«Він мав би пам’ятати мій акордеон». Не тільки Степанець прославив четверту школу
- Заповіт випускника Вінницької школи №4 Григорія Степанця на шість мільйонів доларів привернув увагу багатьох до цього навчального закладу.
- Хто ще з випускників цієї школи прославив її своїми здобутками?
Прізвище Григорія Степанця дотепер не згадували у школі. Воно не відоме нинішньому поколінню педагогів ліцею №4, так називається тепер комунальний заклад. Та й ветерани стискають плечима, мовляв, не пам’ятаємо.
Директор ліцею Ольга Важова каже, що саме через це не згадували його навіть коли готувалися до ювілейних дат. Тепер пишаються тим, що колишній учень здійснив такий благородний вчинок. Його ім’я впишуть в історію ліцею.
Нагадаємо, Григорій Степанець, який проживав у США, залишив у спадок шість мільйонів доларів: один мільйон нашому Головнокомандувачу Валерію Залужному (він передав усю суму для ЗСУ); по два мільйони «могилянці» й Українському католицькому університету; ще один мільйон — армії Ізраїлю.
Журналіст 20minut.ua намагався розшукати когось з випускників тих років. Запитати, що вони пам’ятають про Степанця, якого запам’ятаємо, як людину щедрої душі. Він помер у жовтні минулого року.
Завуч ліцею Тетяна Регеша познайомила з випускником 1956 року. Артур Сілін ровесник Степанця, теж народився у 1938 році. Однак школу закінчував на рік пізніше. Каже, хворів, тому змушений був пропустити заняття.
Артур Сілін цікавий співрозмовник. Має багато фотознімків тих уже далеких років. У нього гарна пам'ять — на людей, події.
Навчалися окремо хлопці й дівчата
— Не пригадую Степанця, — говорить пан Артур. — Прізвище знайоме, як кажуть, на слуху, але обличчя не пригадаю.
На той час четверта школа була для хлопців. У ній навчалися тільки юнаки. Дівчата здобували знання у школі №2. За словами співрозмовника такий розподіл тривав до 1954 року. Після війни у школі відновили навчання у 1944-му. Ще десять років класи заповнювали тільки юнаки.
— Нас було багато, — каже співрозмовник. — Запам’ятати усіх тоді було непросто. Згадати тепер — ще складніше. А ось мене Степанець мав би запам’ятати. Не так мене, як мій акордеон. Я один у школі грав на цьому інструменті. Компанію мені складали хлопці з духового оркестру. Без нашої участі не обходився жоден вечір, чи інші урочистості. Особливо весело стало у 1954-му, коли у школі з’явилися дівчата.
Як каже пан Артур, поява дівчат стала великою подією для них, юнаків. Хлопці змінювалися невпізнанно. У школі повеселішало, скрізь були гарні обличчя.
Половину хлопців з їхньої школи відправили у школу №2, а звідти до них прийшла половина дівчат.
Просив директора, щоб знайома вчилася у класі
Восьмикласник Артур дружив з дівчиною на ім’я Людмила. Вона навчалася у другій школі.
— Коли я почув, що до нас мають прийти дівчата, а Люда сказала, що вона у списках на переведення, пішов до директора просити, щоб вона навчалася у моєму класі, — згадує Сілін. — Я ж був шкільною знаменитістю, єдиний на всю школу акордеоніст. Зі мною за руку вітався Родіон Скалецький, він керував хором у нашій школі.
Так Артур і Людмила опинилися за однією партою. Багато хлопців просили Людмилу, аби сідала з ними за парту, але Артур добився свого. Так вони змінювали місця аж до самого випуску. Та й не тільки.
— Людмила стала моєю дружиною, — каже Артур Сілін. — Після школи вона поступила у медичний інститут, щоправда, тільки з третього разу. У цей навчальний заклад завжди було непросто поступити. Зате закінчила навчання з червоним дипломом.
Сілін пишається дружиною. Каже, вона організовувала роботу новоствореного відділення реанімації в обласній лікарні імені Пирогова. Довгий час працювала завідувачою цього відділення. Нагороджена орденом «Знак пошани», має низку інших відзнак. Їй присвоєно звання заслуженого лікаря України.
— Ми підрахували з Людмилою, що її трудовий стаж становить 102 роки, це якщо брати до уваги коефіцієнт, який передбачено для реаніматологів, — пояснює співрозмовник.
Учитель хімії отримав орден
Запитую в Артура Сіліна про електрифіковану таблицю Менделєєва у їхній школі. Кажуть, що її виготовляв Степанець.
— Така таблиця була, ми навчалися по ній, але хто її робив, про це мені не відомо, — говорить він. — Зате всі ми добре пам’ятаємо нашого учителя хімії. Лев Юхимович Сомін вмів настільки цікаво подавати матеріал, що його з увагою слухали навіть ті, кому не подобалася хімія. Він давав нам знань більше, ніж це передбачала шкільна програма. А який кабінет створив! Цей кабінет демонстрували на Виставці досягнень у Києві.
Шкільного хіміка нагородили орденом Леніна. Це було незвично. Вчителів мало відзначали. Тим більше такою високою нагородою. Але ніхто не дорікав, бо розуміли, що все заслужено.
— Коли Лев Юхимович дізнався, що Людмилі при вступі на екзамені поставили «трійку» з хімії, він не приховував невдоволення, — згадує Сілін. — Говорив, що піде в інститут, щоб переконати, що з абітурієнткою поступили несправедливо. У шкільних журналах зафіксовані її оцінки, це були «п’ятірки» і «четвірки».
Його однокласники — Овчаренко, Крижанівський…
Після так званого великого «переселення» учнів — дівчат з другої школи до четвертої і, навпаки, хлопців з четвертої до другої, Артур втратив одного зі своїх друзів.
З ним у класі навчався Володимир Крижанівський. Вікна школи виходили на вікна його квартири у сусідньому будинку. Від під’їзду свого будинку до школи, точніше, до класу, він добігав за дві хвилини. І раптом хлопець дізнався, що його переводять у школу №2.
— Володя ходив до директора проситися, щоб його залишили на старому місці, — згадує Сілін. — Але він неправильно аргументував своє прохання. Не треба було говорити, що хоче залишитися, бо додому близько. Директор тільки посміявся над цим. Порадив учневі менше спати, раніше прокидатися вранці.
Після школи Крижанівський став дипломатом. Він був першим послом незалежної України у Москві. Нині продовжує працювати в управлінні сприяння діяльності Верховної Ради.
Як стверджує мій співрозмовник, Крижанівський один з тих, хто найчастіше організовував зустрічі однокласників. Робив це аж до початку епідемії ковіду, коли заборонили проведення масових заходів. Навіть стіл накривав для всіх.
Товаришував Сілін з Анатолієм Овчаренком. Дотепер зберігає його шкільну фотографію. Задатки артиста в Овчаренка проявилися ще в школі. Коли він працював в обласному театрі імені Садовського, Артур Дмитрович із задоволенням приходив на його вистави. Одним з перших вітав колишнього однокласника з присвоєнням звання народного артиста України.
Ще один його однокласник — Віктор Богуславський, колишній директор кондитерської фабрики. Йому Сілін присвятив жартівливого вірша. Читав його під час розмови з журналістом. Дотепний!
До речі, на випускному Артур озвучив свої поетичні рядки під назвою «Прощання з школою». Написав вірш українською мовою. Хоча навчання відбувалося на той час переважно на російській.
Хвилюючі рядки передав присутньому на випуску Родіону Скалецькому. Сподівався, можливо, композитор покладе на музику.
Сталін заборонив акордеон і саксофон
Музика надзвичайно захоплювала Артура Сіліна. Він мріяв про консерваторію. З радістю відвідував заняття у музичній школі. Однак несподівано заняття довелося припинити. Не з вини хлопця. Його викладач теж був незадоволений тим, що закривають програми по класу акордеон та саксофон.
За словами Сіліна, така вказівка надійшла з Москви. Говорили, що так розпорядився Сталін. Комуністичне керівництво вважало, що гра на саксофоні й акордеоні є проявами капіталізму. Що така музика негативно впливає на формування політичних поглядів радянської молоді.
— Сегодня он іграєт джаз, а завтра родіну продаст, — цей вислів з часів заборони саксофона й акордеона.
— На баяні можна, на акордеоні — ні, — говорив тоді викладач музики Артуру.
— Тату, купи баян, — просив Артур.
На жаль, батько не зробив цього. Музичну школу Сілін закінчив по класу вокалу. У консерваторію йому теж не дозволили поступати. Сказали, що це не та спеціальність, яка дасть можливість заробляти на хліб. Але з акордеоном не розлучається дотепер.
Скільки бемолів у тональності до мінор?
Як і раніше, Артур Сілін любить заходити у магазини музичної техніки. Світ музики живе в ньому. Навіть саме споглядання інструментів викликає задоволення. Здається, відчуває їхнє звучання.
Каже, продавці щоразу, як тільки переступить поріг, намагаються проявити увагу.
— Вам щось підказати? — звертаються з приємною усмішкою на обличчі.
— Підкажіть, прошу, скільки бемолів у тональності до мінор? — запитує він. Після цього у продавця не тільки усмішка зникає з обличчя.
— Зараз, я на хвилинку, — почув одного разу у відповідь. Але продавець зник кудись не на хвилинку.
Артур Сілін багато років працював головним технічним інспектором області. Друкувався у спеціалізованих журналах. Його стаття «Деякі основи організації праці в Японії» була передрукована у колишніх Союзних республіках.
Ви були в Японії? Запитую співрозмовника. Він цитує передмову до статті. Там зазначено: «Автор ніколи не був у Японії, але протягом тривалого часу збирав матеріали про те, як організовують роботу японці».
Сузір’я знаменитостей над будівлею на Гоголя
Один з випускників школи №4 вінницький історик Максим Царенко нагороджений зіркою «За мужність» у 1995 році (його нагорода під 002). На той час студент педагогічного університету врятував дітей у Євпаторії. Максим багато працює над дослідженням військової історії, геральдики, фалеристики.
Четверту школу він закінчив у 1992 році.
Звернувся до Максима з проханням згадати відомих випускників його навчального закладу. Ось що він написав з цього приводу:
— З-поміж непересічних випускників 4-ї школи можна назвати таких: Усач Григорій — дитячий письменник; Чалий Олександр Олександрович — ексзаступник Державного секретаря Міністерства закордонних справ; Андрій Бурдейний — професор Каліфорнійського університету; В’ячеслав Середа — доктор, професор Луізіанського університету США, завідуючий аналітичним відділом Департаменту освіти штату Луїзіана; Анатолій Овчаренко — народний артист України; Катерина Калитко — українська поетеса, перекладачка, авторка поетичних збірок і прозових творів; Ірина Баглай — телевізійна ведуча, отримала свій срібний тризуб за 1,5 роки репортажів з передової, народний Герой України.
Далі йде плеяда медиків: Леонід Тринос з фонеатричного відділу інституту лорзахворювань ім. Коломійченка; Аркадій Годлевський — доктор медичних наук, академік, завідуючий кафедрою факультетської хірургії ВНМУ ім.М.Пирогова; Наталія Пивоварова — завідувач відділення нефрології; Олександр Яцина — доктор медичних наук, онкохірург, уролог, перший лікар в Україні, який розробив нову уродинамічну стойку для обстеження та лікування хворих. почесне звання «Заслужений лікар України» (2015); Ольга Денисюк — зав. навчальної частини кафедри ВНМУ ім.Пирогова, доцент, к.мед.н.; Олександр Калінчук — лікар-онколог, завідувач онкологічним відділенням обласної дитячої лікарні.
Прізвища можна продовжувати. При вході на фасаді школи є меморіальна дошка у пам'ять про ще одного випускника Юрія Леваду, ім’ям якого названо соціологічний інститут «Левада-Центр» у москві.
Читайте також:
Вінничанка навчає людей стояти на цвяхах. Чим це корисно?
Супроводжує іноземні ЗМІ в гарячі точки. Вінницький шоумен Варєніков про особливості роботи фіксера
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
