«Бо є в мені козацька кров»: як француз Жоель Ніколас з дружиною допомагає лікарні у Немирові

• Ця історія про те, як війна поєднала незнайомих людей, а через них — два колективи.
• Майже чотири тисячі кілометрів відділяє Немирів від французького міста Сен Назер. Цю відстань здолав автомобіль швидкої допомоги, який французи передали Немирівській міській лікарні. Крім того, медзаклад отримав у 2024-2025 роках п’ять «фур» вантажу по вісім тонн кожна.
• Журналіст «20 хвилин» спілкувався з тими, хто допомагає Немирівській лікарні. Особливо вразили деталі біографії француза Жоеля Ніколаса.

Жоель Ніколас архітектор із Сен Назер. Це портове містечко зі 100-тисячним населенням на заході Франції. Звідти до Парижа майже 400 кілометрів, до міста Нант — 50 кілометрів. Сен Назер розташований на березі річки Лаура, що впадає в Атлантичний океан. Тут є шпиталь і великий реабілітаційний центр. Далі поясню, чому звертаю увагу саме на ці два заклади.

Пан Жоель займається промисловим проектуванням. Він знана у місті людина. Як і чому він раптом опинився у Вінниці?

"Мерсі, Жоель!"

З гостем із Франції познайомила журналіста «20 хвилин» керівниця Немирівської міської лікарні Олена Верлан. Жоель приїхав разом з дружиною Лілією Косевич. Вона, колишня киянка, вже 20 років проживає у Франції, вільно володіє французькою. Завдяки їй вдалося поспілкуватися з французом. Він уперше у Вінниці, саме тут ми зустрічалися з ним і його дружиною. У розмові також брала участь Олена Верлан.

Жоель подає руку для знайомства, уважно дивиться, відчуваю на собі його приємний погляд, бачу мудрість у глибині очей.

— Гарне у вас місто, — каже француз. — Багато зелені.

На телефоні знаходить свій Сен Назер, виділяє значком і показує на екрані. Каже, відстань між нами майже 4000 кілометрів. Але вона не лякає.

— Французи добре обізнані про те, що відбувається в Україні, — говорить пан Жоель. — Інтернет допомагає. Ми не розуміємо, як можна робити те, що робить путін, — вбивати людей, мирних людей, дорослих, дітей, чоловіків, жінок. Як можна скидати бомби, чи направляти ракети на лікарні, школи, дитячі садки. Це дикунство!

Мій співрозмовник говорить слова, якими французи називають кремлівського убивцю. Пані Ліля перекладає їх. Чую такі слова: «сміття», «непотріб», «мінабля», що на французькій означає паршивий. Ще убивцю нагородили словом «брехло», за словами співрозмовника, путін брехав і продовжує брехати усьому світові.

Пані Ліля пригадує, як вона дізналася про початок війни.

— Жоель розбудив мене, — розповідає жінка. — Сказав, війна почалася, Київ обстрілюють. Він знає, що у Києві у мене рідня. А потім була Буча. У  мене там друзі. І я за весь час окупації не могла з ними зв’язатися. Дякувати долі, вони залишилися живі.

Під час розмови пан Жоель раптом прикладає руку до серця і говорить щось на своїй мові.

— Він каже, що у ньому тече козацька кров, — перекладає його слова пані Ліля.

З’ясовується, що один з предків Ніколаса походить із запорізьких козаків. Після ленінського жовтневого перевороту у 1917 році він зумів добратися до французького Марселя і там розпочав нове життя. Разом з ним прибули ще троє нащадків козацького роду.

Пан Ніколас знайшов в архіві документ, що підтверджує цей факт. Дізнався, звідки  саме походить його родич.

— Ми навіть побували у Запоріжжі, — говорить пані Ліля. — Було це у 2017 році. Розшукали можливих родичів Жоеля. Вони проживають у селі Бурчак Михайлівської громади. Привезли звідти старе фото брата діда Жоеля, це він, дід, емігрував у Францію.  

«Бертран, українцям потрібна карета швидкої»

Жоель Ніколас зумів домовитися про надання автомобіля швидкої допомоги для Немирівської міської лікарні. Запитую його, як це вдалося? Хто надав транспорт? Наскільки було складно, чи, навпаки, просто домовлятися?

— П’ять хвилин розмови і Бертран Шубрак сказав «Ок!», — говорить через перекладачку співрозмовник.

Уточнює, що пан Бертран є власником медичного закладу, який використовує автомобілі швидкої допомоги.

— Я звернувся до нього, розповів для кого потрібен такий транспорт, — продовжує пан Жоель. — Про війну в Україні Бертран добре обізнаний, як і більшість французів. Розуміє, наскільки потрібен такий транспорт, особливо у складний час. Декілька разів ми поспілкувалися і Бертран надав згоду.

Автомобіль доставив водій Немирівської лікарні пан Володимир. Машину завантажили ліками. До речі, супроводити транспорт виявив бажання місцевий журналіст Мішель Оріот. Удвох з водієм вони здолали довгу дорогу.

У Немирові Мішель оглянув лікарню, спілкувався з лікарями, медичними працівниками, пацієнтами. Розповідь про поїздку надрукував у своєму виданні у Сен Назер.

— Зараз я веду перемовини про ще одну «швидку» для Немирова, — каже пан Жоель. — Думаю, що домовлюся.

У подарунок француз отримав від медиків з Немирова вишиванку. Коли підбирали вбрання, просив, щоб кольори були яскраві, такі квітучі, якою є Україна. Навіть попри війну.

На запитання журналіста «20 хвилин», коли Немирівська лікарня останній раз отримувала від держави карету швидкої, Олена Верлан відповіла: «Десь наприкінці 90-х, ще при Кучмі».

Довго не відповідала на її повідомлення

Як познайомилися Олена Верлан і Лілія Косевич?

— Я тривалий час просто не відповідала на повідомлення пані Лілії у соцмережі, — говорить Олена Верлан. — Зрозумійте мене правильно, пише незнайома жінка з Франції, мовляв, хочемо допомогти вашій лікарні. Звідки мені знати, хто ця людина, які у неї можливості, яку мету переслідує? Тому ігнорувала її звернення.

Почувши ці слова, пані Лілія усміхається.

— У перші дні війни ми створили у Сен Назер асоціацію, яку назвали промовисто — «Дружба», — розповідає Лілія Косевич. — Створили для того, щоб допомагати людям, які потерпають від війни. Підштовхнули до цього французи, які знають мене.  

Уже у перший день нападу росіян на Україну французи приходили до пані Лілії, запитували, чим можуть допомогти. Так виникла ідея створити асоціацію. Цей тягар пані Ліля звалила на свої тендітні плечі. Вона очолила асоціацію «Дружба».

— Спершу ми збирали допомогу в одному з гаражів, потім у двох, а тепер у нас є окреме приміщення, його надали французи під асоціацію, — розповідає Лілія Косевич. — Про нас знає міська влада. Мер міста буває в асоціації. Коли відправляємо вантаж, особисто приходить, цікавиться, хто і чим підтримав. У такі дні звертаємося до нього, щоб допоміг знайти навантажувач. Не відмовляє. Крім того, мерія знаходить людей, які допомагають завантажити автомобіль.

Думаю, перша машина не доїхала

Про перший вантаж, відправлений в Україну, у голови асоціації неприємні спогади.

— Кому він дістався, де він подівся, не можу сказати, — говорить співрозмовниця. — Нам надіслали декілька знімків людей, які тримають в руках пакети. Ті, хто передав ці світлини, стверджують, що це наша гуманітарна допомога. Думаю, що машина навіть не доїхала до України.  Це стало для нас уроком — працювати треба з конкретним колективом.  Вирішили допомагати медичному закладу. Причому, невеликому. Бо до таких колективів не завжди доходить допомога.

Пані Лілія випадково натрапила в Інтернеті на сторінку Олени Верлан. Побачила, наскільки ця жінка активна. Вирішила налагодити з нею контакт. Але жінка не відповідала…

— Згодом ми все-таки налагодили спілкування, — говорить пані Лілія. — Понад рік продовжується наша співпраця асоціації «Дружба» і Немирівської лікарні. . Допомагаємо медичним обладнанням, устаткуванням, меблями, іншими засобами. Хочу уточнити, що передаємо не будь-що, а саме те, що замовляє колектив лікарні. В цьому особливість нашої співпраці.

— Ми не працюємо за принципом, який був поширений на початку війни, хто що знайшов, те й скинув українцям, — говорить Олена Верлан. — Ми просимо у французів те, в чому маємо потребу. Наприклад, наша лікарня ніколи раніше не мала спеціальних столиків з умивальниками для новонароджених діток. Французи передали нам їх: чотири одиниці більших розмірів, два — менших. Чи не всі лікарі ходили дивитися на таку допомогу, бо такі меблі дуже практичні і зручні. Лікарня постійно потребує крісла колісні. Їх передають пацієнтам і залишають за ними. Не вимагають повертати. Отримали медичні ліжка,  матраци, милиці, інші необхідні речі.

Що тісніші контакти між людьми, то кращий результат роботи. Саме з цією метою керівниця лікарні Олена Верлан запропонувала голові асоціації «Дружба» проводити періодично онлайн-зустрічі двох колективів — лікарні і правління асоціації. Медичні працівники діляться своїми проблемами, розповідають про потреби, а члени правління асоціації слухають їх і дізнаються, яку конкретну допомогу варто надати.

— У правлінні асоціації «Дружба» є люди різних посад і професій, — говорить її голова Лілія Косевич. — Є члени муніципалітету, помічниця мера, представники низки підприємств і організацій. Вони чують лікарів з Немирова, дізнаються про їхні потреби, доносять таку інформацію до інших людей, які мають можливість надати допомогу.

Загалом асоціація «Дружба» доправила у Немирівську лікарню уже п’ять фур вантажу: чотири приїхали торік, одна у нинішньому році. Після другої фури голова асоціації «Дружба» разом з чоловіком приїжджали, щоб побачити, хто отримує їхню допомогу і як вона використовується. Відтак їхні контакти стали ще тісніші.

Передавати вантаж просто ще й тому, що Немирівська лікарня зареєстрована у Мінсоцполітики, як заклад, що є отримувачем гуманітарної допомоги.

Реабілітологи з Немирова їдуть стажуватись у Францію

Немирівська лікарня і французька асоціація «Дружба» розширили межі стосунків. Йдеться не тільки про гуманітарну допомогу.

Під час поїздки  у Сен Назер Олена Верлан домовилася про стажування реабілітологів у реабілітаційному центрі французького міста.

— Ми вже визначили кількість лікарів, які поїдуть на стажування, — каже пані Олена. — Нам поталанило, бо у Сен Назер розташований один з найбільших реабілітаційних центрів Франції. Коли я там була, мені показували обладнання, яке вже відібрали для нашої лікарні. Ми створили у своєму закладі реабілітаційне відділення, буде можливість укомплектувати його необхідним обладнанням.

За словами співрозмовниці, перша група медиків поїде у Францію на стажування у вересні нинішнього року.

Сприятиме в цьому мер міста Сен Назер Девід Самзун.

— Під час зустрічі з паном Девідом ми розмовляли про вкрай важливу і потрібну справу — реабілітацію пацієнтів, серед яких є учасники війни з росією, — говорить Олена Верлан. — Приємно було бачити розуміння таких потреб мером міста. І не тільки розуміння, а й бажання підтримати нас.

Керівниця лікарні з Немирова вручила меру Сен Назер Девіду Самзуну подяку від колективу лікарні. Тепер вона у нього на робочому столі.

— Знаєте, які почуття огорнули мене, коли підійшла до мерії французького міста? — запитує Олена Верлан. — Біля приміщення на флагштоках майоріли прапори Франції, ЄС, міста Сен Назер і України. Це зворушило до сліз. Почуття гордості за свою державу і подяки французам за їхню підтримку нашої країни у час війни — ось що переповнювало мою душу.

Французьке місто прийняло приблизно чотири тисячі біженців з України.

Асоціація «Дружба» взяла їх під опіку. Тут допомагають з документами, з вирішенням питань лікування, влаштування дітей тощо.

— На початку війни ми прийняли п’ятсот сімей біженців з України, — каже голова асоціації Лілія Косевич. — Всіх їх розмістили, більшість людей французи взяли до себе.

Працювати з людьми не просто. Для чого пані Лілії такий клопіт?

— На початку війни ми пережили великий шок, — каже співрозмовниця. — І не тільки ми, українці. Бачила такі само відчуття у французів. Коли ступор минув, вирішили допомагати. Дотепер це робимо.  
 

Читайте також:

«Навіть не написали, що град був»: чому метеорологи не зафіксували стихію?

«447 днів і ночей чекав свого Героя, тепер везу дитину додому»: прощання зі снайпером спецназу «Торо»

Мер та начальниця відділу освіти: кого підозрюють у корупції в Бершадській громаді?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.