«Поважаю Вас, Ваша Величносте». Вінничанка побувала на прийомі у Королеви Великобританії

Аріадна Войтко поділилася враженнями від зустрічі з Королевою Британії у книзі «Реверанс Її Величності»

Аріадна Войтко (дівоче прізвище Векленко), звичайно, не мріяла-не гадала, що колись матиме зустріч з Королевою Британії. Але це сталося. Як с аме пролягла дорога з її рідних Вендичан, що у Могилів-Подільському районі, до Лондона?

Протягом чотирьох років пані Аріадна разом з чоловіком Ярославом Войтком проживала у Лондоні. Її чоловік дипломат. Щороку Королева запрошує гостей на традиційний прийом. Серед інших, запрошення надсилають також іноземним посольствам у Лондоні. Одного разу воно дісталося дипломату Войтку і його дружині.

Переповнена враженнями від побаченого  і почутого у Букінгемському палаці, Аріадна поділилася у своїй книзі — «Реверанс Її Величності».

— Тираж видання уже розійшовся серед читачів, — говорить авторка книги.

Каже, писала не тільки про Королеву. Розповіла про видатних британців, чиї імена відомі у світі. Віднайшла ексклюзивні факти. У книзі є сторінки про стосунки українців і британців. Вони теж маловідомі широкому загалу. Все написане побудовано на особистих враженнях побаченого і почутого у місті на берегах Темзи.

«Вона справді з Вендичан?»

Автор цього тексту земляк Аріадни. Наші села в межу. Недавно спілкувалися з нагоди підготовки книги спогадів про нашого першого вчителя у журналістиці Івана Гуменюка.У вересні йому виповнилося б сто років. Майже 30 літ він очолював Могилів-Подільську міськрайонну газету «Наддністрянська правда».

Іван Васильович дав напуття в журналістику багатьом молодим. Серед них були і ми з Аріадною. Поступати в Київський університет Шевченка їхали з рекомендацією газети, редактором якої був Гуменюк.

До речі, книга спогадів «Патріарх» уже надрукована. Її презентацію планує організувати син редактора  Борис Гуменюк, дипломат, доктор наук, професор.

Під  час спогадів про нашого вчителя нагадав пані Аріадні про її книгу про Королеву. Запитав про враження від зустрічі з Єлизаветою.

— Про це вже багато говорилося, — відповіла вона. — Були інтерв’ю на радіо. Не знаю, чи варто повторювати про вже сказане.

Зателефонував у рідне село пані Аріадни. Запитав у декількох її земляків. Вони буди здивовані.

— Вона справді з наших Вендичан? — почув у відповідь від директора місцевого будинку культури Раїси Голюс. — Така іменита землячка, а ми про неї не знаємо.

Як після цього ще раз не згадати про враження Аріадни Войтко від зустрічі у Букінгемському палаці. Не знаю, чи ще комусь з вінничан доля подарувала таку можливість — потрапити на прийом до Королеви Британії.

— Випадок унікальний у моєму житті, — говорить пані Аріадна. — Звичайно, багато людей чули і читали про прийняття Королевою гостей.  Але тут особисті враження, емоції, обстановка. Грає військовий оркестр, бачиш, які подають страви…Таке не забувається. 

«Ти мусиш зробити реверанс…»

Запрошення у гості до Королеви Войтки отримали за два місяці до початку зустрічі. Аби ті  не губилися у здогадках, що одягнути, у запрошенні уточнюється вбрання. Дрес-код для чоловіків смокінг з білим метеликом, такого само кольору  жилетка і сорочка з позолоченими ґудзиками. Жінкам пропонують на вибір: або національне вбрання своєї країни, або в вечірня сукня. Колір сукні не має значення. Уточнюють лише окремі деталі: якщо сукня з коротким рукавом, рукавички слід брати до ліктя, якщо з коротким — звичайні. 

Пані Аріадна каже, що спершу мала намір одягти вишиванку. До речі, декілька жінок були у національному вбранні. Однак згодом прийняла інше рішення: одягла вечірню сукню.

Особливу увагу землячка надала вмінню робити реверанс. Каже, жінки послів, які вже побували на прийомі раніше, настійливо радили їй: «Ти мусиш зробити реверанс».

Нашій культурі, нашим традиціям це не притаманно — схиляти голову і при цьому робити відповідний плавний жест рукою з однієї сторони в іншу. При цьому говорять  слова: «Поважаю Вас, Ваша Величносте».

Нічого складного. Лише велике хвилювання, бо маєш робити це перед Королевою, до якої велика симпатія і повага у світі.

Словом, пані Аріадна відшліфувала жест поваги до найменших подробиць.

Втім, каже, можна навчитися робити реверанс, але якщо Королева до тебе не підійде…

З’ясовується, господарка палацу не до всіх наближається, не з усіма гостями спілкується. Воно й не дивно — гостей багато. Неможливо приділити особисту увагу кожному з присутніх. Як саме Королева робить вибір, до кого підходити, до кого ні, знає тільки вона одна.

Аріадні і Ярославу Войткам поталанило: Єлизавета II зупинилася біля них.

Фото і відео заборонено

Гості шкодують про те, що фотографувати, чи робити відеозйомку на прийомі у Королеви не дозволяється.

— Ми прийшли разом з іншими дипломатами, — говорить пані Аріадна. — Всіх організовано підвезли у внутрішній двір Букінгемського палацу. Звідти було чути класичну музику. Її звуки налаштовували на щось дуже урочисте.

У коридорах на стінах картини Рембрандта, Тіціана, Леонардо да Вінчі, інших видатних митців. Привертають увагу скульптурні консолі, вази. Можна присісти на диван і так розглядати прикраси палацу. 

Згодом гостей  запросили до великої зали.  Загалом на прийомі було приблизно 300 людей. Серед них — лорди, члени парламенту, дипломати з різних країн.  Між собою спілкувалися просто, невимушено.

Зала у світло-червоних кольорах, у ній високі дзеркала. У цій залі Королева зазвичай вручає орден Британської імперії.

Чим пригощали?

Частування на прийомі у Королеви навряд чи можна назвати якимось особливим атрибутом. Це як антураж до головної події. Здавалося б, для таких поважних гостей на столах мали б бути якісь унікальні, як мовиться, заморські страви.  Насправді нічого особливого.

Страви  були звичайні, прості: риба, молода картопля, овочі, салати, горошок, морква, торт- чизкейк.

З напоїв — червоне французьке і біле англійське вина Наїдки пропонували у формі шведського столу. Кожен міг вибрати те, що йому більше до смаку. Гості частувалися, розмовляли. Не можна було не звернути увагу, що при цьому кожен пам’ятав, що прибув у палац не задля того, аби повечеряти. Всі перебували в очікуванні зустрічі, якої чекали з хвилини на хвилину.

 Першим сигналом до цього стало тихіше звучання музики.

Її Величність оглянулася на слово «Юкрейн»

Через деякий час музика потроху стала стихати. Дзеркала розкрилися — гостей запросили в галерею, видовженої форми приміщення, по обидва боки якого  розташувалися присутні.

Музика зовсім стихла. Всі зрозуміли, що зараз з’явиться вона. Що настане той момент, якого насправді чекають з нетерпінням. Спливло ще приблизно п’ять хвилин — і зайшла її Величність Королева  у сукні білого кольору. Орден Британської імперії на підв’язці з діамантами. Сумочка на плечі, на руках рукавички. Усміхнена, приємна, випромінювала щирість.

Позаду на пів кроку йшов чоловік принц Філіп в урочистому одязі, поруч з ним наймолодший син принц Едвард.

— Королева зупинилася біля представника Гібралтару, — згадує пані Аріадна. — Схоже, вони були знайомі, бо дуже щиро спілкувалися. Було чути її приємний голос, видно щирість на обличчі. Королева дуже проста у спілкуванні. Так розповідали про неї. Що це так, переконалася особисто. Вона стояла від нас на відстані простягнутої руки. А принц Філіп зупинився безпосередньо з нами. Запитав чоловіка Ярослава, звідки ми.

Як каже пані Аріадна, далі принц Філіп промовив фразу: «О! Юкрейн!» З інтонації стало зрозуміло, що він з повагою і захопленням ставиться до України.

На голос Філіпа Королева оглянулася.

— Королева Єлизавета повернулася до нас і в цю мить наші погляди з нею зустрілися, — продовжує Аріадна. — Ми дивилися одна одній в очі. Я звичайно, схилилася в реверансі. Ноги в мене не підкосилися, хоча серце билося неймовірно! Промовила фразу «Поважаю Вас, Ваша Величносте». Все це тривало якусь мить, а дотепер бачу щирість і теплоту в очах Королеви.

Куди веде нитка Аріадни

Аріадна Войтко випускниця факультету журналістики Київського університету імені Шевченка. Входить до складу редколегії Лондонської газети «Українська думка». У книзі «Реверанс Її Величності» (2017 рік) є  маловідомі факти, про які авторка дізналася під час роботи в британських архівах.

Наприклад, відомий багатьом Вінстон Черчіль мав талант до написання картин. Його роботи зберігаються в альбомі. Професійні митці високо оцінили вміння Черчіля-художника.

Агата  Крісті не мала наміру стати письменницею. Дивно, чи не так? До цього готували її старшу сестру. Коли Агату просили щось написати, вона говорила, що з цим треба звертатися до сестри.

Насправді доля повернулася інакше: за кількістю видань книги Агати Крісті поступаються тільки Біблії. Вони перекладені на понад 100 мов світу.

У 1947 році британці прийняли в себе 10 тисяч українців. Перед тим два роки їх перевіряли в Італії. Мова про вояків армії СС-Галичина.

Перевірка показала, що нічого незвичайного чи підозрілого у біографіях цих людей нема. Більшість з них прості сільські хлопці з сіл Західної України.

Про це Войтко дізналася, коли відкрили архіви: у Британії їх розсекречують через 30, 70 і 100 років.

Письменниця каже, що представники влади тодішнього Союзу неодноразово зверталися до уряду Британії з пропозицією видати цих людей. Називали їх «вільними громадянами Союзу». Втім, британці не зробили цього.

Войтко підготувала ще одну книгу про Британію — «Троянда з Букінгемського саду». Письменниця ділиться з нами тим, що відкрила для себе у британців і їхній країні. Обидва видання побудовані на особистих враженнях. Тим і цікаві їхні сторінки.

Читайте також:

Напитися молока, яке здоїв робот. Вінничан запрошують у Чечельник на молочну екскурсію

Квартира для лікаря «під ключ» і з меблями. Як в Ольгополі врятували царську лікарню? 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.