«Син хоче передати вам «Жигулі». Учень купив для себе авто, але подарував його військовим

"Я знаю, як заробити гроші ще на одну машину". - каже 13-річний Максим Кашпрук, який мріє стати військовим. Фото Василя Бабія

• Восьмикласник Максим Кашпрук передав автомобіль для військових.
• Зі старих «Жигулів», які купив за власні кошти, волонтери зроблять багі, таку техніку чекають на фронті.
• Як підліток заробив гроші і чому вирішив віддати автівку тим, хто на фронті, хлопець розповів «20 хвилин».

Волонтерка Тетяна Коломійчук з села Іванів колишнього Калинівського району розмістила у Фейсбуці оголошення про те, що збирають старі «Жигулі» і на їх базі роблять автомобілі багі. Такого мобільного транспорту потребують військові. Четверо людей відгукнулися на її прохання передати авто для ЗСУ. Але найбільше здивував дзвінок з села Кам’яногірка.

Телефонував батько учня восьмого класу Максима Кашпрука. «Син хоче передати вам «Жигулі» першої моделі», — повідомив чоловік. У нього уточнили, як це син, а не батько? Той підтвердив, що саме так, як він сказав: син має власну автівку і хоче передати її для військових. Якщо є бажання, приїжджайте, дивіться, забирайте.

Згодом волонтерка написала на своїй сторінці зворушливі слова про благодійний  вчинок учня Максима Кашпрука.

На прощання проїхався по селу

Волонтерка приїхала у Кам’яногірку, перед тим, як забрати автомобіль, розмовляла з батьком і сином. Пані Тетяна найперше запитала Максима, чи не шкода йому прощатися з автомобілем. Хлопець вислухав волонтерку і сказав, що не шкода. Він хоче, щоб швидше вигнали росіян з нашої землі, здобули Перемогу і нарешті настав мир. Сподівається, що його подарунок бодай трохи допоможе це зробити. Тому нема про що шкодувати.

У розмові з «20 хвилин» Максим Кашпрук розповів, що оголошення волонтерки випадково побачив у Фейсбуці. З жінкою не знайомий, вона не з їхнього села.

«Подумав: чому б не допомогти? — продовжує розповідь хлопець. — Запитав тата, як він на це дивиться. Я з ним часто раджуся. Тато здивувався. Подивився на мене і запитав, чи справді у мене є таке бажання? Мами в той час вдома не було, то вона навіть не знала. Тато зрозумів, що  я справді маю таке бажання, подзвонив волонтерці, все розповів і сказав, що можна приїжджати і забирати машину».

Максим з батьками та молодшою сестричкою.

Як згадує Максим, волонтери приїхали, привезли бензин. Він запустив двигун. Сказав, що може продемонструвати, що машина на ходу. «На прощання ще проїхався трохи по Кам’яногірці, повернувся на подвір’я і тоді віддав ключі».

«Ти справжній молодець, Максиме! — говорили волонтери. — Не кожен дорослий на таке здатний…»

Мама хлопця пані Таїса у розмові з журналістом не приховувала здивування. Каже, ні вона, ні чоловік не радили йому віддати машину. «Пригадую, прийшла з роботи, а чоловік каже, ти знаєш, Максим вирішив віддати машину для армії, — говорить пані Таїса. — Він у нас самостійний хлопець. Ми раді за нього. Тому не стали перечити».  

Хлопець уточнив, що старенькі «Жигулі» купив за 400 доларів.

«Думаю, що зароблю для себе ще на одну машину, — ділиться думками підліток. - Знаю, як це робити. Вівці допоможуть". 

«Де ж ти заробляєш гроші, Максиме?» — запитую співрозмовника.

Продав кролі — купив вівці

Максим дуже працьовитий хлопець. Ще в п’ятому класі він вирощував вдома кролів. Робив це переважно самотужки. Каже, у дідуся були кролики. Він допомагав йому доглядати їх. Одного разу дідусь подарував внукові кролицю. Розповів, що вона приведе маленьких кроленят і тоді у внука буде своя ферма. Хлопець уже знав, куди понесе кролицю на парування. Одна з односельчанок, нині вона студентка, теж утримує кролів. Заніс до неї кролицю. Попросив спарувати з кролем. Тим часом тато допоміг виготовити клітки для утримання поголів’я.  

Два роки хлопчик доглядав своїх вуханів. Однак вони його розчарували. В якийсь момент почали помирати.

Малий порадився з татом і вирішив продати свою кролеферму. Каже, збули все навіть з клітками.   

«На той час у мене зібралося  сім тисяч гривень зароблених грошей, — розповідає Максим. — Більшу частину цієї суми заробив на кролях. Я все думав, як розпорядитися грішми. Що вони мають лежати? Чув від дорослих, що від грошей толк тоді, коли вони працюють».

Зізнається, що нічого не міг придумати. Якщо точніше, з’явилася одна думка, але не був певен, що то добра справа. Колись у тата було декілька овець. Знає про це з його розповідей. «Можливо, мені купити овечок і баранця?» — розмірковував він. Не знав, чи справиться: вівці — не кролі. Вкотре пішов на пораду до тата.

«Май вівці!» — почув від нього. Батькові слова додали упевненості. Разом стали шукати, у кого їх можна купити. Дізналися, що в одному з сіл чоловік продає трьох овечок і барана. По телефону домовилися про покупку і про ціну. Тато попросив знайомого, який має автомобіль «ГАЗель», допомогти  перевезти тварин.

«Овець ми привезли 28 травня 2021 року, — каже Максим. — Добре пам’ятаю число, бо це було на другий день після мого дня народження. За три овечки і барана заплатили 7100 гривень».

Восьмикласник розмірковує як дорослий, який розуміється на вівцях. Каже, до кінця року дві овечки дали приплід: кожна по двоє ягнят. Від третьої довелося чекати поповнення аж до березня наступного року. «Ми думали  вже її пустити під ніж, а вона народила аж троє ягнят, — каже Максим. — Шкода, що одне ягнятко не вижило».

Нині в отарі 43 овечок і один баран.

Утримують в екологічних умовах

Більшу частину часу Максим самотужки порається біля отари. Вівцям треба три рази на день дати їсти, напоїти, подбати про солонці, вони їх облизують і отримують сіль. Вранці і увечері він робить це сам. Коли на уроках, просить допомогти діда.

Хлопець розповів, що основний корм це суміш меленої кукурудзи, ячменю і соєвого шроту. Все це він готує самотужки. Засипає зерно, вмикає електричний млинок. Отриману суміш набирає у відра і несе до годівниці. Отару кличе свистом або вигуками «бась» - «бась».

«Коли вівці бачать у мене відра у руках, їх не треба кликати, самі біжать до годівниці», — продовжує хлопець. А ще треба напоїти. Поїлки, як і годівниці, вони зробили разом з татом. Яка найбільш неприємна робота у догляді за отарою? Вичищати гній з хліва».

Хлів у них дещо незвичний. Стіни з дерева. Між двома рядами дощок всередині тирса. На підлозі під дошками теж товстий шар тирси. Стеля утеплена сіном. Утримують тварин в комфортних умовах. Зимою тепло, а літом нема задухи.

Біля будинку — старий сад. Це місце для випасу. Територію огородили електропастухом, іншу частину сіткою. Розділили площу на дві частини. По черзі випасають отару то на одній, то на другій половині.

Огорожу і систему електропастуха Кашпруки обладнали самостійно. Робив батько. Як завжди, син був у помічниках. Тому знає про все детально: розповів, на якій відстані закопували стовпчики, як встановлювали дроти, датчики, як подається струм… «Вівці, хоч і сильні, але до електропастуха не наближаються, — каже він. — Достатньо було один раз декільком тваринам підійти ближче, інші побачили, як їх вжалило, і після того можна бути спокійним: до дроту вони не підійдуть і не пошкодять електроогорожу».

Вівця стає смиренна, якщо їй затулити рукою очі

Крім годівлі, отара потребує іншого догляду. Щороку овець потрібно стригти. Процес непростий. Незважаючи на це, родина і з цим справляється самотужки. Як пояснив хлопець, стрижуть овець у травні або на початку червня.

«Допомагають в цьому дід, батьків брат і я, — каже Максим. — Перший раз стригли ножицями і це було дуже довго. Тепер маємо електричну машинку і діло йде швидше».

Він у деталях розповідає про цей не зовсім простий процес. Каже, перед стрижкою вівцю треба покласти на землю. Каже, навіть він, підліток, вміє це. Треба знати, як це робиться. «Стаєш спереду біля вівці, — розповідає хлопець. — Якщо ти з лівого боку, маєш схопити тварину за праву ногу і навпаки, коли ти з правого — лови за ліву ногу. Трохи шарпнув на себе за ногу і вівця падає.  А щоб не брикалася, є дуже простий прийом: закрий вівці рукою очі і вона стає настільки сумирною, що не впізнати».

Ще овець треба купати у спеціальному розчині проти кліщів, вводи лікувальні препарати… А як забити тварину? Один з їхніх родичів займається цим, тому просять його допомогти, коли треба.

«З проданого м’яса однієї вівці можна виручити до ста доларів, — говорить Максим. — Машину я купив за 400 доларів». 

Хоче стати військовим

Запитую співрозмовника, чи не планує він стати фермером. Уже має стільки навиків і вміння! «А хіба я ще не фермер?» — дивується він. Мовляв, стільки часу працює! З п’ятого класу доглядає тварин.

Фермером він не хоче бути. У нього є інша мрія. Бачить себе військовим. Захоплюється нашими захисниками, які воюють з росіянами. Мріє стати таким мужнім і сильним.

«Маю бажання після закінчення восьмого класу поступати у Кам’янець –Подільський ліцей з посиленою військовою підготовкою, — ділиться думками Максим. — Але це тільки плани. Все ще може змінитися. Я знаю, що у всьому є свої плюси, щоб ти не робив і де б не був». Слухав його і думав: цей хлопець не по роках дорослий.

У нього в класі 14 учнів. Навчається у школі в сусідньому селі Гущинці. Чи ще хтось з них  зайнятий, як він,  після уроків, а то й до уроків? Максим каже, не знає. Якби так було, про це вже говорили б. Не чув про таке від однокласників. Їм не цікаво те, чим займається хлопець. Тільки дехто запитував, як йому вдається доглядати таку велику отару, інші… Якби хтось запитав, як це робити, Максим спершу поцікавився би, чи згоден той щодня цим займатися. «Вівці хочуть їсти і в будень, і в свято, вони тобі не дадуть вихідних», — усміхається підліток. Підліток? Хіба що по роках. Насправді мислить і робить по-дорослому.

Читайте також:

«Артем врятував двох дівчаток». У військового, який на фронті, згоріла хата під Вінницею

«А де цей «щєнок» був?» Дружина військового про ставлення до наших захисників

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.