міста описав у спогадах Нил Крас

Замостя швидко стало промисловим районом: тут розташовувався залізничний вокзал із пасажирськими та товарними службами, величезний суперфосфатний завод, інструментальні та гвоздильний заводи, спиртовий і електротехнічний заводи, швейна фабрика, військовий 45-й завод та кондитерська фабрика.

«З високої труби суперфосфатного заводу постійно стирчав «хвіст лисиці». Цей рудий їдкий дим випалював зелень, забруднював свіжу білизну, неприємно лоскотав ніздрі, — згадує Крас. — Співробітники були одягнені у спеціальні костюми із грубого сукна, але й за кілометри від заводу викиди давалися взнаки».

Старе місто зберігало більш сільський характер: вузькі бруковані вулички, одноповерхові будинки, подвір’я з птицею та худобою, невеликі садки й городи.

Новини Вінниці - фото з Вінниця, Бахмут, Миколаїв, Ужгород та Дніпро святкують День міста. Що спільного і що унікальне для кожного? — Вид на Старе місто: у кадрі церква, Замкова гора, поромна переправа / 1948 рік

«У травні хаток майже не було видно, бо їхні білі стіни потопали в яблуневому та вишневому цвіті», — описує Крас.

Потрапити на Старе місто, поки не був побудований Староміський міст, можна було за допомогою порома: квиток для дорослих коштував 20 копійок, а для дітей — 10 копійок.

«Існувала ще одна поромна переправа: від центру міста — на Замостя. Точніше, в ту частину Замостя, яку збірно іменували «районом Київської вулиці». У цьому районі, обмеженому, звичайно, не тільки дуже довгою Київською вулицею, знаходилася автобусна станція, пивоварний та молочний заводи, меблева фабрика, автогосподарства, ще якісь підприємства, одне з військових містечок».

Ще один цікавий район — П’ятничани, де розташовувалося медмістечко після війни, а на північному заході центру була Слов’янка, переважно житловий район із молоддю, яка любила «показати себе» в інших частинах міста. Інші «підрайони» включали Кумбари, Пирогівку, третє військове містечко, Хутір Шевченка та Єрусалимку, де мешкала здебільшого єврейська біднота початку XX століття.

Разом із розвитком районів міста у Вінниці активно формувалася промислова інфраструктура. Замостя та прилеглі території ставали справжнім центром фабрик і заводів.

Варили пиво і шили туфлі: які вінницькі заводи та фабрики заснували понад століття тому

«У Вінниці в радянські часи було чимало великих підприємств, фабрик та заводів. Деякі з них заснували іноземці ще на початку 19 століття», — розповідають історики.

Особливо відома була взуттєва фабрика «Яструб», яка діяла з 1912 року на місці сучасного ТРЦ «Sky Park». Виробництво розширювалося роками: спочатку шили 50–70 пар взуття на день, а у 1940 році — уже 2 400 пар.

«Фабрика брала участь у соціалістичному змаганні з колективом Дніпропетровської взуттєвої фабрики, — згадує історик Нил Крас. — У місті це було справжнє виробниче серце».

Не менше значення мали пивзавод та м’ясокомбінат. Пивзавод, заснований у 1893 році чеськими братами, на початку 1980-х виробляв понад 10 мільйонів літрів пива на рік.

А м’ясокомбінат, запущений у 1930 році, став справжнім містом у місті: тут працювало до шести тисяч людей, випускали ковбасні вироби, консерви та навіть медичні препарати.

«Насіннєвий завод, заснований у 1900 році німецькою компанією «Раббетге і Гізеке», зробив Вінницю відомою на весь світ у сфері селекції буряків та насіння».

Завод займав третину території сучасної вулиці Зої Ткаченко, мав цехи, склади, лабораторію та елеватор, а вузькоколійка з’єднувала його з вокзалом.

Поява залізниці у місті відкрила нові можливості для промисловості — збудували Вінницький агрегатний завод, якому у липні 2025-го виповнилося 145 років! Все почалося у 1880 році біля залізничної станції Вінниця з невеликої майстерні на 10 людей, де ремонтували гужовий транспорт. Паралельно відкрився цех чавуноливарного лиття, що випускав косарки, молотарки та інші господарські вироби. З часом майстерня й цех об’єдналися, і на підприємстві працювало вже 65 осіб.

Завод, який у 1914 році отримав назву «Молот», виробляв машини для цукроварень, винокурень та сільськогосподарські агрегати. Під час Другої світової війни його зруйнували, але після відновлення він став серцем промисловості міста, а у 1946 році отримав сучасну назву — Вінницький агрегатний завод.

Зараз Вінницький агрегатний завод (ВЗТА) — один із ключових виробників гідравлічного обладнання для українського аграрного сектору. Продукція ВЗТА використовується в багатьох видах сільськогосподарської техніки, включаючи трактори, комбайни, зернозбиральні комбайни та інші машини.

Тут навчають і відкривають світ

Наше місто має багатий освітній спадок, що розпочався ще в XVII столітті з заснування братських шкіл, зокрема при Вознесенському монастирі, митрополитом Петром Могилою у 1633 році. У 1642 році в стінах Вінницьких мурів розпочав роботу єзуїтський колегіум із п’ятирічним курсом навчання.

Перша школа у Вінниці була трикласною церковно-парафіяльною школою, заснованою на Старому місті. Вона знаходилась у цегляному одноповерховому будинку ліворуч Козацької церкви на колишній вулиці Сабарівській (нині вул.Маяковського).

Від монастирських шкіл до гімназій і училищ: як зароджувалася освіта на Вінниччині

Сьогодні Вінниця є важливим освітнім центром України, де функціонує низка вищих навчальних закладів, що займають провідні позиції в національних рейтингах:

Вінницький національний медичний університет імені М. І. Пирогова посідає перше місце серед вишів міста та 20-е в загальноукраїнському рейтингу. Тут навчаються студенти зі всієї України, а також з-за кордону, що робить університет справжнім міжнародним освітнім центром.
Вінницький національний технічний університет (ВНТУ) також входить до топ-5 університетів міста та займає 30 місце в загальноукраїнському рейтингу. Університет активно розвиває міжнародну співпрацю, зокрема з Південною Кореєю, що відкриває нові можливості для студентів та науковців.
Донецький національний університет імені Василя Стуса, який після переїзду з Донецька став важливим науковим і освітнім центром у Вінниці, продовжує зміцнювати свої позиції. Заклад пропонує студентам широкий вибір спеціальностей і є лідером у гуманітарних та соціальних науках.
Вінницький національний аграрний університет активно співпрацює із закордонними університетами та міжнародними організаціями з понад 30 країн, підписуючи угоди, договори та меморандуми про навчальне, освітнє, наукове та міжнародне співробітництво.
Вінницький державний педагогічний університет імені М. Коцюбинського активно співпрацює з Опольським університетом (Польща), беручи участь у наукових конференціях, публікаціях та рецензуванні наукових праць.
Вінницький інститут економіки та менеджменту — готує провідних фахівців у галузі економіки та управління.
Харківський національний університет внутрішніх справ через повномасштабне вторгнення росії був змушений переїхати до Вінниці. Цей крок дозволив університету продовжити підготовку висококваліфікованих кадрів для правоохоронних органів України. У 2023 році у Вінниці відбувся перший випуск курсантів цього університету, і тоді дипломи отримали 278 випускників.

Місто смаку, мелодії та душі

Вінницю можна смакувати, вдихати її аромати, слухати її мелодії та безмежно любити. Тут можна скуштувати борщ із вишнями, вдихнути аромат свіжозвареної кави на набережній, почути мелодії з Вінницької вежі, насолоджуватися на заході сонця світломузичним шоу фонтану «Рошен» чи безкінечно гуляти вулицями #Vn.

Справжній смак Вінниці — це борщ з вишнями. Ця унікальна страва поєднує в собі традиційний український борщ із кисло-солодким акцентом вишень, що додають йому неповторного смаку. Вінничани з гордістю пропонують цей делікатес у місцевих ресторанах. До борщу подають пампушки з часником. Місцеві сири, ковбаси та хліб виготовляють за старовинними рецептами, передаючи смак регіону з покоління в покоління. Місто відоме своїми домашніми узварами та солодкими десертами, які доповнюють кулінарну атмосферу Вінниччини. Торт «Вінниця» став справжньою візитною карткою місцевої кондитерської майстерності.

Сьогодні у вінницьких стріт-фудах можна скуштувати багет-піцу «Улич Подільський» з копченою вишнею і беконом, вареники з кавовою вишнею, маковий штрудель, зіньківську ковбасу, картоплю по-уланівськи, манзарі, вудженого коропа, вареники з вишнями та кисіль, а також медові пляцки.

Прогулюючись вулицями, можна відчути неповторний запах Вінниці. Місто оточене зеленими парками та скверами, де розцвітають різноманітні квіти, наповнюючи повітря приємними ароматами. Річка Південний Буг, що протікає через місто, додає особливого шарму. Особливо приємно прогулюватися на набережній, де можна побачити найбільший у Європі плаваючий світломузичний фонтан «Рошен». Струмені води фонтану здіймаються на понад 60 метрів угору.

Вінницька вежа — це не просто архітектурна пам’ятка, а й музичний символ міста. Щодня з її годинника лунають п’ять різних мелодій, серед яких Гімн України, марш «Стяг», «Подоляночка», «Щедрик» та «Ода до радості».

Наше місто неодноразово ставало локацією для зйомок українських фільмів. Вінниця надихає кінематографістів мальовничими вулицями, архітектурними пам’ятками та природними пейзажами. Останні роки тут знімали документальні стрічки про видатних вінничан, історичні події та воєнні драми, використовуючи знайомі локації — від фасадів готелю «Савой» до центральних площ і старих дворів.

Серед таких робіт — документальна драма Василя Медяного про Миколу Оводова, який перетворив Вінницю на потужний регіональний центр на початку XX століття, та стрічка про Миколу Леонтовича, автора «Щедрика», де показано його перебування на Поділлі й сучасні міські локації. Також у Вінниці знімали повнометражні драми «Тримай біля серця» та «Таємна операція», що поєднують реальні події війни та історичні події 1920 року, а стрічка «Відлуння» відтворює перші дні нацистської окупації. Місто оживає на екрані, демонструючи атмосферу, історію та сучасність одночасно.

Музика і кліпи давно оживляють вулиці міста. Серед відомих робіт — «Під вінницьким дощем» Darisha, «А у Вінниці дощ» ТІК, «Вишенський став» Очеретяний Кіт, «Чути гімн» Skofka та «Натаха» Жадан і Собаки. Усі вони не лише передають атмосферу міста, а й демонструють знайомі вінничанам локації — вулиці, набережну та архітектурні пам’ятки, що стають живим фоном для музики.

Вінницькі музеї мають свій особливий вайб. Тут можна побачити, як жив і працював геніальний хірург Микола Пирогов — його маєток і досі вражає. У музеї ретроавтомобілів — справжній рай для фанів техніки: від класичних «ластівок» до рідкісних експонатів, які вже не зустрінеш на дорогах. А краєзнавчий музей — це можливість прогулятися крізь історію міста, від древніх артефактів до сучасних експозицій. Кожен знайде щось своє: науку, стиль чи натхнення.

Знаєте, що робить Вінницю по-справжньому унікальною? Не пам’ятки, не фонтани і навіть не красиві вулиці, а люди. Вони щодня працюють, створюють, розвивають місто. Саме завдяки їм тут відчувається тепло і гостинність, сюди приїжджають туристи, а інвестори вірять у майбутнє. Це люди, які будують бізнес і примножують цінності рідної Вінниці на покоління вперед.

Тут, у тилу, вінничани і волонтери, кожен робить свій внесок у перемогу. Хтось донатить армії, хтось організовує благодійні турніри, акції, концерти чи виставки. Хтось береже пам’ять про Героїв і нагадує нам, що їхні історії не можна забути.

У цьому місті зустрічаються минуле і сучасність, сила і ніжність, праця і натхнення. І все це завдяки людям, їхнім серцям та вірі. Саме вони — справжнє багатство і надія.

Віннице, з твоїм днем! Рости, квітни й дивуй — бо ти вже давно в серцях тих, хто тебе любить.

Що ви могли не знати про Ужгород

Тут найдовша липова алея у Європі. Її довжина 2,2 кілометра. Понад 300 дерев у 1928 році висадили чеські ботаніки. Щоб її побачити, прогуляйтеся набережною Незалежності.
В Ужгороді знаходиться найменший в Україні маяк — завдяки своїй формі та вбудованому світлодіоду, який блимає. Статую встановили на парапеті пішохідного мосту у 2011 році на честь «Ужгородської регати».
Один з найстаріших храмів України (другий після Софії Київської) теж знаходиться в Ужгороді. Це — Горянська ротонда. Її зводили між X і XIV століттями, точна дата початку будівництва невідома. Усередині збереглися унікальні фрески XIV–XV століть, створені італійськими майстрами.
В Закарпатському краєзнавчому музеї, який знаходиться у стінах Ужгородського замку, можна побачити один з найдавніших експонатів у Європі — це відбиток тунця одинокого, якому 33 млн років.
Саме в цьому місті відкрили першу євроколію – потяги з Ужгорода їздитимуть у європейські столиці — Братиславу, Будапешт, Відень — без пересадки.

Детальніше про історію Ужгорода та унікальність цього іменинника читайте у матеріалі видання Varosh.

Неповторні повороти історії Дніпра

Дніпро — місто з «плавучим» іменем. Те, що зараз розташовується на території сучасного Дніпра, називалося й Стара Самарь, й Нові Кодаки, й Катеринослав (Перший та Другий), й Новоросійськ, й Краснодніпровськ, й Дніпропетровськ, й Дніпрослав, а потім знов Дніпропетровськ. Лише у 2016 році місто стали офіційно називати Дніпро.
Дніпро — індустріальний гігант, центр чорної металургії та хімічної промисловості. Його порівнювали із Манчестером, Шеффілдом і бельгійським Сереном, що біля Льєжу. І все через масштаби промислових потужностей.
Місто посеред війн та революцій. Лише з 1917 по 1919 роки влада тут змінилася 19 разів. І не лише тоді місто переходило від керівників до керівників.
«Ракетна столиця». Вже після Другої світової війни Дніпро дуже швидко стало «умовно закритим містом», де виготовляли основну зброю ракетних військ.
Дніпро — місто стійкого українства. У другій половині XX століття на території Дніпра діяла Організація українських націоналістів навіть попри те, що діяльність УПА сюди не діставала. А вже у 2014 році у Дніпрі не вдалося захоплення адміністративних будівель проросійськими сепаратистами. Від початку війни й уже під час повномасштабного вторгнення Дніпро було й залишається важливим містом близького тилу.

Детальніше про історію Дніпра та унікальність цього іменинника читайте у матеріалі видання Dnipro.media.

Унікальність Миколаєва у пʼяти фактах

Місто кораблів. Миколаїв із моменту заснування у 1789 році став центром суднобудування. Тут будували військові й цивільні кораблі, у тому числі судна світового класу.
Найстаріший яхт-клуб на Чорному морі — теж тут. Миколаївський яхт-клуб, створений у 1887 році, є найстарішим в Україні та унікальним для всього Чорноморського узбережжя.
Найдовша пішохідна вулиця в Україні. У Миколаєві розташована вулиця Соборна, яка простягається майже на 1,5 кілометри. Це найдовша пішохідна вулиця в країні, де поєднуються історична архітектура, сучасні кав’ярні та громадський простір для прогулянок.
Місто, що виросло з води. Мікрорайон Намив з’явився завдяки штучному розширенню площі міста: у 1970-х роках частину акваторії річки Південний Буг засипали піском, перетворивши воду на суходіл. Так Миколаїв отримав новий житловий масив на місці, де колись була ріка.
Миколаївська астрономічна обсерваторія — одна з найстаріших в Європі, заснована у 1821 році як морська. Вона й сьогодні продовжує роботу. Внесена до попереднього списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Детальніше про історію Миколаєва та унікальність цього іменинника читайте у матеріалі видання МикВісті.

Бахмут у деталях: троянди, шампанське та роки оборони

Місто-фортеця. Бахмут виник наприкінці XVII століття як слобода солеварів, а вже у 1703 році тут звели фортецю для захисту від набігів татар і ногайців. Саме тоді почалася історія міста як прикордонного військового центру.
Шампанське з шахт. У Бахмуті розвинули унікальне виноробство: у підземних алебастрових шахтах виробляли ігристе за класичною технологією. «Артемівське» шампанське довго було візитівкою міста.
Архітектурні перлини. До повномасштабної війни у місті зберігалося близько 30 історичних будівель — церкви XVIII–XIX ст., синагоги, маєтки підприємців та будівля колишнього Азовсько-Донського банку. Багато з них зруйновані російськими обстрілами.
Місто троянд. До війни вулиці Бахмута прикрашали тисячі троянд, які стали його символом. Сьогодні бахмутяни висаджують троянди по всій Україні як знак пам’яті про рідне місто.
Символ незламності. У 2022–2023 роках за Бахмут точилися найдовші й найзапекліші бої повномасштабної війни. Попри руйнування, місто стало символом стійкості та мужності України.

Детальніше про історію Бахмута та унікальність цього іменинника читайте у матеріалі видання Вільне Радіо.