Варили пиво і шили туфлі: які вінницькі заводи та фабрики заснували понад століття тому

• У Вінниці в радянські часи було чимало великих підприємств, фабрик та заводів. Деякі з них заснували іноземці ще на початку 19 століття.
• Продовжуємо розповідати, яку продукцію випускало наше місто понад сто років тому

Взуттєва фабрика

А чи знали ви, що на місці нинішнього торгового центру «Sky Park» раніше була взуттєва фабрика?

Фото вище зроблено з архівного відео міста. Відомо, що це кадри 1929 року, які показують мітинг на Вінницькій взуттєвій фабриці «Яструб», що розпочала свою роботу у 1912 році. Причиною протесту, як розповідається, було підписання угоди про соціалістичне змагання з колективом Дніпропетровської взуттєвої фабрики.

За інформацією, наприкінці 1900-х років польський поміщик Францішек Ярошинський викупив ділянку землі у Вацлава Соколовського та, ймовірно, ще й у спадкоємців єврейських заїздів по вулиці Соборній. А вже у 1912 році тут почала працювати механічна взуттєва фабрика «Яструб». Відомо, що спочатку був побудований одноповерховий корпус, а в 1914 році добудували ще другий поверх.

Цікавим фактом також є те, що спочатку робочий вихід з фабрики був на центральну вулицю. Але тодішня міська влада вважала, що центральна магістраль повинна мати парадний вигляд, тому Ярошинський був вимушений придбати ще одну ділянку землі для облаштування проходу до фабрики з вулиці Богдана Хмельницького (нині Миколи Оводова).

Фабрика виготовляла 50-70 пар взуття на день. А в роки Української революції шили чоботи та черевики для вояків Дієвої Армії УНР та Галицької Армії. Відомо, що в 1940 році потужності виробництва зросли і вони вже могли виробляти близько 2 тисяч 400 пар на день.

А не так давно, лише у 2006 році, фабрику було закрито і на її місці розпочали будівництво ТРЦ «Sky Park».

Пивзавод

Вінниця має свою Ейфелеву вежу, знаходиться вона біля ЖК «Комфорт», що по вулиці вулиці Стрілецька, 1. Раніше на цьому місці з 1893 по 2006 рік розташовувався пивзавод. 

Слов’янський пивоварений завод був заснований трьома братами чехами у 1893 році. На початку 1910-х років завод складався з двох 3-поверхових будівель та інших підсобних приміщень. 

У 1918 році завод було націоналізовано і він використовувався як склад. З 1923 року радянська влада почала відроджувати пивоваріння. У 1944 році в одну з 3-поверхових будівель потрапив снаряд і споруда частково була зруйнована.

У післявоєнні часи пивзавод потрохи нарощував свої потужності. Якщо за 1971 рік завод міг зварити 7,5 мільйонів літрів пива, то за 1983 рік пивзавод зварив вже 10,5 мільйонів літрів пива.

Після розпаду СРСР пивзавод повинен був пристосовуватись до нових реалій, щоб вижити. У 1992 році проводились збори колективу, щоб орендувати пивзавод у держави для подальшої приватизації майнового комплексу. Сам процес приватизації тривав з 1995 по 1998 рік. 

У нове тисячоліття  пивзавод входив з непоганими перспективами. За 2002 рiк було  вироблено 2 226 тисяч літрів пива, що порівняно з 2001 роком, випуск збiльшився на 106.9%. В зв’язку з введенням на пiдприємствi нових, бiльш прогресивних виробничих фондів, у 2002 році було збільшено випуск продукцiї, розширено ринок збуту, який був регіонального направлення – Вінниця та область. 

Але велика конкуренція та брак оборотних коштів поступово приводило підприємство до банкрутства. На думку керівництва пивзаводу, їх основними конкурентами були такі бренди: «Бердичівське», «Чернігівське», «Оболонь», «Янтар».

Кредити на діяльність підприємства надавались під великі відсотки. Основними кредиторами пивзаводу були «Енергобанк» (ліквідований в 2015 році), «Імексбанк» (Ліквідований в 2015 році) та інші. Але всі спроби врятувати підприємство не давало потрібних результатів, тому у 2006 році ВАТ «Вінницький пивзавод» було ліквідовано.

М’ясокомбінат

У 1928 році,недалеко біля залізничного вокзалу, розпочалось будівництво Вінницького беконного заводу на замовлення компанії «Добробут». Підрядником виступило Всеукраїнське акціонерне товариство «Теплосила». На початкових етапах для зведення заводу було залучено близько 300 будівельників.

Спорудження беконного заводу завершили за два роки та у вересні 1930 року запустили виробництво, а у кінці того ж року випустили першу продукцію. Тут випускали м’ясні, ковбасні вироби, консерви, м’ясні напівфабрикати, кулінарні вироби, а згодом й сухі корми для колгоспів.

Після завершення роботи з виробничим комплексом розпочали будівництво соціальної інфраструктури, що тривало протягом 1930-х років. Зрештою також з’явились дитячий садочок, клуб, їдальня та будинки для робітників. На 1932 рік на м’ясокомбінаті працювало 927 осіб.

До 1941 року потужності заводу зросли та зміцніли. Хоч м’ясокомбінат й закривав у першу чергу потреби ворога, вінничани все ж отримали змогу працювати та заробляти, аби прогодувати себе та родину. Під час деокупації міста, німці знищили м’ясокомбінат. З часом заводу вдалось відновити довоєнні потужності, а пік його діяльності припав на 1960-1970 роки. 

На м’ясокомбінаті працювало до 6 тисяч робітників. У величезний холодильник вміщувалось до 5 тон м’яса одночасно. Крім виготовлення харчових продуктів, тут також шили кожухи для військових і міліціонерів з овечих шкур. Виробляли медичні препарати, зокрема кровозамінник гідролізин і гематоген. Навчились також й виробляти м’ясо-косне борошно та очищали відходи, щоб не було смороду. 

Також за ініціативи Вінницького м’ясокомбінату була створена школа фабрично-заводського навчання, де навчали кваліфікованих робітників для підприємств м’ясної промисловості. 

З 1990 року підприємство переживає стадію застою. Оскільки виробництво було підлаштовано під закриття військових потреб й не встигло вчасно переоформити діяльність, воно не витримує ринкових умов економіки та конкуренції. Фактично робота зупинилась у 2010-х роках. Завод функціонував шляхом здачі в оренду площ. А у 2018 році Вінницький м’ясокомбінат остаточно закрили. Наступного року розпочались демонтажні роботи, оскільки на цьому місці запланували торгового центру. Незабаром на Брацлавській з’явився «Епіцентр».

Насіннєвий завод

Насіннєвий завод є одним з найстаріших підприємств Вінниці. У 1900 році його заснувала німецька компанія. Все починалось в 1838 році в німецькому поселенні Кляйн Ванцлебен, яке розташоване неподалік Магдебурга, коли місцеві фермери заснували цукровий завод.

Досить швидко один з акціонерів, Матіас Крістіан Раббетге, розгледів величезний потенціал цукрового бізнесу та почав скуповувати акції в інших співвласників. Вже в 1856 році йому вдалось зібрати контрольний пакет акцій.

Два роки потому родина Раббетге об'єднала капітал з родиною Гізеке. На початку 1860-х років старший син засновника компанії, Матіас Раббетге-молодший, першим в Німеччині починає займатись селекцією буряків та виводити сорти з високим вмістом цукру. Так фірма «Раббетге і Гізеке» окрім виробництва цукру зайнялась вирощуванням сортового насіння. І саме завдяки насінню вона стала всесвітньо відомою і зереєстрували торговий знак для насіння: «Original Kleinwanzlebener» (Справжнє Кляйн Ванцлебенівське).

Власне, ця назва фактично дійшла до нашого часу, нехай і в дещо видозміненому вигляді. Нині компанія називається KWS, що означає «Kleinwanzlebener Saatgut» — насіння з Кляйн Ванцлебена». Саме німецька компанія заснувала у Вінниці насіннєвий завод.

Завод у Вінниці побудовано 6 липня 1900 року. Третину території займали цехи, склади, елеватор, сушарка та лабораторія. На решті площі розташовувалися житлові будинки і зелені насадження.

Цілком ймовірно, що перші склади, на яких було викарбувано «Раббетге и Гизеке», збереглись до нашого часу. Насіннєвий завод був сполучений із вокзалом вузькоколійкою (власне, напрямок Вінниця-Гайворон в той час також був вузькоколійним). 

На теперішню вулицю Зої Ткаченко виходять два корпуси. Колись це була тильна сторона заводу. Шляхопроводу по теперішній вулиці не було, натомість існував переїзд через колії по Немирівському шоссе.

У часи Першої світової війни поблизу насіннєвого заводу було розташовано аеродром, на якому базувались бомбардувальники «Ілля Муромець» конструкції Сікорського. Під час буремних революційних подій аеродромні ангари було понищено. На задньому плані за ними видно елеватор насіннєвого заводу.

В порівняльній таблиці урожайності та цукристості буряків від різних насіннєвих заводів, сорт Z із Вінниці зайняв друге місце по цукристості, трохи поступившись сорту Новомаксимум із села Немерче Мурованокуриловецького району. Після Другої світової Немерчанську дослідну станцію перенесуть під Вінницю, а навколо неї утвориться село Агрономічне.

 

Читайте також:

Комп’ютери, кінескопи і гру «Ну, постривай!»: що виготовляли вінницькі заводи в радянські часи

Місця дозвілля для всієї родини: де в радянські часи відпочивали вінничани

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.