Першим боронив Антонівський міст. Історія Героя України з гайсинської 59 окремої мотопіхотної бригади

Лариса ОЛІЙНИК

Герой України Дмитро Чавалах

Дмитро Чавалах родом з сусідньої Хмельниччини, проте служить військовий в нашій, гайсинській 59-й окремій мотопіхотній бригаді ім. Якова Гандзюка.
Розповідаємо про Героя України, який вивів побратимів з ворожого оточення, був важко поранений, вважався загиблим та отримав «Золоту Зірку».

Офіцер, ротний, учасник АТО та ООС 27-річний Дмитро Чавалах одним із перших від початку повномасштабного російського вторгнення отримав звання Героя України.

А військовим бути не мріяв, просто за компанію з однокласниками пішов навчатися у Військовий коледж сержантського складу в Кам’янці-Подільському. Зростав хлопець без батька (помер коли Дмитру було 3 роки), а мама його з братом виховувала одна. Тож державна форма навчання була доречною.

Відео дня

Дмитро Чавалах закінчив коледж у період Євромайдану. Щоправда, випускні іспити складав вже у Львові, на базі Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, куди його було переведено після року навчання в Кам’янці-Подільському.

В березні 2014-го молодший сержант Чавалах прибув на Одещину, до Білгород-Дністровського, де розпочав службу на посаді старшого техніка понтонної роти понтонно-мостового полку.

А в червні того ж 2014-го від полку розпочали готувати першу ротацію до АТО — у Маріуполь. Дмитро був серед перших, хто виявив бажання захищати суверенітет та територіальну цілісність держави на Сході України.

Свою «Золоту Зірку» і звання Герой України старший лейтенант гайсинської 59-ї окремої мотопіхотної бригади ім.Якова Гандзюка Дмитро Чавалах заслужив по праву. Коли вночі 24 лютого російські війська здійснили наступ у напрямку Херсона, підрозділ під командуванням старшого лейтенанта Дмитра Чавалаха відбивав біля міста Антонівський міст протяжністю п'ять кілометрів, знищуючи ворожу техніку разом з особовим складом. Попри артилерійські обстріли, особисто намагався не допустити прориву противника та ухвалив рішення закріпитися поблизу мосту, щоб прикрити відхід наших підрозділів. Там був важко поранений пострілом ворожого снайпера…

Прорвали Антонівський міст

Від початку лютого 2022-го батальйон, у якому служив Дмитро Чавалах, перебував у складі 59-ї мотопіхотної бригади в районі Олешківських пісків, що на Херсонщині. Там же старший лейтенант Чавалах і зустрів світанок 24 лютого, коли почались вибухи від ракетно-бомбових ударів.

— Вночі 24 лютого, близько 2:00, я повернувся у наметове містечко в районі Олешківських пісків і ліг спати, — розповідає Дмитро Чавалах.— Ми щойно закінчили отримувати боєприпаси. Зранку я мав їхати до Одеси на лікування. А мої хлопці скоро — висуватись у бік Криму, щоби підсилити морпіхів. Я не був у захваті, що вони вирушають у невідомому напрямку без можливості себе захистити. Тому дав команду отримати та роздати людям боєприпаси. Хоча тоді ще не було очевидно, що точно почнеться наступ. О четвертій ранку прокинувся від вибухів. Коли сказали, що ракети прилітають по Києву, зрозумів, що це вже інша війна. Зателефонував до знайомого на Київському напрямку. Він сказав: «Почалось. Все дуже серйозно» .

Командний склад бригади добре усвідомлював, що прорвавши адміністративний кордон Криму з Україною, окупанти в бік Херсона мають лише один шлях — через Антонівський міст. Тоді було вирішено висуватися в цьому напрямку роті старшого лейтенанта Чавалаха. Але вже під час руху їх почала бомбити ворожа авіація, тож стало зрозуміло, що українські військові потрапили в оточення й тримати оборону на цьому рубежі вже було неможливо.

— Отримали наказ висуватися на рубіж, зупинити противника, під час висування на цей рубіж стало зрозуміло, що ми потрапили в оточення, — говорить Дмитро. — Була дана команда прориватися через Антонівський міст у бік Херсона. Тоді перед нами першою пішла танкова рота, вона основний удар взяла на себе. Після того, як вони закріпилися на іншому березі Дніпра, на штурм пішли ми, піхота. Прорвали міст, зачистили від піхоти, і закріпилися на іншому боці.

Поранення і три місяці в Херсоні

Під час закріплення Дмитро Чавалах отримав важке поранення, але ще продовжував давати команди по радіостанції.

— Я знепритомнів, коли до визначеної позиції залишалось близько 50 метрів,— говорить військовий. — По нас почали працювати снайпери. За швидкістю стрільби, здається, що їх було троє. По одному з них, який ховався за газовим щитом біля заправки, ми відпрацювали, і він затих. А ось двох так і не виявили. Я особливо не пам’ятаю, як дістав поранення. Все було швидко та, як кажуть, на адреналіні. Як згодом виявилось, куля пройшла на виліт нижче пупка десь на 10 сантиметрів та влучила майже в пах. Також, крім мене, тоді ж від снайперської кулі були поранені ще четверо моїх побратимів і один загинув. Але головне, що наша бригада все ж таки прорвалася з оточення. І рашисти так і не змогли цьому завадити, навіть за допомогою авіації.

Після поранення отямився старший лейтенант Чавалах у вже окупованому Херсоні та кілька місяців чекав на можливість вийти із захопленого росіянами міста.

Самого Героя з іншими піхотинцями швидко евакуювали. А невдовзі їх вже передали тероборонцям, які доставили поранених до лікарень.

— Інформація в моєму батальйоні в яку лікарню, в якому стані мене доставили, була втрачена. Телефон на той момент у мене був відсутній, зв’язку зі мною не було, так, як я був важко поранений, почали думати, що я загинув, — каже Дмитро.— Ані по обіді, ані ввечері матері так і не зателефонував. Того ж дня, 24 лютого, мені зробили операцію.

26 лютого після складної операції офіцер прийшов до тями. Одразу зателефонував командиру батальйону та мамі. Вона не пізнала його голос.

— Вона сказала, що це не мій голос, що це не я, — говорить офіцер.— Довелося мені згадувати ситуації з дитинства, які знаємо тільки ми. Після цього, як я їй це все розповів, вона все зрозуміла. А мені самому здавалося, що все наснилося. Коли встати на ноги одразу не зміг, тоді стало зрозуміло, що то був не сон.

Після 28 днів лікування, почали окупанти ходити по лікарнях, перевіряти чи є там поранені українські військові.

— Я зрозумів, що потрібно виходити з лікарні й десь переховуватися. Є волонтерка Любов Чернецька, вона багато допомагала нашому батальйону. Тоді вона допомогла мені знайти людину, яка мене буде переховувати. Цей чоловік приїхав, забрав мене, під свою відповідальність. У нього родина, діти, він міг просто відмовитися, але були такі випадки, коли люди з Херсону переховували в себе наших військових.

Після двох місяців переховування в херсонській родині Дмитра Чавалаха вдало евакуювали на підконтрольну Україні територію, де він продовжив довготривале лікування. Тоді ж вирішив продовжити навчання: освоїти ще професію військового психолога, і в майбутньому допомагати бійцям, які потребують реабілітації. Зараз офіцер здобуває освітній рівень магістра на історичному факультеті Кам’янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка.

Нагорода чекала 9 місяців

Коли президент Володимир Зеленський 2 березня зачитав перший після великого вторгнення список Героїв України, багатьом здалось, що прізвище ротного Дмитра Чавалаха прозвучало серед нагороджених орденом «Золота зірка» посмертно.

Буквально за кілька днів до цього важкопоранений офіцер 59 окремої мотопіхотної бригади Чавалах, якого дійсно вважали загиблим, вийшов на зв’язок з окупованого Херсона. Нагородили посмертно, а він вижив — цей факт міцно закріпився в його історії.

— Коли наш Президент зачитував наказ про присвоєння звання, то спочатку називав військовослужбовців, які посмертно отримали нагороду. Моє прізвище він зачитав без уточнення «посмертно», але всі люди в той момент вже налаштувалися на цю фразу. І тут така ситуація вийшла, всі відразу почали телефонувати мамі, плакати, казати, що твій малий загинув. Мама така каже, ну не може бути, зайшла в інтернет, передивилася ще раз, все нормально, немає допису посмертно. На всіх насварилася і всі заспокоїлися. Хоча при зустрічі дивувалимся, що я дійсно живий.

Свою нагороду Герой отримав через дев'ять місяців. У День Збройних Сил України, 6 грудня, старший лейтенант Дмитро Чавалах отримав найвищу державну нагороду з врученням «Золотої Зірки» з рук глави держави Президента Володимира Зеленського.