«Інструктор не попередив, що в РПГ знято запобіжник». Непроста історія незрячого воїна-добровольця

Олена відчула щирість і доброту серця Дениса, тому сказала йому "Так!", коли запропонував стати дружиною. Фото Вікторії Ворущак.

• Коли почалася війна, Денис разом з батьком працював у Польщі.  
• Повернутися у рідне місто не міг, бо його окупувала русня.
• Поїхав до Києва і пішов у військкомат добровольцем.
• Його взяли без роздумів, бо вже мав досвід участі у бойових діях — понад три роки воював в АТО/ООС.
• Але на фронт він не потрапив. Чому і через що судиться з військовими?
• Зате в його житті з’явилася та, яка стала дружиною.

Денису 31 рік. Нині він перебуває на реабілітації у Вінниці у Центрі «Поділля». Саме там з ним розмовляв журналіст RIA. Мій співрозмовник — незрячий. Нині опановує комп’ютер. Це подарунок волонтерів з Ужгорода. Вже вміє створювати документи.

Тут його навчили користуватися тростиною. Каже, спершу не хотів навіть в руки брати палицю. Жбурляв нею, нервував. Завдяки працівникам центру все вдалося. Називає тих, хто допоміг йому. Це психологи, які працюють з незрячими. Звати їх Аня і Юля. Дуже людяні, дуже уважні. Так відгукується про них Денис. «Аня пішла у військо, Юля залишилася», — уточнює він.

На запитання, чи може самостійно йти вулицями з тростиною, каже, що робить це тоді, коли знає маршрут. В іншому випадку допомагає дружина Олена.

Одружилися зовсім недавно. Зустрілися випадково. Одруження додало сил і впевненості Денису. Йому потрібна підтримка ще й тому, що майже два роки незрячий ходить по судах.

Розповідаємо подробиці непростої історії добровольця.

«Ти завис між двома батальйонами»

З Польщі Денис повернувся за два дні до 1 березня 2022 року. Прибув до Києва якраз у вихідні. Суботу й неділю провів на залізничному вокзалі. Вранці  прийшов у Солом’янський військкомат. Його одразу взяли, бо вже мав досвід участі у бойових діях в АТО/ООС, де провів понад три роки. Люди з досвідом вкрай потрібні у війську. Йому видали тимчасове посвідчення мобілізованого і направили на підготовку у 130-й батальйон Тероборони Києва. Явитися у батальйон він мав наступного дня, 2 березня 2022 року. Денис прибув туди за вказаною адресою.

«Я вважав, що надалі у мене не виникатиме жодних питань до оформлення документів, — говорить співрозмовник. — Не уявляв, що матиму з цим стільки проблем, які не вдається вирішити дотепер».

У Солом’янському військкоматі йому сказали, що буде служити в окремому 120 розвідбатальйоні ЗСУ. Але поки батальйон у стадії формування, його направляють на навчання у 130-й батальйон Тероборони Києва.

Він все зрозумів. Пішов на підготовку у 130-й, куди направив військкомат.

За словами Дениса, там щодня відбувалися шикування. Загалом тоді нараховувалося приблизно 40 осіб. Під час шикування їх називали по прізвищах. Чоловік навіть не підозрював, що документи на нього не передали у 130-й батальйон.

«Виходить, що фізично я був присутній у батальйоні, а документально це не було підтверджено, — продовжує військовий. — Коли пізніше детально виясняли, чому так сталося, мені пояснювали, що документи не передали, тому нас не виявилося у списках».

Пізніше, коли він уже перебував у шпиталі з пораненням, неодноразово телефонував у 130-й батальйон і військкомат. Каже, довбав їх багато разів, щоб зрозуміти, чому його нема у списках.

Одного разу йому у військкоматі йому пояснили такими словами: «Ти завис між двома батальйонами».

Якби не трагедія, все б обійшлося, а так…

Один «двохсотий», двоє — «трьохсотих»

Підготовка добровольця Дениса у 130-му батальйоні розпочалася 2 березня 2022 року. Заняття відбувалися щоденно. 21 березня він, як і в попередні дні, став у стрій. Потім їх розподілили на три групи. Його група у кількості приблизно десяти осіб зайшла у невелике приміщення, де їх навчали будові протитанкового гранатомета РПГ.

«Зброя лежала на столі, ми знаходилися довкруг інструктора, — згадує той день військовий. — Я стояв позаду. Як потім розповідали побратими, у тому, що сталося, винен інструктор. Він не попередив, що спусковий крючок знято із запобіжника».

За словами співрозмовника, хтось натиснув на крючок — і в приміщенні пролунав сильний вибух. Той, хто перебував навпроти гранатомета, загинув одразу. Денис перебував позаду, тому вихлоп прийшовся йому в обличчя. Врятувати зір не вдалося. Поранення зазнав тоді ще один чоловік.

У шпиталі Денису надали першу допомогу. Через деякий час лікар запитав, з якого він підрозділу. Поранений назвав 130-й батальйон Тероборони Києва. Лікар записав у документах. Однак наступного дня знову повторив запитання. Коли пацієнт назвав той само підрозділ, лікар відповів: «Вас нема у списках 130 батальйону».

«Тоді я перший раз задумався над тим, що з моїми документами щось не так, — говорить він. — Згадав розмову у військкоматі, коли мені пояснювали, що після формування 120-го батальйону, буду служити в ньому, а поки він не сформований, направляють у «стотридцятку». Якби не трагедія, я б дочекався до завершення формування і можливо, тоді не виникало б таких проблем. До речі,  120-й  окремий розвідбат офіційно створили одразу після того, як у нас сталася трагедія».

Відстоювати своє право на те, що він дійсно служив у 130-му батальйоні Тероборони Києва Денису довелося через суд.

«Не тільки у мене проблеми, — говорить Денис. — Мої побратими, яких комісували, теж розповідають про паскудне ставлення до них. Той не може документи зібрати, тому не видали належну суму грошей. Один з побратимів був на бойових, там дістав поранення. а форми №5, яка підтверджує факт поранення, не вдається взяти. Кожному з нас тепер доводиться вибивати своє».

У списках поновили, але кошти не виплатили

У шпиталі Денису хтось із поранених порадив адвоката. Журналіст RIA розмовляв з адвокатом на ім’я Андрій. Каже, перший раз він побачив свого підзахисного в одному з хостелів у Києві, де його поселили волонтери після лікування у шпиталі. На той час він перебував не в кращому стані. Доглядати за ним попросили одного з дідусів.

Денис не мав коштів на елементарне. Згодом вдалося оформити першу групу інвалідності.

«Перше, що нам вдалося зробити, поновити його у списках 130-го батальйону Тероборони  Києва, де він перебував до отримання поранення, — розповідає адвокат. — Суди тривали понад півтора року! Командування 130-го батальйону не погоджувалося поновлювати його у списках, саме таким було рішення суду першої інстанції. Щоправда, судді в апеляційній і касаційні інстанціях задовольнили нашу позовну заяву. Отож військового поновили у списках батальйону, в якому він отримав поранення».

Адвокат уточнив, що тепер подали документи в Окружний адмінсуд Вінниці з іншою вимогою. Пораненому військовому виплатили не всі належні йому кошти. Адвокат вимагає, щоб суд зобов’язав військову частину виплатити компенсацію у повній мірі.

Невирішеною проблемою залишається отримання документів. Їх батальйон не надає військовому. А без них не можна оформити пенсію.

На запит адвоката надіслали копії, зокрема, наказу про зарахування у 130-й батальйон і акту розслідування поранення. Довідки про поранення не надали. «Для оформлення пенсії потрібні оригінали документів, — пояснив Денис. — А витребувати їх не вдається».

Вона приїхала з побратимом

Одного разу під час лікування Дениса провідав побратим. Після привітання сказав, що він не сам. Разом з ним дівчина Олена. Пояснив, що вона дізналася про постраждалого військового і виявила бажання підтримати його. Тому приїхали до нього удвох.

Олена каже, що під час спілкування зрозуміла, що Денис дуже хороша людина. Подальші розмови з ним підтвердили її уяву про незнайому раніше людину. Не тільки зрозуміла, а й відчула доброту і щирість його серця.

Під час своєї другої поїздки до Вінниці Денис привіз обручку.

Олена так згадує той епізод. Каже, Денис вийшов з потяга з квітами і  коробочкою у руці. Провідниця, яка бачила все це, мало не розплакалася.

Одружувалися у Вінниці. Як розповів Денис, нині не час для пишних весіль. На церемонії були батьки, рідні Олени. Після розпису поїхали на набережну Південного Бугу, зробили весільні фото. Потім відзначили подію у такому ж сімейному колі.

Олена й Денис винаймають квартиру у Вінниці. У нього є мрія — показати Олені Нову Каховку. Він мріяв звільнити своє місто від русні. Не вдалося. Вірить, що це зроблять побратими. Як тільки це станеться, поїдуть…

Читайте також:

«Давно хотів написати, але не виходило, бо ж на курорті ніколи» — Лист з фронту, як крик душі

Анатолій Бондар таки з'явився в суді. Дізнались, який запобіжний захід йому обрали

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.