«Син занедужав після бойових травм, то я сіла на комбайн»: відома співачка збирає хліб
- Приємною несподіванкою для шанувальників таланту Антоніни Петрушкевич стало відео, де вона за штурвалом комбайна працює на жнивах.
- Журналіст «20 хвилин» запитав у пані Антоніни, як так сталося, що написання пісень про хліб замінила роботою на його збиранні?
Антоніна Петрушкевич написала сто пісень! Пишається тим, що деякі з них стали народними. Її пісенні тексти увійшли до збірки, яка з часом вийде окремою книгою. Крім того, Петрушкевич авторка дев’яти поетичних книг і однієї прозової. Її прийняли до Національної спілки письменників України.
Багато років очолює народний гурт «Калина» Калинівського районного Будинку культури.
А тепер ми побачили її ще й за штурвалом старенького комбайна. Правда ж, дивно?
Син повернувся з війни з бойовою травмою
Жінка жнивує на полі у рідному селі Махнівка колишнього Козятинського району. Фрагмент відео, де пані Антоніна за штурвалом комбайна, вона розмістила на сторінці у Фейсбуці. Звертаємо увагу на промовисту деталь: жінка веде комбайн з усмішкою на обличчі!
— Уперше бачу комбайнера, який працює з неприхованою радістю, — з такими словами журналіст «20 хвилин» звернувся до пані Антоніни. — Чоловіки-комбайнери здебільшого похмуро-зосереджені, заглиблені у роботу, а у вас все навпаки, чому так?
— Бо для мене це релакс, — відповідає пані Антоніна. — Мені подобається бачити, як переді мною біжить хвиля пшениці, а я в цей час ловлю її, обмолочую зерно, а воно сиплеться у бункер. Від такого починає бігти хвиля у моїй душі. Та й з технікою почуваюся на ти. Не повірите, але ще під час навчання у школі, отримала права трактористки. Уже тоді мала право працювати на колісних тракторах. Казали, що я одна з кращих, у мене все добре виходить, навіть краще, ніж у декого з досвідом.
— Чому саме тепер сіли за штурвал комбайна?
— Син не зміг вийти в поле, — каже співрозмовниця. — Він повернувся з війни з бойовими травмами, зазнав чотирьох тяжких контузій, дали групу інвалідності. У такі спекотні дні травми дають про себе знати. Я заспокоїла його. Сказала, аби не хвилювався, сказала, що зроблю ту роботу, яку мав він робити. Рада, що можу допомогти дитині.
Син Антоніни Володимир разом з батьком Віктором, господарюють на власному полі.
— Маємо трохи власної землі, трохи орендуємо, дещо підкупили, одне слово, чоловік у мене маленький фермер, син після повернення з війни допомагає батькові, а я, якщо треба, допомагаю їм обом, — говорить пані Антоніна. —Перед розмовою з вами підгортала зерно в ангарі. Зекономила час для чоловіка. Це він мав робити. Натомість швидше повернувся в поле до основної роботи. Бо нині жнива у самому розпалі.
Працювати на комбайні Антоніну навчив її чоловік Віктор.
— Я сама цього хотіла, — розповідає жінка. — Казала, на тракторі вмію, навчи ще на комбайні. Наука далася легко. Можливо, тому, що відчуваю техніку. А може, це Віктор такий гарний вчитель. Поки не чує, розповім, що він власноруч склав два трактори. Тепер хоче мати ще один. Комбайн у нас свій, купили його стареньким. Якщо техніка ламається, чоловік ремонтує її самотужки. Знає і вміє це робити. А взагалі-то я люблю все-все вміти! Мабуть, з цього все починається — з бажання все вміти, всього хотіти.
У той день, коли Антоніна сіла на комбайн, вона збирала урожай озимої пшениці. На їхньому полі ще росте озимий ячмінь і соя. Три культури вирощують у нинішньому році. Праці затратили багато. Чи буде віддача, сказати не беруться.
— За тонну пшениці нині пропонують п’ять тисяч гривень, — каже співрозмовниця. — Але ж це ніщо у порівнянні із затратами. Літр солярки коштує сто гривень, та й то вона у дефіциті. Для таких фермерів, як ми, у кого небагато землі, чекати на щось хороше, марна справа. Але хліб на полі не залишиш, треба зібрати. Тому й допомагаю своїм хлопцям. Роблю це не постійно, а коли виникає необхідність. Якщо треба, сідаю не тільки на комбайн, а й на трактор. Бувають ще моменти, коли я сама прошуся доручити мені техніку. Трапляється це тоді, коли хочу отримати задоволення від такої роботи. Хлопці не відмовляють. Поле у нас починається одразу за хатою. Це така краса! Я сідаю на комбайн, чи на трактор, і під час роботи, буває, народжуються поетичні рядки. Працюю, водночас мрію, десь там літаю у небесах.
Він перший помічник, слухач і критик
Так відгукується пані Антоніна про чоловіка Віктора. Каже, без його підтримки їй не вдалося б зробити те, що робить із задоволенням, — пише вірші і пісні, керує співочим колективом «Калина». Якби чоловік не розумів її, казав би, кидай ці свої пісні і вірші, припиняй ці концерти, гайда в поле… На щастя, таке навіть уявити не може. Насправді у них все по-іншому: чоловік возить Антоніну на репетиції, на концерти. А ще він її перший слухач і критик. Всі її вірші і пісні чули спершу чоловікові вуха, а вже потім вона демонструвала їх на загал. Віктор тонко відчуває справжність слова. Тому вона дослухається до його зауважень.
Отака у них пара!
— Якщо треба у поле на тракторі, то він сідає на один, а я на другий і їдемо працювати, — продовжує розповідь пані Антоніна. — Навесні, коли посівна, везу в поле добрива, чи хімікати. Орати не орю, правду кажу. Цього я ще не робила. Хоча якщо спробувати, думаю, і це у мене б вийшло.
У поезії і пісні вони також разом. Вона — автор, він — критик.
— У Калинівку я приїхала за направленням після закінчення Інституту культури, — каже Антоніна. — Відтоді там працюю. Створила співочий колектив. Його назва походить від назви міста — «Калина».
Пісні Петрушкевич давно вилетіли за межі Калинівки. Вони звучали на всеукраїнських і міжнародних фестивалях. Виступи колективу удостоєні багатьох престижних нагород. Пані Антоніна повторює, що найбільше її тішить те, що деякі з її пісень стали народними. Уточню, що пише вона і слова, і музику. Та ще й є їх виконавцем. Репертуар їхнього колективу складають переважно її твори.
— Недавно я написала нову пісню, — каже співрозмовниця. — Уже підготувала фонограму. Далі будемо розучувати з колективом. Назва у неї промовиста — «Пісня любові». У час війни любов є особливим почуттям, мабуть, сильнішим, ніж тоді, коли над головами людей мирне небо, а в гаях тихими вечорами задушевно співають птахи.
Крім віршів, Антоніна Петрушкевич написала і видала першу прозову книгу — «Настане завтра». У ній розповіді про тих, до кого війна прийшла з гіркими втратами рідних людей.
З війни не повернувся син й онук: презентація книги про війну
Книгу «Настане завтра» Антоніна Петрушкевич представить читачам 18 серпня нинішнього року. Її зустріч з читачами відбудеться у Калинівському районному Будинку культури. Серед присутніх будуть ті, про кого книга, її герої.
З сумом у голосі авторка згадує одну з учасниць їхнього колективу «Калина», нині вона у складі іншого співочого гурту — «Журавка» Павлівського Будинку культури. Навіть страшно говорити, яке велике горе випало на долю цієї жінки: вона втратила на війні сина, а потім загинув внук.
Ще один герой книги батько, який не дочекався з війни сина. Страшна звістка постукала у його будинок ще у 2015 році.
— Коли я розмовляла з цим чоловіком, він згадав один епізод, — каже авторка книги. — Цей епізод дав поштовх для назви книги. Він розповів про сон. Одного разу наснився син. Батько бачив, як той йде по знайомій вулиці їхнього села, названої на честь сина, у пам’ять про нього. І син каже до тата, щоб той вірив, що настане завтра. Ці люди навіть після таких гірких втрат продовжують вірити у краще. Ось у такому трохи оптимістичному тоні описала все, що могла.
Ще одна презентація книги Петрушкевич «Настане завтра» запланована на 27 серпня. Її проведуть в обласній бібліотеці імені Отамановського.
На полі «вродила» пісня
Відеоролик з Антоніною Петрушкевич на комбайні поширив вінницький письменник Михайло Каменюк. На своїй сторінці у Фейсбуці він супроводив його такими словами: «Мить прекрасна! Ще недавно я редагував нову чудову книгу письменниці Антоніни Петрушкевич, а нині вона «редагує» за кермом комбайна на власному полі . На тому полі, де знімали відеоролик на нашу з Антоніною піснею «Там-туди». Хай і там, і туди приходить до тебе удача, дорога сестро!».
Під час розмови згадав пані Антоніні про цей допис письменника Каменюка.
— Пан Михайло редагував усі мої книги, — каже вона. — Він геніальний поет! У нього талант від Бога. У нього що не слово, то злиток золота. У нього багато чого черпаю. Можливо, він того й не хоче, але це так. Щиро поважаю його талант і людяність. Ну, прямо своя людина.
Читайте також:
Дворкіс вибіг до воротаря: згадуємо, як донецькі втягнули Вінницю у скандал
«Зніми хрестик»: спогад про вінничанина, який водив трамвай, служив Богові, похований біля храму
«У мене не було жодного двохсотого»: історія єгеря з Хмільника, який на фронті з сином і братом
Подякуй журналісту гривнею
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google
