Син далекобійника створив турклуб, щоб ділитися подорожами. Андрій Рибачок про історію «Бідняжки»

На «Вікенді мандрівників» співзасновник турклубу «Бідняжка» Андрій Рибачок розповів історію їхнього об’єднання. Зокрема, про виникнення назви, про перші подорожі Вінниччиною і про успіхи та невдачі, з якими стикаються організатори мандрів. Записали конспект його виступу.

Мандрує з дитинства

— Батько в мене далекобійник, і кожні вихідні ми кудись мандрували. Жага до подорожей залишилися і в шкільні роки: часто просив вчительку кудись нас возити. Одного разу вона не витримала і сказала: «Рибачок, ти задовбав вже всіх! Бери маму з татом та їдьте хоч на край світу!». Але ми все-таки їздили класом наприкінці кожного навчального року.

У подвір’ї було все ще веселіше. Після гулянки їхали та неважливо куди. А в університеті так нікуди групою і не з’їздили. Але так я знаходив своїх однодумців.

Вадим Базилицький — мій однокласник. Віталік Цеплин — мій одногрупник. Майя Питель, Ірина Пишна — подруги з нашого двору. Нас п'ятеро і стали організаторами перших подорожей.

Зараз в нас колектив — десь 30 організаторів, що постійно шукають і витворяють нові напрямки.

Про назву

— Назву мимоволі вигадав мій друг Вова Ліщук, коли поверталися з мандрівки. Йшли вночі посеред поля, втомлені і голодні, до вокзалу ще далеко. Ну, він і сказав: «От, турклуб — «Бідняжки».

При тому 8-9 років тому всі фірми в туристичній сфері називалися «Люкс Тревел», «Віп турс», «Даймонд», «Голден», «Платинум». А ми «Бідняжка» — це такий собі стьоб над реаліями сьогодення.

Хоча, не виключаю, що, в майбутньому, візьмемо нову назву. Але зараз ім’я влаштовує. «Бідняжка» — це фільтр, через який відсіюються люди, які не здатні посміятися над цією іронічною назвою.

З чого почався клуб

— Дати народження турклубу, чесно кажучи, немає. Ми досі не знаємо, з чого починати рахувати? Коли ми вперше поїхали вп'ятьох? Коли ми організували подорож в Карпати? Чи коли ми зареєструвалися як туристичний клуб?

У нас завжди подорожі йшли першими, а потім усе решта. Спочатку було неймовірне бажання подорожувати самим, ділитися можливістю цих подорожей, і вже потім були учасники, які постійно-постійно штовхали на нові мандри.

Перші подорожі

— У нас, студентів, особливо грошей не було. Мандрували Україною, в основному Вінницькою областю. Брали рюкзаки і їхали у Лядівський монастир, їздили у Вилково, ночували на острові, у замку.

Бувало визначалися з напрямком поїздки вже на вокзалі, де скидалися грошима і брали квитки. Так за перші три з половиною років поїздок зо 200 назбиралося.

Перша велика подорож, яку ми організовували, сталася десь у 2009-му, куди поїхали 50 людей. Зробили її перед Новим роком, допоміг знайомий перевізник, який був ще й гідом. Усі були в захваті.

Після створили групу у «Вконтакте», щоб ділитися враженнями, фото, піснями. І це створювало таку хвилю позитивних емоцій, що кожного разу хтось писав — «Людоньки! Як тільки ви будете куди-небудь їхати, то скажіть мені. Поїду з вами». Так, учасники цієї спільноти змушували возити у мандри щосезону.

«Бідняжка» живе у Бідного

— Наступної зими наша п'ятірка неочікувано для себе зібрала групу 170 людей на гірськолижний курорт. Мали їхати в Ізки. Курорт непоганий, але там не завжди є сніг. І так сталося з нами за два дні до виїзду! 

Стрес був неймовірний, терміново шукали якусь альтернативу. А «Буковель» був задорогий.

Вночі сниться мені сон, в якому я бачу багато снігу, гори, шикарний краєвид і хтось з друзів каже — «А зашибись, що ми на цей Драгобрат поїхали!».

Прокидаюсь вранці та кажу, що їдемо на Драгобрат! Тоді про нього мало кому було відомо. Нагуглив контакти готелів, дзвоню, домовляємося про проживання і на наступний день виїжджаємо. І уявіть — якраз по нашому приїзду там випало снігу на 1 метр. І далі було як у сні!

А кульмінація цієї історії в тому, що прізвище директора курорту «Драгобрат» — (Георгій - авт.) Бідний. Він досі думає, що ми назвалися «бідняжками», щоб його задобрити та отримати знижки. Йому приємно і нам теж. Бо коли «Бідняжка» їде на Драгобрат, то живе у Бідного.

Про «провтики»

— Перед мандрівкою шукаємо місцевих жителів, які б цікаво розповідали про свою країну. Але оскільки наша група, зазвичай, не англомовна, ми не можемо замовити когось з місцевих. 

Приклад, Норвегія. Місцевих, які знають українську, знайти нереально. Тож шукаємо російськомовну людину. А це апріорі значить, що вона або виходець з СНД чи СРСР, або живе в «руському» інфопросторі.

І власне, приїжджаєш в Норвегію, хочеш дати людям максимум інформації про країну, жителів. А слухаєш від гіда — «какие ж они дебилы, какой Владимир Владимирович нормальный человек». Ми так кілька разів обпеклися!

Життя за межами туризму

— Окрім подорожей робимо багато активностей для нашого суспільства. У тому числі, екологічного спрямування.

Хто гуляв на Сабарові, той бачив табличку «Не сміти» в голлівудському стилі. Це наша, напевно, найбільша екологічна акція: за два дні біля 200 учасників зібрали понад 600 найбільших, 120-літрових мішків сміття. При чому ми ще й сортували його: на скло, пластик. А потім здали на вторсировину, вторгували 600 гривень і передали на притулок для тварин.

Щовесни проводимо екологічну акцію. Влаштовували еко-барахолку, де люди купують різні речі — одяг, картини, сувеніри з наших подорожей тощо. На першій барахолці зібрали 8000 гривень, які віддали дівчинці на реабілітацію.

З кожної подорожі перераховуємо кошти у наш благодійний фонд: з поїздки Україною 10 грн, а з поїздки за кордон — 1 євро. Співпрацюємо з декількома волонтерськими організаціями. З недавнього — купили квадрокоптер, який орієнтовно вартує 60 тисяч гривень.

Стараємося цим не козиряти. Просто є і є, працюємо і працюємо. Люди звертаються — ми по можливості допомагаємо.

Читайте також:

• Перевірено на собі. Як я відпочивала в Єгипті і скільки за це довелось заплатити
• «Секретні» стежки: шістнадцять місць біля Бугу, про які варто знати
• На Соборній хочуть створити «Туристичний хаб». Що в ньому буде?

Фото: «20хвилин», соцмережі турклубу «Бідняжка»

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.