«Він навчив мене бути щасливою, але не сказав, як жити без нього». Розповідь дружини полеглого бійця

Олександр якось сказав дружині Ользі, що військові з війни повертаються з мріями. Яка була мрія в нього, дізнаєтеся з публікації

• Завтра, 20 квітня, вінничани проведуть в останню путь Олександра Яремчука — добровольця, бійця 425-го окремого штурмового батальйону «Скала».
• Відспівають відважного захисника у кафедральному Спасо-Преображенському соборі ПЦУ, початок о 13.00. Поховають воїна на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
• Чим вразила розповідь дружини відважного захисника?

«Він був моєю зіронькою, це чоловік моєї мрії», — такими словами розпочала розмову з журналістом «20 хвилин» дружина воїна Ольга. Непросто давалася розмова жінці. Біль важкої втрати стискав горло. Але ж які слова про коханого вона діставала із денця свого згорьованого серця!

Вони прожили разом неповних сім років. Тільки сім років. Але у житті обох це був найщасливіший період.

Він говорив: «Ти послана мені Богом»

— Саша був чоловіком моєї мрії, — каже Ольга. — Носив на руках. Все-все робив для мене. Говорив, для нього немає значення, де ми знаходимося і що ми робимо. Найголовніше для нього, аби я була поруч. Казав, що я послана йому Богом. А я відповідала тими самими словами. Бо теж почувалася найщасливішою від його уваги і турботи, від його любові. Саша часто повторював: «Хочу, щоб ти була щаслива!». Він навчив мене бути щасливою. Але не навчив, як жити без нього.

Після цих слів вона замовкає. Жінка схлипує від горя. Після деякої паузи продовжує розмову.

— Якби мені Боженька повернув час і сказав, дає мені можливість прожити з Сашею всього три місяці, чи п’ять місяців, я б без сумніву обрала саме таку пропозицію, тільки б з ним, скільки б це було часу, — каже Ольга. — У нас не було розбіжностей. І це правда. Йому постійно хотілося бути поруч зі мною, а мені — з ним.

Його улюблений гурт — «Без обмежень», найчастіше повторював їхню пісню «Чому так зорі запалали». Казав, що співає для мене і тільки для мене.

Одного разу Саша сказав мені по телефону такі слова: «Люди з війни повертаються з мріями. У кожного вони свої. Я запитала, яка ж у тебе мрія, Саня? Він відповів: «Хочу, щоб ти народила мені донечку».

Востаннє розмовляли за дві години до бою

— Першого березня 2022 року Саша уже пішов на війну, — говорить дружина небесного воїна. — Перед тим поїхав до мами у Корделівку. Казав, що їде, аби облаштувати їй укриття на випадок бомбардувань. Мамі уже 79 років.

28 лютого сказав мені: «Завтра ти проведеш мене у військкомат». Говорив, що не може залишатися тут, коли там хлопці без нього воюють. Не хотів, аби вони прийшли сюди, до нас.

У березні нинішнього року у нього мала бути відпустка, але він не приїхав, відпустку відмінили.

У нього був позивний «Ахілес». Як у героя давньогрецької міфології. Він жартома говорив, що в нього вразливим є тільки одне місце — це його п’ята. Всі інші частини тіла захищені, як в Ахілеса.

12 квітня їхній підрозділ «Скала» виконував завдання біля села Очеретине, що неподалік від Авдіївки.

Ми розмовляли за дві голини до того, як Саша дістав важке поранення. Він сказав: «Йду на завдання». Я відповіла: «Буду чекати».  І тоді почула від нього таку фразу: «Звичайно, будеш чекати, бо я ж все одно до тебе повернуся». Ще він сказав, що побачимося раніше, ніж я на те сподіваюся.

Врятував пораненого побратима

— Що він мав на увазі, коли говорив, що побачимося раніше? — говорить пані Ольга. — Можливо, думав, що приїде забирати автомобіль, який я вирішила придбати для нього і побратимів. Дізналася, що вони їздять на джипах. Коли треба вивезти з поля бою «двохсотого», такий транспорт для цього не пристосований. Тому я відкрила збір на купівлю буса. Частину грошей вдалося зібрати. Саша знав про це.

Тепер зібрані кошти передам побратимам.

А тоді, коли він сказав, що йде на завдання, я відповіла: «Санічка, я дуже тобою пишаюся. Я тебе дуже кохаю і чекаю». Це було 12 квітня, рівно тиждень тому.

У той же день мені побратими повідомили, що Саша важко поранений. А ще розповіли, як він врятував одного з бійців. Той нині лікується у Дніпрі. Про Сашу казали, що він живий, що його доставили у Дніпро в лікарню.

Я зібралася в дорогу і поїхала, щоб бути з ним поруч. Я була в реанімації, мені дозволяли заходити до нього. Але він перебував у комі. Три ночі підряд мені снилося, що Саша говорить мені, ніби він бачить мене, відчуває мою присутність, але нічого не може сказати.

Лікарям не вдалося його врятувати. 17 квітня його серце зупинилося, а моє наповнилося болем і великим горем.

«Хоча б частинку тіла повернули...»

Перед похороном пані Ольга була на Сабарівському кладовищі. Каже, скільки там прапорів! Їх встановлюють на могилах тих, хто загинув на війні. Скільки дітей залишилося без батьків! Скільки дружин втратили чоловіків!

— Саша йшов добровольцем разом зі ще одним вінничанином, — каже співрозмовниця. — Я знаю дружину того чоловіка. Він теж загинув. Але тіло не передали. Мені хоча б руку чоловіка віддали, сказала якось та жінка. Як страшно чути такі слова…

Після її слів я задумалася: це ж вона не одна така, скільки жінок мріють, щоб їм повернули з війни хоча б частинку їхнього чоловіка.  

Поки що я до кінця не усвідомлюю, що ця втрата назавжди. Вчора у мене був крик душі! Мене охопило відчуття маленької дитини, яку раптом загубили на вокзалі. Мені стало дуже страшно.

На його день народження захищатиме диплом

Пані Ольга за професією психолог. Вона працює з військовими. Її чоловік деякий час служив у поліції, працював в охороні.

Нині вона знову навчається. В Київському національному університеті імені Шевченка опановує курс «Клінічна психологія». 18 квітня у неї був іспит. Згорьована жінка не стала переносити його на інший час. Каже, зібралася з силами… Її мотивував до цього коханий. Подумала, як важко було йому там, на фронті. Тому й доєдналася онлайн до екзаменаторів.  

Навчальний курс оплатив їй Олександр. А захист диплома призначили на 28 червня нинішнього року.

— Цей день для мене незвичайний, — говорить пані Ольга. — Це день народження мого коханого. Моїм подарунком для нього стане гарний захист диплом. Буду старатися не підвести його.

«Тепер мені доведеться пам’ятати тебе довше, ніж я тебе знала, — написала у Фейсбуці Ольга після втрати чоловіка. — Назавжди в моєму серці. М’яких тобі хмаринок, Санечка. Спочивай з Богом. Вічна пам'ять».

У Корделівці теж буде прощання

Олександр Яремчук родом з села Корделівка, що в Калинівській громаді. Проживав і працював у Вінниці. В селі залишилася старенька мама.

Як повідомили у Калинівській міськраді, односельці також зможуть попрощатися з мужнім земляком. Про це йдеться на сторінці міськради у Фейсбуці:  

«20 квітня востаннє до рідної Корделівки на щиті повертається відважний Герой України Олександр Яремчук. Прохання до жителів Калинівської громади гідно вшанувати пам'ять загиблого Героя та орієнтовно з 10.00 створити коридор слави від машинобудівного заводу до центру Калинівки.

Орієнтовно об 11ю00 у Корделівці, біля будинку матері загиблого пройде літія та прощання з Героєм. Потім похоронна процесії вирушить у місто Вінниця, де останні роки проживав Олександр. Там і відбудеться церемонія поховання.

Вічна пам'ять та слава Герою, мужньому борцеві за незалежність, волю і свободу України!».

Наші щирі співчуття і доземна шана

Колектив журналістів сайту «20 хвилин» і газети RIA висловлює щирі співчуття матері, дружині, рідним і близьким відважного оборонця рідної землі Олександра Яремчука. Доземна подяка справжньому українцю-патріоту. Вічна пам’ять і вічна слава Герою!.
 

Читайте також:

«Інструктор не попередив, що в РПГ знято запобіжник». Непроста історія незрячого воїна-добровольця

Орденом нагородили молодого бойового медика Нацгвардії Богдана Гижу з Козятина

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.