«447 днів і ночей чекав свого Героя, тепер везу дитину додому»: прощання зі снайпером спецназу "Торо"
- Понад рік вважався зниклим безвісти снайпер 214-го батальйону спецпризначення OPFOR Сергій Плотиця.
- На жаль, дива не сталося: 5 серпня 2025 року батько привіз тіло сина до рідної хати у селі Війтівці Хмільницького району.
- Поховають Героя 6 серпня нинішнього року.
Всі свої болі за довгі дні чекання Іван Плотиця, батько Героя, вилив у дописах у Фейсбуці. Разом з тим, він, колишній вчитель математики, безперервно займається волонтерством: збирає кошти на придбання дронів, техніки, інших необхідних речей для тих, хто на фронті.
Щоб відчути біль цієї людини, прочитайте його дописи.
За 62 роки у мене не було такої важкої дороги
—За 62 роки не було у мене такої важкої дороги, — читаємо у дописі Івана Плотиці за 5 серпня 2025 року. — Це дорога, щоб забрати тіло сина. Кермо мені не довірили. З кожним кілометром все ближче і ближче до Вінниці. З кожним кілометром все ближче і ближче до зустрічі із сином.
Я не бачив Сірожі півтора року. Фактично і не побачу свого красеня таким, яким він у мене перед очима. Але хоч щось таки побачу. Хоч кісточки, але рідні.
А далі буде колона авто з прапорами. Буде «Плине кача». Будуть сльози чужих людей. Воїн повертається з останнього бою. Герой повертається додому.
—Везу рідну дитину на щиті, — йдеться далі у дописі батька Героя. — Везу воїна. Везу Героя. Мій син віддав життя у 29 років, щоб ми всі жили, щоб по рідній Жданівці (колишня назва села Війтівці – Авт.), не їхали російські танки. Так мені казав син, коли був живий, коли добровільно йшов на війну.
Жданівська родино, зустрічай земляка!
—Як би страшно це не звучало, ми вже молили Бога не про диво, — каже Іван Плотиця. — Ми просили хоча б про можливість поховати.
Про місце, куди можна буде прийти. Помовчати. Поставити свічку. Подякувати.
Ми мріяли про живий коридор. Про гідний кортеж, якого він заслуговує.
Якщо Бог не почув нас тоді, коли ми благали, щоб він вижив, то зараз він таки почув.
Наш Сірожка повертається додому «на щиті».
Останню ніч проведе у рідній хаті
—Мій солдат, як і годиться за нашими традиціями, останню ніч проведе у рідній хаті, — написав Іван Плотиця. — У хаті, де багато його особистих речей, які він залишив сам. На тумбочці біля ліжка стоїть пляшка з водою, яку він не допив. У шафі висить його одяг. У хаті, де я відчуваю свого сина. На жаль, я не зможу його побачити, не зможу доторкнутися…
У будинку і на подвір’ї встановлена «плазма», де на екрані демонструються відеоролики про мого сина. Нехай люди бачать, яких красенів вбиває дика русня. Подивіться на майдани, стільки там фотографій полеглих Героїв! Гине цвіт нації.
У середу, 6 серпня, о 14-й годині, священик проведе ритуал за християнськими традиціями. Далі прозвучить марш Української армії і мій синочок назавжди покине рідне подвір’я. Те подвір’я, яке він дуже любив.
Свою останню дорогу солдат подолає на руках побратимів, друзів, односельців під звучання військових патріотичних пісень. Всі ці пісні з синової флешки. Він з ними жив і воював. З цими піснями він йде у вічність.
Знаю, що перед останнім боєм Сірожа поширив пісню «Темна війна». Це було його останнє поширення. Саме ця пісня звучатиме для нього останній раз на кладовищі. А я? А я останній раз запалю із сином цигарку. Ту цигарку,я кою він пригостив мене на полігоні у Старичах, там він проходив підготовку, там я його провідував. Тоді Сірожа дав пачку з цигарками і сказав: «Бери, тут дві штуки». Я взяв і відповів: «Сину, ми їх закуримо з тобою після Перемоги. Не судилося».
Традиційним військовим «салютом» на кладовищі закінчиться земний шлях воїна-добровольця, мого сина Сірожі Плотиці.
Він був звичайним хлопцем, який не прощав брехні і зради
Іван Плотиця так згадує про сина: «Він був звичайним хлопцем, мав свої плюси і мінуси, як і всі ті Герої, які стали на захист рідної землі. Про таких кажуть: «Має стальний стержень», Всі воїни-добровольці із стальним стержнем. Дуже боляче, що багатьох з них уже нема серед живих.
Сірожа був неймовірно добрим, щирим, але впертим. Надзвичайно цінував дружбу, але нікому ніколи не прощав брехні і зради. Ненавидів лицемірство. Його обманути або зрадити можна було один єдиний раз. Другого шансу він не давав нікому, навіть рідним.
Ми всі маємо пам’ятати наших Героїв. Всіх без винятку. Вони були святими. Водночас звичайними хлопцями. Вони були різні, але їх об’єднувало одне — вони мали ген Українця.
Сергій Плотиця загинув 15 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку. Забрати тіло з поля бою не вдавалося, тому воїн значився у списках зниклих безвісти. Це давало певну надію рідним, що солдат живий. На жаль, як каже батько Героя, дива не сталося.
Вічна пам’ять і вічна слава сміливому добровольцю Сергію Плотиці.
Доземний уклін батькам, які виховали Героя, він віддав найдорожче — своє життя за кожного з нас.
Читайте також:
Їхали зустріти воїна «на щиті»: подробиці аварії у селищі Вендичани, де загинули двоє жінок
«Саша, не дружи з кацапами»: у Тульчині є портрет Шевченка, виготовлений на засланні у сибіру
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
Щирі співчуття рідним😢😢😢😢😢😢