Перевірено на собі. Як я відпочивала в Єгипті і скільки за це довелось заплатити

— Більше року я не була у відпустці, втомилась, тому відпочинок розглядала виключно «лінивий» — лежати біля моря і не думати що приготувати на вечерю, — розповіла Юлія.  — Бюджет на відпочинок був невеликий, тому обирала між економ варіантами — Турцією та Єгиптом. Впевнена, що подорож та враження від неї починаються значно раніше, ніж сама мандрівка. Планування та підготовка — це ще та пригода. У мене вона почалася ще у квітні, коли подруга запропонувала поїхати кудись разом у відпустку.

Ось її історія. 

Як ми шукали путівки

Ще навесні ми були впевнені, що поїдем до Європи. Планували відпочинок в столиці Латвії — Ризі. Але поки вагались, то бюджетних квитків на літак на потрібні нам дати не залишилось. Десь тоді, на травневі свята, і з’явилась ідея поїхати за кордон на море.

На відміну від моєї подруги, у мене це була перша  подібна подорож. Тому організаційними питаннями займалась вона. Майже місяць ми моніторили «гарячі» путівки. В основному це telegram-канали та знайомі, які працюють в туристичних агенціях. Про місце, де будемо відпочивати дізнались за добу до вильоту.  Кінцевою точкою нашої мандрівки став відомий курорт Шарм-ель-Шейх, а саме мухафаза Південний Синай.

Переліт

Друзі, які літали на моря, застерігали мене не зв’язуватися зі скандальним турооператором JoinUp. Але коли ти купуєш путівку в турагенстві, то особливого вибору між туроператорами немає. На свій страх і ризик, ми придбали подорож саме в JoinUp.

Все сталося приблизно так, як розповідали знайомі: JoinUp затримав наш авіарейс. Перед самою посадкою вийшла представниця авіаперевізника і повідомила, що рейс переноситься на невизначений час. Потім інформація про виліт змінювалася чи не кожні 10 хвилин. Зрештою ми вилетіли о 4:20, із запізненням у дві години.

Це був мій перший переліт. На щастя, перенесла я його легко. Правда, 3,5 години нічного польоту виснажили і мене, і подругу. В аеропорті «Шарм-ель-Шейх» все відбувалося швидше, ніж у «Борисполі». Спершу ми заповнили синайську безкоштовну візу. Вона дозволяє перебувати тільки в Південному Синаї до 15 діб. Виїзд в інші міста, до прикладу, Каїр чи Хургаду, з цією візою заборонені. Потім пройшли перевірку ручної поклажі та паспортний контроль. Під час останнього туриста фотографують, знімають відбитки пальців правої руки та ставлять штамп в’їзду у Єгипет.

При виходу з аеропорту туристів розподілили по автобусах, які відвозять їх до готелів. На щастя, наш знаходився в 5 кілометрах від летовища, тому через 10 хвилин ми вже були в готелі. Різниця в часі між Єгиптом та Україною 1 година.

Готель

Ми приїхали в готель біля 9 години ранку. На рецепції заповнили картку, де вказували наші дані, в тому числі номер телефону. Поселення в номери відбувається після 12 години, але на щастя, ми встигли на сніданок.

Після сніданку роздивились територію готелю. Перші враження у нас обох були досить неоднозначні. Одразу відчувалась неймовірна спека. В турагенції нас переконували, що попри високу температуру, в цей час в Єгипті відпочивати комфортно. Але на вулиці буквально не було чим дихати. Нам ледве вистачило сил дійти до моря і повернутись в прохолодний хол. В очі одразу кинулось те, що територія готелю велика, багато басейнів та місць для відпочинку.

 

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Я вдома 🇺🇦 ⠀ Але думками досі там, де спека 40 градусів, де присмак солі на губах, де постійно заплутане волосся, де рибки, як у мультику «Немо» 🐠🐟

Допис, поширений Юлія Мельник (@juliaa_mel) 14 Чер 2019 р. о 1:26 PDT

Після 12 години нас заселили у номер. Все так, як ми бачили на фото. Тільки от з моменту, коли були зроблені світлини, пройшло не менше 10 років. Мене це не сильно засмучувало, тому що в номері я планувала проводити мінімум часу.

Номер виявився просторим: два ліжка, дві тумби, великий стіл з шухлядами і дзеркалом, кушетка, два плетених крісельця, міні-холодильник (напівзламаний), вихід на балкон; ванна та туалет у номері.

Море

Кілька років поспіль я відпочивала в Одесі у бабусі. Тому різниця між Чорним та Червоним морем для мене була значна. Червоне море надзвичайно чисте - ти буквально бачиш усе, що робиться на дні.

Наш готель знаходився на першій лінії, тобто ми мали власний вихід до пляжу, хоча від номеру йшли до нього більше 10 хвилин. При вході на пляж спеціальну готельну картку міняють на великі рушники. Шезлонг на пляжі зайняти легко, якщо ти прокидаєшся рано. Після сніданку зробити це вже практично неможливо.

 

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Може хтось пояснити, чому час у відпустці минає так швидко? 😢

Допис, поширений Юлія Мельник (@juliaa_mel) 12 Чер 2019 р. о 9:36 PDT

Зайти в море можна тільки з понтону. Тобто, це не той випадок, коли є піщаний пляж і ти самостійно можеш обрати комфортну для плавання глибину. На кожному понтоні є рятувальник, який дивиться, щоб туристи не запливали в заборонені зони — рифи.

Особливо вразила велика кількість риб, які плавали просто під ногами. Більшість відпочиваючих занурювалась з масками та трубками. Вода в Червоному морі надзвичайно солона. Іноді після купання на тілі залишалися білі крупинки солі.

Що можна подивитись

На другий день відпочинку у нас була зустріч з готельним гідом. Він запропонував нам екскурсії ледь не на кожен день. Серед них, прогулянка на катері в три бухти + дайвінг, сафарі, шопінг-тури у місто, оглядові екскурсії по храмах, аквапарки і навіть поїздка в Ізраїль. Ми не планували щодня виїжджати з готелю, тому обрали тільки одну розвагу — дайвінг.

Прогулянка на катері займає більше семи годин. За цей час ми встигли зробити зупинки в трьох бухтах. По дорозі до першої пройшли інструктаж по дайвінгу.

Спорядження для занурення виглядає наступним чином: видають костюм та ласти за розміром, пояс з двома свинцовими злитками, маску на голову, яка захищає від потрапляння води очі та ніс. Останнім одягається жилет з балоном та регулятор, через який потрібно дихати під водою. Спочатку було складно уявити, як з цим всім можна плавати під водою, адже спорядження досить таки важке.

 

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

За секунду до... ⠀ Всі мої страхи завжди буди пов`язані з водою 🌊 ⠀ Точніше з глибиною ⠀ Чомусь завжди здавалося, що я можу потонути і мене не вдасться врятувати 😯 ⠀ Я почали більш менш плавати тільки в минулому році. Але досі не почуваю себе впевнено на воді. Мені спокійно, коли я відчуваю дно, або коли поруч людина, яка добре плаває ⠀ Сьогодні я занурилась з аквалангом. Погодилась на це досить швидко, але під час інструктажу, думала, що не наважусь. Так страшно не було давно... ⠀ Перші 15 секунд на воді зі спорядженням були жахливими. Але все, що було потім я не забуду ніколи 😍 ⠀ Я щаслива, що наважилась. Щаслива, що з-поміж десятка розваг та ексурсій ми обрали саме дайвінг🐠 ⠀ Мені так сподобалась, що через дві години я занурилась ще раз🙈 ⠀ Обов’язкого повернусь сюди ще раз, щоб повторити 💙

Допис, поширений Юлія Мельник (@juliaa_mel) 10 Чер 2019 р. о 1:31 PDT

Потім все відбувалось швидко. Часу, щоб подумати ще раз занурюватись чи ні, немає. Кілька секунд — і тебе вже опустили на воду. Інструктор перевіряє справність спорядження — просить опустити голову, щоб спробувати чи не затікає вода в маску і чи зручно дихати. Потім здуває жилет і ти відчуваєш, як тебе починає тягнути донизу.

Що глибше ми опускались, то більше відчувався підводний тиск. Постійно закладало у вухах, тому час від часу треба було «продуватися».

Через те, що під час першої зупинки мало зануритись 14 чоловік, максимум під водою можна було провести тільки 10 хвилин. Час під водою йде швидко, тому я практично нічого не встигла роздивитись.

Під час наступної зупинки я погодилась на ще одне пірнання. Тоді вже розуміла, що нічого страшного під водою зі мною не трапиться. Вдруге занурювались тільки шестеро туристів, тому часу під водою можна було провести більше.

Враження описати складно. Під водою все виглядає приблизно так, як у мультику «Немо»: рибки, рифи, корали. Раджу за нагоди спробувати дайвінг усім. Навіть, якщо ви боїтесь води і взагалі не вмієте плавати.

Їжа

У вартість туру було включено харчування all inclusive. Всі страви схожі до тих, що готують у нас. Різниця тільки у кількості спецій та соусах. Очікували великого вибору фруктів, але за весь час були тільки дині, яблука, іноді кавун. Єдиним незвичним фруктом був фізаліс. В Україні я його не зустрічала. Це щось схоже по смаку та вигляду на аличу, але без кісточки. Одним словом, голодними ми не були, але від кухні особисто я очікувала більшого.

Місцеві жителі

Більшість туристів в готелі — українці та вихідці з пострадянських країн, але на вихідних відпочивало багато місцевих. Мені було незвично бачити поряд багато жінок в хиджабах. Деякі навіть купаються в воді у спеціальних закритих купальниках.

Часто чула, що араби проявляють особливу увагу до українок. Але це, скоріш за все, якщо вони самі провокують таку поведінку. Якщо поводитись стримано, то ніхто зачіпати не буде.

В останні дні відпочинку на пляжі періодично почали з’являтися чоловіки з автоматами. Швидше за все це була місцева поліція, тому що поруч з готелем розташована дільниця. Їх форма відрізняється від звичної для нас. Поліцію виділяли тільки бежеві жилети з шевроном на плечі. Нам це здавалося трохи дивним, але місцеві поводились звично. Мабуть, у них такі “прогулянки” поліції з автоматами по пляжах є нормою. 

Митний контроль

Особливо запам’ятався митний контроль, коли ми повертались додому. В аеропорту Шарм-ель-Шейху нас перевіряли особливо ретельно. Окремо оглядали чоловіків та жінок. Місцеві працівниці митниці двічі обстежували нас з голови до ніг, перевіряли навіть зачіски. Усім без виключення довелося знімали взуття та ставити його на конвеєр, навіть тим, хто був взутий в звичайні резинові в’єтнамки. В арабських країнах такий ретельний контроль в межах норми.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.