«Тут є все, щоб почуватися комфортно». Переселенка розповідає про два роки життя у Вінниці

• Катерина переїхала до Вінниці з Харкова у перші дні повномасштабного вторгнення.
• За цей час встигла закохатися в наше місто, знайти тут другу домівку, нові захоплення і гарних друзів.
• Дівчина розповіла, як змінилося її життя за цих два роки.

Катерина з Харкова до Вінниці приїхала евакуаційним потягом 3 березня 2022 року. В наше місто потрапила випадково. Вона з сестрою була змушена пропустити кілька потягів  до Ужгорода і Львова, оскільки ті були переповнені. Аж тут подали пустий електропотяг до Вінниці.

— З Харкова до Вінниці ми переїхали буквально через тиждень після повномасштабного вторгнення, — розповідає Катерина. — Нам дуже поталанило, бо моя сестра через знайомих знайшла контакти гуртожитка медуніверситету і нас туди одразу заселили. Оскільки ми їхали в одному евакуаційному потязі з моєю колегою і її хлопцем, то заселялися ми в гуртожиток вчетверо.

Для Катерини і її сестри Вінниця не була чужою, незнайомою. Вони раніше багато подорожували Україною і в 2018 році приїздили до нашого міста, гуляли в центрі, відвідали садибу Пирогова, інші визначні місця. А от люди наші дівчат приємно здивували.

— Нам студенти надали дозвіл користуватися усім, що є в кімнаті — продуктами, посудом. Нас це приємно здивувало. 

В гуртожитку четверо харків'ян прожили тиждень, поки не знайшли постійне житло.

— Ми не хотіли займати гуртожиток, бо переселенців у Вінниці щодня більшало, — каже дівчина. — А ми люди працюючі, мали можливість знайти собі житло. Таким чином ми знайшли будинок за Вінницею, у Зарванцях. До нас приєднався брат, і так ми п'ятеро пів року прожили. Нам пощастило, що в нас не було такого моменту, що ми приїхали і нікого не знали. Все ж гуртом було легше в новому місті адаптуватись. Професію мені теж не доводилося змінювати. Я — вчитель англійської мови, викладаю онлайн курси для дорослих. 

У перший рік Катерина з сестрою і друзями були розгублені, не знали, що відбувається, і як діяти далі. Далі почали активно вливатись в суспільне життя міста.

— Перший час ми сиділи в будинку за містом, майже не виходили з нього. Влітку знайшла велопрокат, власниками якого є пара з Харкова. Я їм допомагала з їх бізнесом, брала активну участь в організації велопробігу. А також з сестрою брали у них велосипеди і каталися навколишніми селами, відвідували цікаві місця в найближчих населених пунктах. Автобусом теж подорожували, бо у вас тут легко дістатися в будь-яке містечко. А ще — є що подивитися, не як на Харківщині. В нас гарні природні місцини, а от архітектурних пам'яток замало.

Ця жага до подорожей привела Катерину до Вінницького офісу туризму. 

— Я пройшла спеціальний курс і стала амбасадором Вінниці — отримала диплом. Нині намагаюся дізнаватися цікавинки про Вінницю, архітектуру, культурні особливості. У Харкові я б такого досвіду не отримала, бо, певно, в нас такого і немає. У Вінниці з задоволенням беру участь у фестивалях, ходжу на вистави, концерти, виставки.  

Запитали, чи у Вінниці важко було переходити на українську мову, оскільки дівчина російською розмовляла все життя.

— На українську хотіла перейти ще в 2014 році, оскільки була доволі активним учасником харківського майдану, — каже Катерина. — Але це було зробити складно, оскільки всі навколо розмовляли російською. Я жалкую про це, оскільки рідну мову добре знала. Навіть у Вінниці одразу не перейшла на українську, бо ми жили комуною. Але з початком повномасштабного вторгнення всі дописи почала писати українською. Коли ми роз'їхалися з друзями, коли прийшли новини про Ізюм і масові поховання, я одразу перейшла на українську мову, російською з тих пір не розмовляю. Навіть в моєму рідному Харкові ті, хто топив за хороші стосунки з росією, вони з початком повномасштабної теж на українську мову перейшли. Я щаслива, що немає в моєму оточенні тих, хто чекає руського миру.

За цих більше як два роки життя у Вінниці Катерина все ж кілька разів їздила до рідного Харкова. Там у неї залишилася квартира, чимало друзів. Минулого року дівчина навіть мешкала там кілька місяців, але знову повернулася до Вінниці. Каже, їй наше місто стало рідним.

 — Харків — велике місто, там багато понтів. Це був для мене певний пресинг — як ти маєш виглядати, вести себе. Суспільство там закрите, похмуре. Тут люди доброзичливі. Мені подобається повільний темп життя Вінниці, немає нескінченних перегонів. Тут є все, щоб почуватися комфортно. Тут хороша транспортна система, цікаве культурне життя, мальовнича природа, річки, озера — і все у вільному та швидкому доступі.

Попри те, що рідний Харків чи не щодня обстрілюють, Катерина переконана — її рідне місто залишиться українським.

— Впевнена, що Харків росіянам не по зубах, — говорить дівчина. — Хоч місто частково знаходиться в руїнах, але я залишаюся оптимісткою і сподіваюся, що після нашої перемоги позбавимося радянської сірості, відновимо місто, зробимо його кращим.

Читайте також:

Перетворив хобі на бізнес: як ветеран з Ладижина розвиває власне тепличне господарство

Паралімпійка Марія Шпатківська поєднала долю з захисником. Про роботу і особисте життя спортсменки

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.