«Про таке не можна мовчати»: батько полеглого спецназівця захистив офіцера від поліцейських

Іван Плотиця недавно поховав сина Сергія, який воював снайпером у спецназі, убитий горем чоловік не опустив руки, він один з найбільш активних волонтерів, щоденно допомагає тим, хто на фронті.

• Іван Плотиця недавно поховав сина Сергія, тіло якого повернули через півтора року після загибелі.
• Коли везли воїна «на щиті», убитий горем чоловік звернув увагу на поліцейських, які фіксували швидкість.
• Їх, схоже, не навчили  віддавати шану Героям.
• Тепер його вразила ще одна історія з поліцією, яку розповів молодий офіцер.
• Про що йдеться?

—Мовчати про таке не можу! — написав у Фейсбуці Іван Плотиця. — Хтось, можливо, скаже, ну, що тобі діду треба? Ти дочекався через 447 днів решток свого сина. Поховав свого героя, а тепер просто сиди на могилі і плач.

Не можу я так!

Може, їм помилково дали погони  і зброю?

—Я про тих, кому помилково дали поліцейські погони та зброю, і випустили на дорогу, — уточнив пан Іван.

Він звертається до офіцерів поліції, які розуміють значення слів «честь», «совість», «розум», «елементарна порядність».

—Невже вам не соромно, що ваші підлеглі повністю втрачають розум на дорогах? — запитує Іван Плотиця.

На підтвердження сказаного він наводить зміст своєї розмови з воїном-добровольцем. Хлопець ще зовсім молодий, йому тільки 22 роки, він офіцер ЗСУ.

Каже, що офіцер уже рік на фронті, уже рік, як дивиться у вічі смерті. Дивом вижив під час боїв у селі, яке російські варвари розтрощили вщент.

Після того, як вдалося вибратися на територію, де нема бойових дій, у військового відбулася зустріч з поліцією.

Б’є арта, літають дрони, як горобці

—Село, в якому жили мої хлопці, розтрощили вщент, — говорив офіцер батькові полеглого сина. — Майже все згоріло. Поки хлопці стримували ворога, я всю ніч перевозив своєю машиною те, що уціліло. Перевозив приблизно за 15 км  у сусіднє село, яке вважав більш безпечним.

Ці 15 км були дорогою смерті. Бо їхати доводилося під постійними обстрілами артилерії, дронів.

Під час однієї зупинки зателефонував мамі. Поспіхом сказав: «Мамо, я тебе дуже люблю!».

—Цей сміливий хлопець всю ніч грав у «рулетку», — каже Іван Плотиця. — Кожну хвилину йому могло прилетіти. На щастя, він уцілів. Під ранок, ледь живий, в’їхав у місто, яке ще спало.

«Мали б йому руки цілувати...»

Довкола не було машин, світлофори не працювали. Виснажений воїн тримався за кермо.

—Я бачив знак «Стоп», — розповідав він. — Але мені було вже все одно (насправді він вимовив інше слово).

Раптом, ніби з-під землі, з’явилися двоє у формі поліції і почали виїдати військовому мізки. Людині з табельною зброєю, автоматом, яка добиралася практично з лінії фронту.

—І що ти їм говорив? — запитав Іван Плотиця свого співрозмовника.

Намагався їм все пояснити, розповідати правду, але вони навіть слухати не хотіли. Тому далі не став говорити. Просто мовчав. Ледь на ногах тримався.

—Озброєного воїна, який попри свої молоді роки, вже має бойові нагороди, двоє з поліції оштрафували на 340 гривень, — продовжує розповідь пан Іван.

Вони життям ризикують за нас, а ми?..

—Мова не про 340 гривень штрафу, мова про наше ставлення до тих, хто захищає нас від російських окупантів, — каже Іван Плотиця. — Де повага? Де шана до таких людей? Що це відбувається? Та вони мали б пригостити кавою стомленого військового, аби той не заснув за кермом. Віддати честь і побажати просто вижити. Поліцейські натомість раді кошмарити воїна.

Ці поліцейські навіть не подумали, що своєю байдужістю деморалізують військових.  

Як ми маємо це сприймати? Хто мені пояснить?

На закінчення батько полеглого воїна знову звертається до офіцерів поліції. Просить навчати своїх підлеглих не тільки штрафи виписувати.

Поважати тих, хто зі зброєю на фронті захищає країну, зобов’язаний кожен з нас, в тому числі і поліцейські.

У день похорону волонтеру задонатили 180 тисяч гривень

До слова, Іван Плотиця, колишній вчитель математики, нині є одним з найбільш активних волонтерів. Кожен день чоловік підтримує тих, хто захищає нас на фронті. Допомагає землякам, своїм колишнім учням, його знають у багатьох підрозділах, тому безпосередньо звертаються з  проханням підтримки. Важливо, що пану Івану довіряють люди. Підтримують його донатами, бо знають, що кошти підуть тим, хто їх потребує.

Щоб зрозуміти рівень довіри, назвемо одну цифру. У день, коли прощалися з сином Івана Плотиці Сергієм, люди передали чоловікові 180 тисяч гривень (частину готівкою, іншу суму на картку).

Пан Іван одразу відзвітував про це у Фейсбуці. А також повідомив, які підрозділи отримають гроші.

Низький уклін батькові відважного сина-добровольця за виховання дитини патріотом, а також доземна подяка за невтомну щоденну турботу у підтримці оборонців рідної землі.

Хто має можливість підтримати наших  оборонців,повідомляємо номер картки волонтера Івана Плотиці: Номер картки для переказу коштів:  5168745688699310

Читайте також:

«447 днів і ночей чекав свого Героя, тепер везу дитину додому»: прощання зі снайпером спецназу "Торо"

«Бо є в мені козацька кров»: як француз Жоель Ніколас з дружиною допомагає лікарні у Немирові

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.