Ткали і вишивали, обробляли глину і камінь: про 7 ремесел, що прославили Вінниччину

• Сьогодні інтерес до етнічних українських ремесел неабияк зростає. 
• Сучасні професійні майстри вивчають традиції роботи з глиною, сукном, вишивкою, склом, лозою в закинутих селах та архівних документах.
• Розповідаємо, які ремесла здавна були відомими на Вінниччині.

На Вінниччині поширені такі відомі ремесла, як гончарство (особливо бубнівська кераміка), ткацтво, вишивка, писанкарство, різьбярство, витинанки, декоративний розпис, а також соломо-, рогозо- та лозоплетіння. Це традиційні види народного мистецтва, які відображають культурну спадщину регіону. 

Розповідаємо про сім ремесел, що прославили Вінниччину.

Гончарство 

Гончарство — це один з найпоширеніших видів ручної праці у Вінниці та її околицях. Цьому дуже сприяли природні умови Поділля, адже глини в нас було завжди достатньо. Дуже в багатьох містах і селищах займалися люди виготовленням керамічного посуду, передаючи свої навички з покоління в покоління.

Найбільшого розвитку гончарство набуло в області на початку 20 століття. Тоді, за підрахунками, це ремесло було поширене в 143 її поселеннях. Пік прийшовся на 1920-ті роки, а найславетніші майстри жили в селі Новоселівка Гайсинського району. Ще одним відомим гончарським центром було село Крищинці, розташоване в Тульчинському районі. Також особливою гончарною технікою відрізнялись барські майстри і митець із села Жорнище Іллінецького району, Олександр Ганжа, відомий декоративно-фігурним посудом.

На жаль, у наступні десятиріччя сталінський терор зробив свою чорну справу. Народні майстри зазнали переслідувань і репресій, а в роки колективізації влада не давала їм спокійно працювати, накладаючи величезні податки. Прадавнє ремесло поступово занепало, але не зникло зовсім. З часів незалежності України гончарство на Вінниччині знову відродилося.

Лозоплетіння 

Українці завжди вміли раціонально використовувати природні ресурси. Один із них — це лоза, яка могла послужити для створення іграшок, кошиків, віночків, тину і навіть меблів та елементів інтер’єру. Матеріалом служила часто виноградна лоза, з якої, приміром, плели ємності для зберігання й транспортування продуктів та предметів, але також могли використовувати як матеріал солому, гілки верби, берести або рогози.

Лозоплетіння відрізняється тим, що залишає великий простір для фантазії й креативності митця. Часто виріб має не лише практичну, а й естетичну цінність. Тож не дивно, що вінницькі майстри використовували різні техніки, щоб створювати унікальні й естетично неперевершені вироби. До речі, це ремесло й далі розвивається, дещо адаптуючись до сучасних потреб та смаків. Зокрема, тепер воно часто використовується для створення сувенірів і подарунків для туристів, які відвідують регіон.

Ткацтво 

Одяг і різні речі з тканини завжди мали попит, тож і на Вінниччині, зокрема в Літині, ткачів було багато. У цьому місті, до речі, і зараз є майстри, які знаються на традиційних ремеслах і можуть відтворити унікальні технології народного мистецтва. Деякі цікаві факти:

• ткали зазвичай за допомогою спеціальних ручних станків, які передавалися з покоління в покоління;
• у Трипільській культурі ткацтво було вельми розвиненим. Уже тоді люди вдягалися майже по-сучасному. Тканини могли бути зроблені на верстаті або плетені гачком;
• нещодавно в селі Стіна на Вінниччині було створено центр ткацтва Vereta. Там за старовинними станками працюють майстрині, але роблять не тільки традиційні килими чи торби, а й сучасні вироби.

Вишивка 

Часто невід’ємним елементом тканини є вишивка — особливий символічній візерунок. Такий орнамент є обов’язковим при виготовленні національного рушника або сорочки-вишиванки. Пращури вірили, що при виготовленні цих виробів із візерунком потрібно прочитати молитву (заговір) і мати хороші думки. З іншого боку, вважалося, що сам орнамент мав, наче оберіг, сприяти добробуту того, хто ним володів. Усі приховані символи розпізнати й вивчити досить важко, але досліджувати їх дуже цікаво.

На Вінниччині ткачі створювали унікальні візерунки й орнаменти, які відображали культурні особливості регіону та мали якесь загальне символічне значення. До прикладу: вазон — дерево життя, символ молодості і вроди; хрест — знак гармонії і 4 стихій; різноманітні рослини — процвітання, життя, чистота.

Рушники й сорочки з орнаментом особливо прославили Вінниччину. Зокрема, в селі Клембівка Ямпільського району трудилися вишивальниці, які свого часу стали відомі далеко за кордоном. Їхні витвори були справжнім мистецтвом і користувались неабияким попитом.

Писанкарство

Писанкарство — розмальовування яєць, що зазвичай відбувається з приводу Пасхи. Але самі візерунки мали велике релігійне й культурне значення, а символізували вони відродження та життя й мали принести здоров’я та удачу. Використовувалися при цьому різні техніки — воскове розписування й фарбування. 

Історія писанкарства на Вінниччині, як і на Поділлі загалом, сягає дохристиянських часів, а характерними рисами є стримана, але контрастна колористика (часто на чорному тлі) та грубі лінії орнаментів, які нагадують місцеві килими. Орнаменти включали хрести, ромби, рослинні мотиви (вазони, дерева), а також зооморфні елементи, наприклад, баранячі ріжки. Традиційні писанки створювалися з використанням природних барвників, а їх символіка, як-от червоний колір, містила елементи, що символізували родючість та добробут. 

У ХІХ столітті з'являються етнографічні праці, що описують народні писанки. Світові війни та радянська окупація призвели до занепаду традиційних свят. Після розпаду союзу зріс інтерес до відродження традицій писанкарства, і майстри регіону відновлюють старовинні техніки. 

Гутництво

Термін, який ви щойно прочитали, може бути не зовсім знайомим. Але слова «гутно» або «гуто» означали «прозорий» або «скло», тож гутниками називали в давнину склодувів, яких було дуже багато на Поділлі ще в часи Київської Русі. У 18 сторіччі з’являлися склодувні мануфактури, а тепер скло виробляється на підприємствах. Але ручне виготовлення цього матеріалу і досі живе та високо цінується, зокрема, серед колекціонерів.

У минулому гутники виробляли скляні вироби вручну в печах. Процес виготовлення скла включав плавлення сировини, зокрема кварцевого піску й соди. Після цього гутники формували різноманітні скляні вироби: посуд, вікна, пляшки та інші предмети. Це було важким і виснажливим ремеслом, яке вимагало високого рівня майстерності та досвіду.

Обробка каменю

Це ремесло поширилось на Вінниччині вже приблизно з середини 19 сторіччя. У регіоні знайшлися великі запаси гранітів, тож передумови для цього були. Такий промисел досить рідкісний, але, приміром, у Гнівані є чудові приклади оздоблення садово-паркової архітектури за допомогою каменю. Каменярі з цього міста були відомі за межами українських територій, тому легко продавали свої вироби і в Західну Європу, зокрема Францію, Польщу, Німеччину.

Тож, як бачимо, вінницьких ремесел дуже багато. І ними можна цікавитись не просто як красивою історією. Ці витвори народних майстрів можуть багато чого навчити й наших сучасників. Деякі з них і тепер не втрачають своєї актуальності, показуючи, наприклад, і те, що не інтернетом самим живе людина. Без матеріальних речей, зроблених умілими руками, світ був би набагато біднішим.

Читайте також:

Перші страви з овочів і фруктів. Гастродослідниця Олена Павлова ділиться рецептами сезонних супів

За понад 600 тисяч придбали п'ять дронів: як 27-й ліцей зібрав кошти для ЗСУ

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.