«Українські медики — справжні герої»: як лікарі з Немирова стажувалися у Франції
- П’ятеро медиків Немирівської міської лікарні стажувалися в одному з найбільших реабілітаційних центрів Франції.
- Що запозичили у колег?
- Розповідаємо історію підтримки французами нашого медичного закладу.
Стажування немирівських медиків у французькому центрі реабілітації Pen-Bron, що у місті Сен-Назер, відбувалося у формі професійного діалогу. Кожен з наших земляків працював поруч з французьким колегою за своїм напрямом. У процесі такої роботи у тандемі наші медики на практиці опановували методику реабілітації, яку застосовують французи.
Яким чином лікарі з Немирова потрапили у відому французьку клініку? Чому обрали саме Pen-Bron, що спеціалізується на комплексній реабілітації дорослих, а також підлітків і дітей за окремими програмами? Хто така Лілія Косевич і яка її роль в організації поїздки?
Про це журналісту «20 хвилин» розповіла керівниця Немирівської міської лікарні Олена Верлан-Кульшенко, яка разом з колегами їздила до Франції.
Наскільки у них все по-іншому!
Пані Верлан нагадала, що у Немирівській міській лікарні створили відділення реабілітації. На стажування до Франції їздили четверо медиків. П’ятою у команді була Олена Верлан.
—Коли керівник йде поруч, це додає команді професійної ваги та й проявляється елемент людського виміру, — так вважає співрозмовниця.
Вона назвала колег, з якими долала дорогу до французького Сен-Назер. Це — завідувачка відділення Тамара Гузар, вона ж лікар фізичної та реабілітаційної медицини; лікар-терапевт Сергій Романюк, який також має профіль лікаря фізичної та реабілітаційної медицини; фізичний терапевт Руслан Бойчук. Окремо уточнимо профіль ще одного медика — ерготерапевта Анатолія Приймака. Це фахівець з реабілітації, який допомагає пацієнтам відновлювати здатність самостійно виконувати повсякденні дії, навчає одягатися, готувати їжу, їсти, митися, користуватися речами тощо.
—Є моменти, коли ти заходиш у нову систему і одразу відчуваєш, наскільки тут по-іншому, ніж у тебе, вибудовані процеси та підходи, — говорить пані Верлан. — Саме з такого відчуття розпочався наш перший день у клініці Pen-Bron, що є одним з чотирьох найбільших реабілітаційних центрів Франції. Тут щодня вибудовують шлях відновлення для сотень пацієнтів.
Спершу, як зазвичай, відбулася зустріч з керівництвом центру і координаторами стажування. Співрозмовниця називає її теплою, з відчуттям партнерства, поваги і довіри.
—Крок за кроком ми заглиблювалися у роботу Центру, — продовжує співрозмовниця. — Ознайомча екскурсія відкрила систему, де все продумано: маршрути пацієнтів, робота підрозділів, взаємодія фахівців. Стаціонарні відділення, зали кінезітерапії, ерготерапії, спортивні зали — кожен простір працює на одну спільну мету: повернути людину до життя. Ми відчули, що Pen-Bron — це не просто медичний заклад, це одна з ключових реабілітаційних систем країни, де команда працює як єдиний організм, а пацієнт завжди у центрі їхньої роботи.
Пані Верлан зазначила, що французькі колеги створили для українців не просто умови, а родинне середовище. Кожен учасник стажування отримав уніформу клініки, беджі, повне організаційне забезпечення. Все це дало можливість відчути себе частиною їхнього колективу, системи їхньої роботи
«Це точно забираємо додому»: на що звернули увагу?
Кожен з медиків з Немирова працював у клініці за своїм професійним напрямом поруч з французьким колегою. Це була традиційна робота з ранку до вечора за таким само графіком, за яким працює медичний заклад, тобто з 09:00 до 17:00.
—Ми ділилися своїми напрацюваннями і було приємно бачити щирий інтерес до наших підходів, рішень і практики, — говорить Олена Верлан. — І це був справжній професійний діалог. У такі моменти особливо відчувається, що медицина — це одна мова, незалежно від країни. Інколи ловили себе на думці: «Оце точно забираємо додому, щоб запровадити в роботу!».
Наприклад, співрозмовниця виділяє використання екзостелетів.
Це —мобільний зовнішній каркас, що одягається на тіло людини для збільшення фізичної витривалості та допомоги в русі. У французів він використовується як реальний інструмент для відновлення. Наші медики не тільки спостерігали,я к це працює. Їм надали можливість самим пройти через таку практику, відчути методику і зрозуміти, як вона працює на ділі.
У залах кінезітерапії та ерготерапії також було легко навчитися, як працюють медики, бо вони проявляли відкритість до українців: терпляче пояснювали деталі, навіть якщо це доводилося повторити.
Вразила робота з протезистами. У реабілітації не існує дрібниць. Бо тут важливий кожен рух.
Дуже відгукнувся французький підхід до пацієнтів у тому, що кожен, хто проходить реабілітацію обирає для себе певний вид спорту. Бо це не тільки про зміцнення м’язів, чи витривалості. Тут ще й про азарт. А він, ой як потрібен пацієнту, який проходить реабілітацію. Навіть прийом їжі у клініці це не просто обід. Харчуються спільно, за одним столом. Спілкуються, жартують, обмінюються думками все це дає відчуття, що людина серед своїх. Так відновлюють не лише тіло, а й смак до життя.
Прапор України майорить при вході у мерію
Немирівських медиків приймав мер Сен-Назер Девід Самзун. При вході до будівлі мерії звернули увагу на український прапор.
—Біля приміщення на флагштоках майоріли прапори Франції, ЄС, міста Сен Назер і України, — каже Олена Верлан. — Це зворушило до сліз. Почуття гордості за свою державу і подяки французам за їхню підтримку нашої країни у час війни — ось що переповнювало мою душу.
Французьке місто прийняло понад чотири тисячі біженців з України.
Французько-українська асоціація «Дружба», взяла їх під опіку. Тут допомагають з документами, з вирішенням питань лікування, влаштування дітей тощо. Створила асоціацію у перші дні великої війни Лілія Косевич, українка, яка багато років проживає у Франції.
Завдяки допомозі асоціації «Дружба», а також мерії Сен-Назер, мера Девіда Самзуна та спільній роботі лікувальних закладів, відбулося стажування українських медиків. Підтримку надав також міський голова Немирова Віктор Качур.
Все почалося з випадкового знайомства
До великої війни Олена Верлан-Кульшенко нічого не знала про французький реабілітаційний центр Pen-Bron з міста Сен-Назер. Хіба у Франції мало клінік зі схожим профілем? Вони лікують своїх, пані Олена зайнята клопотами наших пацієнтів. Так би й донині керівниця Немирівської лікарні не знала, де то місто Сен-Назер з його медичним закладом, якби не Ліля Косевич…
Киянка пані Лілія уже понад 20 років проживає у Франції у згаданому портовому місті Сен-Назер, що на заході країни. Жінка активна, має гарні організаторські здібності. Їх вона проявила у перші дні війни. Найперше сприяла біженцям з України у пошуку житла, зверталася до французів, щоб підтримали постраждалих від війни. Створила французько-українську асоціацію «Дружба». В цьому їй суттєво допоміг чоловік — Жоель Ніколас, знаний у Сен-Назер архітектор. У рамках асоціації стало ефективніше працювати.
Пані Лілія нічого не знала про Немирівську лікарню, так само, як пані Верлан — про асоціацію «Дружба».
Одного разу Ліля Косевич в Фейсбуці звернула увагу на сторінку Олени Верлан. Увагу привернула активність жінки. Про це вона розповідала журналісту «20 хвилин» минулого літа, коли разом з паном Жоелем приїжджала у Немирів.
—Я написала пані Олені, а вона не відповіла, — згадує пані Лілія. — Ще раз повторила спробу і знову у відповідь мовчання.
Початок війни був дуже тривожним часом, каже Олена Верлан. Тому так сталося, що відповіла на листа пані Лілії пізніше. Рада, що познайомилася. Бо наша співпраця продовжується. Отримали від асоціації «Дружба» декілька гуманітарних вантажів, в тому числі вони доправили автомобіль швидкої допомоги. Його знайшов для нас чоловік пані Лілії Жоель Ніколас. Плануємо й надалі співпрацювати і розширювати співпрацю. Є цікаві задуми. Хочеться обов’язково їх втілити в життя, бо все це на користь нашим пацієнтам, які потерпають від жорстокої війни.
Немирівським лікарям особливо запала в душу фраза, почута від французів. Ті говорили, що українські медики — це справжні герої. Така оцінка розчулила до глибини душі.
Читайте також:
«Прізвищ не пишіть»: гелікоптер упав на сільському подвір’ї, загинули шестеро бойових льотчиків
«Сина не стало у віці Христа»: з Португалії на Вінниччину привезли ікону Спаса Нерукотворного
«Наснилося, що переходжу Дністер вбрід»: рекордне обміління річки та дивний сон, який збувся
Подякуй журналісту гривнею
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
