«Скажіть, де вулиця Новаківського?»: історія про перейменування і крадіжку картин з музею

Віктор СКРИПНИК

Ініціатор встановлення пам'ятника Новаківському у селі Нова Ободівка Віталій Шевчук (крайній справа), його брат художник Анатолій, який створює у селі галерею, членкиня Національної спілки художників України Аліна Славгородська, народний художник України Михайло Довгань, він брав безпосередню участь у створенні пам'ятника та член Національної спілки художників України Сергій Ткачук.

Визнаний у світі, але не на малій батьківщині: це про нашого земляка — художника Олексу Новаківського.
Його роботи є у музеях нашої країни і низки держав Європи, а також у США. ЮНЕСКО оголошувало рік Новаківського. У Львові працює музей його імені, названо вулицю.
На малій батьківщині за багато років земляки не спромоглися навіть назвати вулицю. Це зробили за них інші.
У сільському музеї не залишилося жодної картини митця - їх вкрали. Про все це дізнався журналіст «20 хвилин» під час перебування у Новій Ободівці.

Олекса Новаківський народився у селі Слободо-Ободівка (нині Нова Ободівка), що у колишньому Тростянецькому районі.

Якщо ви запитаєте у місцевих, чи є в них вулиця Новаківського, не почуєте конкретної відповіді.

—По-моєму, є така вулиця, — сказав голова Ободівської громади Костянтин Ременюк під час розмови з журналістом «20 хвилин». — Це треба уточнити у старости Нової Ободівки. Зараз з’ясую і повідомлю.

Відео дня

Керівник громади не знав про це тому, що вулицю перейменовувала не громада. Це зробила обласна комісія з декомунізації. Про це пан Ременюк розповів після уточнення інформації. За його словами, вулиця Макаренка тепер має назву Новаківського. «Вона невелика, але розташована неподалік від того місця, де стояла батьківська хата художника», — додає голова громади.

Автор публікації віднайшов на сайті обласної військової адміністрації документ про перейменування. Це — розпорядження ОВА № 79-р від 26.07.2024 року.

Не знають в селі про цей документ. На запитання журналіста, чи є у вас вулиця Новаківського, люди говорили: «Не знаємо, не чули».

Чому земляки художника не бережуть про нього пам’ять?

Нема кому голосувати

Голова громади Костянтин Ременюк пояснив причину, чому не ухвалили рішення про зміну назв вулиць під час декомунізації: нема кому голосувати.

—У нас шестеро депутатів категорично не приходять на сесію, — каже голова громади. — Було 22 депутати, тепер залишилося 17.

Співрозмовник нагадав, що його вже четвертий раз обрали головою. Каже, люди довіряють, а є депутати, які не хочуть бачити на посаді.

—Мене через суд поновили після того, як депутати припинили повноваження, — зазначив співрозмовник. — Так само і секретаря сільради поновили.

Директор місцевого краєзнавчого музею Ольга Кучер (на знімку) входила до складу комісії з декомунізації. Каже, пропонували назвати іменем Новаківського найдовшу вулицю села, що мала назву Суворова. Таку пропозицію підтримали не тільки на комісії. Щоб дізнатися думку земляків, організували голосування в соціальних мережах. Більшість з тих, хто взяв у ньому участь, теж надали згоду. Але далі все зупинилося. Депутати не знайшли можливості завершити справу.

Пані Ольга теж не знала, що у селі є вулиця Новаківського. Коли почула, що це колишня Макаренка, сказала: «Так це ж вуличка, де три хати й один тин». Не на таку пам’ять заслужила людина зі світовим ім’ям.

Староста села Нова Ободівка Ніна Мороз у розмові з журналістом повідомила, що покажчиків на будинках з новою назвою «Вулиця Новаківського» ще нема. Не дивно, що люди не знають про таке перейменування.

Пам’ятник створили ентузіасти

У Новій Ободівці, на просторій площі перед Будинком культури, встановлено пам’ятник Олексі Новаківському. Погляд митця спрямований у ту частину села, де раніше стояла батьківська хата майбутнього художника.

Про це розповів один з ініціаторів створення пам’ятника Віталій Шевчук (на знімку на передньому плані). У свій час він працював директором місцевої швейної фабрики. Організовував у селі пленери. Запрошував на малу батьківщину Новаківського художників з різних міст країни. Тут є цікаві місця, зокрема, будівлі колишнього палацо-паркового комплексу Сабанських. В одній з них нині розташований музей. У парку ростуть дуби, які Сабанські висаджували на честь народження дитини.

—Чи не найбільше надихає сам факт, що цими вуличками, стежками ходив у свій час майбутній видатний художник, — каже Віталій Шевчук. — Ось чому ми запрошували до себе майстрів пензля.

За словами співрозмовника, під час одного з таких пленерів виник задум виготовити пам’ятник відомому земляку. До його створення причетний також народний художник України Михайло Довгань.

З ними журналіст "20 хвилин" спілкувався із співрозмовниками біля пам’ятника Новаківському. У розмові брали участь члени Національної спілки художників України Аліна Славгородська та Анатолій Шевчук, а також член Національної спілки художників України Сергій Ткачук.

До речі, Анатолій Шевчук, який нині проживає у Львові, створює у сільському музеї картинну галерею. Звернувся до митців України з проханням передати на батьківщину Новаківського свої роботи. Уже отримали понад 30 художніх полотен від сучасних майстрів пензля.

—У створенні пам’ятника багато допоміг наш талановитий земляк Андрій Чебикін, ректор Національної академії мистецтв, — розповідає Михайло Довгань. — Він залучив до роботи відомих скульпторів. Все це було непросто. Доводилося витрачати власні кошти. Але ми зробили те, що задумали. На відкриття приїжджав Андрій Бокотей, на той час ректор Львівської національної академії мистецтв, Андрій Чебикін, спадкоємці Новаківського.

Відкривали пам’ятник восени 2003 року. На той час ініціатор гарної справи Віталій Шевчук уже проживав за кордоном. Як відбувалося відкриття, дізнався з листа. Отримав його від тодішнього сільського голови Віталія Подоляна, на жаль, нині його уже нема з нами. Той розповів, що рідні художника запізнилися на урочисту частину. Її проводили без них. Зате представники влади прибули вчасно. Ті, хто не доклав жодної копійки, не проминули нагоди «засвітитися» на такій події.

«Найбільше натрудився, нанервувався, витратив власні кошти це Михайло Довгань, — йдеться далі у листі. — Ткачук у своєму виступі назвав членів ініціативної групи зі створення пам’ятника, серед них прозвучало і твоє прізвище. Я теж записався на виступ, але мені слова, чомусь, не надали». Лист датований 25 жовтня 2003 року. Його дотепер зберігає Віталій Шевчук, як згадку про важливу справу, яку вдалося зробити у своєму житті.

У місцевому музеї є кімната, де зібрані матеріали, що розповідають про знаного у світі земляка.

Тут розміщено фотокопії його робіт. Зокрема, ті, в яких розповідається про їхнє село. Одна з таких робіт має назву "Ярмарок у Ободівці".

Відвідувачам розповідають історію життя і творчості Новаківського, як він починав малювати, робив це у рідному селі. У його біографії багато надзвичайно цікавих сторінок.

Хто причетний до крадіжки картин?

П’ять полотен пензля Олекси Новаківського багато років зберігалися у музеї Нової Ободівки. У 1997-му їх викрали з музею. Про те, як усе відбувалося, розповідав колишній директор музею Петро Васильєв. Про цю людину у селі зберігають гарні спогади. Кажуть, чоловік був надзвичайно відповідальним у всьому. А ще — людяним. Місцеві навели низку прикладів на підтвердження цих слів.

Саме від нього, пана Васильєва, чула історію з викрадення картин Ольга Кучер, яка нині очолює музей.

За її словами, у 1997-му відзначали 125-річчя з дня народження Новаківського. До цієї дати у музеї організували виставку. Охоронна сигналізація працювала погано, тому директор зберігав картини Новаківського вдома, він проживав неподалік. Після закінчення виставки знову забрав полотна. Наступного дня йому зателефонували з Вінниці. Запитали, чи ще на виставці роботи Новаківського? Директор відповів, що забрав їх. Йому сказали почепити, бо мають приїхати ще одні гості, хочуть побачити роботи. Після того був ще один дзвінок: уточнювали, чи вже в музеї картини.

Після того роботи митця зникли. Їх викрали.

—Чотири картини винесли разом з рамками, бо вони були невеликого розміру, а одну вирізали, вона мала більший розмір, — говорить пані Ольга.

Тепер у музеї залишилася тільки рамка однієї з картин художника-земляка. В неї вставили копію картини Новаківського під назвою «Мати Милосердя» або «Святоюрська Мадонна». Це остання робота художника. До того ж незавершена. Він малював її для собору Святого Юра у Львові, але захворів і вже не повернувся у майстерню.

Колишній директор музею Петро Васильєв називав прізвище, хто конкретно йому телефонував з області, це був посадовець обласної адміністрації. Він вказував це прізвище у заяві до міліції.

Ольга Кучер не уточнює назви вкрадених робіт. Каже, вони дотепер значаться у каталозі музею.

—Наскільки мені відомо, кримінальну справу ще не закрито, — зазначає співрозмовниця. — Тому не можу називати роботи, раптом вони десь засвітяться…

Директорка розповіла, що у музеї є побутова річ з хати художника. Це — стільчик. Його передав музею місцевий художник Іван Балухатий. Нині уже покійний. Він зберіг, коли будинок зносили. Сталося це у середині 80-х років минулого століття.

—Хата була стара, глиняна, — згадує Ольга Кучер. — Я була у ній, коли навчалася у школі. Тоді у ній проживала наша улюблена вчителька. Ми з однокласниками приходили до неї в гості.

Згаданий художник Балухатий врятував ще одну річ з хати Новаківських. Вона поки що не в музеї, але з часом її перенесуть до музею.

Залишився українцем

Олекса Новаківський прожив 63 роки: народився 2 березня 1872 помер 29 серпня 1935-го. Початкову мистецьку освіту здобув в Одесі, в майстерні художника Клименка. На його талант звернула увагу родина поляків Бжозовських, батько Олекси працював у них лісником. Бжозовські рекомендували батькові відправити сина навчатися у Краків, в академії мистецтв. Надали фінансову підтримку. Сподівалися, що стане польським майстром пензля.

Навчання в академії Олекса закінчив із золотою медаллю. Це надавало йому право продовжити вчитися у будь-якому мистецькому закладі Європи. Польська держава зобов’язувалася платити стипендію художнику. Але для цього потрібно було стати поляком. Він подумав і зробив свідомий вибір — відмовився від заманливої пропозиції.

Автопортрет Новаківського з дружиною.

Почав працювати в одному з населених пунктів під Краковом. Там познайомився з Анною-Марією Польмовською, яка згодом стала його дружиною і матір’ю двох їхніх синів — Ярослава і Ждана.

Ще одне знайомство стало знаковим для митця: митрополит Андрей Шептицький запросив його переїхати до Львова і там продовжити роботу.

Новаківському надали майстерню у будинку, що був колишньою віллою польського художника Яна Стики. Тут за ініціативи Шептицького створили першу в Галичині Українську мистецьку школу, якою керував Новаківський. У 1972 році, з нагоди 100-річчя художника, у цьому будинку відкрили художньо-меморіальний музей Новаківського, який діє до нашого часу. При вході є меморіальна таблиця з горельєфним зображенням майстра пензля. Тоді ж ЮНЕСКО проголосило рік Новаківського.

Погашення марки за участю вінничанина

Портрет нашого земляка Олекси Новаківського є на поштовій марці. Її випуск приурочили до 150-ї річниці від дня його народження і 50-річчя створення музею його імені. Спецпогашення відбувалося у Львові, у художньо-меморіальному музеї митця 14 березня 2022 року. На конверті зображено будівлю музею, а на марці фото роботи Новаківського — «Автопортрет з пензлем».

Символічно, що у цій події взяв участь вінничанин, нині директор Національного музею історії України у Другій світовій війні, Юрій Савчук.

У 2012 році Національний банк України випустив ювілейну срібну монету на честь Олекси Новаківського. На ній зображено його портрет і дві дати: 1872— 1935.