«Страшне горе — золотої дитини не стало». Попрощалась із загиблим у власний день народження Дмитром Білоконем

• 27-річний вінничанин Дмитро Білоконь загинув 29 липня,  у  день свого народження.
• 5 серпня воїна на колінах зустрічала Вінниця. У дворі його будинку в Тяжилові відбулося прощання зі славним сином України.
• Вінничани створили живий коридор. Було гільце та коровай — герой через війну не встиг створити сім'ю.

 

27-річний боєць Дмитро Білоконь загинув від обстрілу російських військових 29 липня, в день свого народження. 5 серпня воїна на колінах зустрічав рідний мікрорайон Тяжилів. Люди створили живий коридор, землю встелили квітами. 

 У дворі будинку Дмитра відбулося прощання зі славним сином України. Було весільне гільце та коровай — герой через війну не встиг створити сім'ю.

Краще б на весілля збирала, а не на похорон

— В нас дуже страшне горе, в нас золотої дитини не стало, — заголосила у телефонну трубку бабуся Дмитра Олена Гаврилівна.— Моя крихітка дорога, моє горобеня золоте.

Олена Пізняк — двоюрідна бабуся по батьковій лінії. Оскільки власних дітей у жінки не було, Дмитрика виховувала, як рідного. Звязалися з рідними загиблого під Бахмутом бійця ми напередодні прощання з героєм.

— Я одягаю весільне гільце у стрічки, готую костюм, а в кімнаті довкола його фото, — говорить бабуся. — Краще б я його на весілля збирала, а не на похорон. Ми прийшли на опізнання, а в нього голова синя, все тіло побите…

Олена Гаврилівна розповідає, що з Дмитром спілкувалася востаннє в день його народження, 29 липня. Навіть не відчуваючи, що це буде день смерті онука.

— Зранку ми всі його привітали, він сказав, що у відрядження на кілька дні їде, — каже вінничанка. — Ми бажали йому щасливої долі, дружину і діточок, про яких так мріяв. Він відповів, що скоро все буде, зовсім трішки до перемоги, і все буде…На наступний день телефон Дмитра не відповідав, і ще на наступний теж...1-го серпня до сестри приїхали військові і  повідомили, що наш хлопчик загинув під Бахмутом, від артилерійського обстрілу. Вона мені подзвонила на роботу і сказала — у нас страшна біда…

За декілька годин до смерті вінничанин виклав відео, в якому він з побратимами їде на автівці та вітає себе з Днем народження:

 — Діма знаходився у блиндажі, разом з тими двома чоловіками, яких ви бачили на відео у соцмережах. Саме тоді їх і обстріляла російська артилерія, — розповідає бабуся Олена. — Молодий хлопець, що у відеоролику сидів в автомобілі за онуком загинув одразу, Дмитро — по дорозі до госпіталю. Чоловіка, що сидів за кермом — досі шукають…

Хороша, чесна дитина

Дмитро Білоконь  закінчив школу № 27 у 2011 році, навчався в ПТУ № 11, далі здобував вищу освіту в університеті «Україна». В травні мав отримати диплом про завершення вишу… 

— Дмитро — дуже чесна, хороша дитина,— ділиться спогадами класний керівник героя, Інна Храбан. — Він в школі був зовсім не конфліктним, справедливим. А ще він — був кращим другом мого сина Сергія. не можу повірити, що цього голубоокого красеня вже немає. Серце рветься у мене за цю чудову дитину, дуже страждають рідні і друзі. Герої, нажаль. вмирають…  

Через війну пожити не встиг 

Війна для Дмитра Білоконя  розпочалася ще у 2016 році  — пішов добровольцем служити у 58-й мотопіхотній бригаді, у зону АТО. Боєць отримував грамоти від командування, нагороджений відзнакою Президента України за участь в антитерористичній операції. По закінченню контракту повернувся у Вінницю. Далі вирішив приєднатися до матері і старшого брата, і поїхав на заробітки до Польщі. У березні повернувся в Україну, пояснюючи рідним, що чоловіки мають захищати Батьківщину. З 26 квітня призваний на посаду сержанта другої батареї протитанкового артилерійського двізіону 72-ї механізованої бригади.

— Ми довго відмовляли Діму не їхати на війну, оскільки бачили, що в Україні почалось справжнє пекло, — ділиться мама Олена Білоконь.— Але він не міг всидіти на місці. Взяв відпустку на роботі і почав волонтерити. Поляки надали автомобіль і загружали гуманітарним вантажем, який син передавав на Україну. Потім розвозив біженців по Польщі. В нашій сім'ї навіть проживала жінка з дівчинкою з України…Потім, коли Дмитро дізнався, що його побратими, з якими служив в АТО, загинули — впав у депресію. В один день він сказав — я так не можу, я їду на Україну. Старший син не міг приєднатися до меншого, за станом здоров'я…Нам лише довелося погодитися з рішенням Діми, і молитися… 

Мама щодня мала зв'язок із сином, а після привітань з днем його народження його втратила. Сама сина не турбувала, оскільки той сказав, що їде у  відрядження на три дня.

— Мені сон поганий  снився в ніч на 1 серпня, —говорить жінка.—Коли подзвонили з Вінниці — я подумала, що не до добра це. Хоча, у нас є 90-річна бабуся, думала, може з нею що трапилося…І ось, я вчора ходила на опізнання свого ясноокого красеня, під два метри зростом…Він же життя не знав, розумієте? Він як у 22 роки пішов на війну — що він у житті бачив? Не буде в нього красуні-дружини, про яку мріяв, не народять вони мені онуків…Нехай нічий син, нічий чоловік і брат не загине. Але війна несправедлива. І час не лікує…

 

Читайте також:

«Мрію про мир ціною перемоги» — вінничанин Євген Ісаєв з передової

«Батьківщина понад усе». Інтерв'ю з передової з ресторатором та начмедом Валерієм Сиверчуком

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.