«Поранених клали в авто один на одного»: як вчитель врятував на Курщині понад сто бійців
- Поранених вивозили на старенькому автомобілі Ford-пікап.
- За кермом був командир роти 41-ї окремої механізованої бригади наш земляк колишній вчитель Вадим Брик.
- Журналіст «20 хвилин» розмовляв з офіцером, дізнався не тільки про порятунок поранених. Говорили про його ставлення до Курської операції, про те, як вчитель став командиром роти, військовий висловив свою думку про «ухилянтів».
—Я їх ротний, там більше половини моїх людей, я мушу їх рятувати, — ці слова Вадим Брик сказав своєму старшому начальнику — командиру батальйону їхньої 41-ї окремої механізованої бригади, а тоді сів у старенький Ford-пікап і поїхав до місця, де знаходилися військові. Їхати треба було приблизно 20 кілометрів. Польовою дорогою проїзд заборонено: там міни.
Кожна поїздка могла стати останньою
Таких поїздок у той день вдалося зробити п’ять. Було непросто. Після третього виїзду потрапив під обстріл, перестав працювати РЕБ. Тому кожна наступна поїздка могла стати останньою. Щоразу забирав стільки поранених, скільки їх можна було вмістити у салоні автомобіля і в кузові. Був випадок, коли перевозив одночасно 18 людей! Вони лежали один на одному, звисали руки й ноги, але всіх довіз живими. Каже, під час останньої поїздки у зворотньому напрямку до стабілізаційного пункту добирався на диску: ліве переднє колесо залишилося без шини.
Тоді, за пів дня, ротний вивіз 64 поранених бійців. Загалом за час виконання бойових завдань на Курщині евакуював понад сто воїнів. Так врятував їхні життя. Не тільки зі своєї роти. З сумом згадує і про тих, хто загинув у бою, тіла яких теж доводилося вивозити.
До речі, він надіслав фото старенького Ford, завдяки якому вдалося врятувати наших воїнів. Каже, це для розуміння декого з тих, хто в тилу, для чого на фронті машина.
—Вивозили всіх, кого могли, не питали, з якого підрозділу, — говорить офіцер.
Про героїчний вчинок ротного Вадима Брика журналіст «20 хвилин» дізнався з розповіді про нього у Фейсбуці на сторінці 41-ї окремої механізованої бригади. Пізніше бачив його інтерв’ю на телебаченні. Поспілкуватися з офіцером вдалося, коли він приїжджав у відпустку у рідну Корделівку, це село недалеко від Калинівки.
Найперше хотілося дізнатися більше подробиць про участь у боях на Курщині і епізод з евакуацією поранених.
Як так сталося, що за кермо автомобіля сів офіцер на посаді командира роти? Адже в нього у підпорядкування приблизно сотня військових. Саме з цього почалася наша розмова. Журналіст дізнався також про завдання, яке виконував підрозділ нашого земляка на російській території. Запитав, як ставиться до Курської операції: вона була потрібна, чи, навпаки? Цікавився, звичайно, і про нього самого. З’ясувалося, що до війни не тільки вчителював. Бойовий офіцер висловився і про ухилянтів.
Вадим Брик виявився приємним співрозмовником. Попри те, що він бачив і пережив на війні — боронить країну з першого дня нападу росіян — говорив спокійно, виважено, тактовно. Маю досвід для порівняння, бо за час війни розмовляв з багатьма учасниками бойових дій. Люди різні. Якщо коротко, від знайомства і розмови з Вадимом Бриком залишилися гарні враження.
До місця евакуації поранених несли на руках
—На Курщині було завдання утримувати населений пункт Журавлі і урочище під такою само назвою, — розповідає командир роти Вадим Брик. — Разом з тим ніхто не відміняв наказ знищувати російських військових, їхню техніку.
Співрозмовник уточнює, що це була найбільш віддалена точка від нашого кордону, на яку зайшли на той час українські військові. Однією групою керував Брик, у нього позивний «Доцент», другою — офіцер на псевдо «Рагнар», ще однією — «Маестро». Найгарячіша ситуація була у населеному пункті. Журавлі росіяни штурмували по 4-5 разів на день. Там наші військові поклали дуже багато російського війська. Ми мали бездоганне забезпечення у зброї, техніці, не було «голоду» у боєприпасах. В урочищі штурмів фіксували значно менше у порівнянні з тим, що відбувалося у самому селі.
Понад місяць підрозділи, в яких перебували і бійці ротного Брика, утримували згадані позиції.
Співрозмовник уточнює, що їхня бригада перебувала у взаємодії з іншими підрозділами ЗСУ. Так сталося, що в один момент наші фланги, як каже ротний, провалилися і три групи бригади опинилися в оточенні. Одна група прорвалася з боєм. Двом іншим вдалося з’єднатися і далі вони разом виходили з оточення. Організував вихід командир взводу їхньої роти на позивний «Маестро». Бійці перебували в дорозі майже три доби. Шукали шляхи кукурудзяними полями, лісосмугами, аби мати хоч якесь маскування. Все одно ворог бачив їх, бо від дронів ніде не сховаєшся, і обстрілював. Було непросто ще й тому, що частина бійців мали поранення: декого з них несли на руках, інших — на ношах-волокушах. Зрештою, група добралися до колишньої ферми у селі Ольгівка це на території району Суджі. Але й там їх обстрілювали. Дехто уже на фермі дістав поранення. Саме звідти їх евакуював ротний. Вивіз усіх 64-х бійців.
Росіяни не знали, що проти них воюють вчитель, музикант…
На запитання, як так сталося, що командир роти виконував не зовсім властиву йому роботу — особисто вивозив поранених — співрозмовник каже, що у них був інший план евакуації. Але на війні не все можна передбачити. У когось на той момент автомобіль виявився несправним, інший не зміг сісти за кермо, бо захворів. Ще раз повторює: у небезпеці перебували його підлеглі, а командир особисто відповідає за евакуацію поранених. Чекати ночі, аби під прикриттям темноти евакуювати — такий варіант теж відпадав. Поранені уже три доби перебували в дорозі. Дехто з них потребував термінової допомоги.
Зізнається, що пишається діями свого командира взводу на позивний «Маестро». Завдяки його плану вдалося вивести бійців з оточення, а тоді ще й перевезти з точки евакуації у стабілізаційний пункт.
Запитую співрозмовника, чи варто було починати Курську операцію? З цього приводу існує чимало думок, до того ж, кардинально протилежних. На це питання у ротного є своя відповідь. Каже, що воювати на тому напрямку все одно довелося б. Бо росіяни мали плани наступу на Сумську область. Якщо так, то краще було бити ворога на його території.
Військовий на власному досвіді пересвідчився, що наша операція наступу на Курщину застала ворога зненацька. Кордон охороняли тільки строковики. Молоді хлопці одразу здавалися українським військовим.
Вони навіть не здогадувалися, що проти них воюють далеко не всі професійні військові.
Згаданий взводний «Маестро» до війни був музикантом, композитором. Його командир Вадим Брик написав слова подяки «Маестро» у Фейсбуці: «Моя гордість, мій командир взводу. Пишаюся, друже!». Це було після того, як «Маестро» вивів групу з оточення.
Зазначає, що це тільки один з прикладів того, як на війні розкрили свої здібності ті, хто в цивільному житті не мав жодного стосунку до військової служби. Те само можна сказати і про нашого земляка Вадима Брика. Він до війни працював вчителем, але його знають не тільки за цією професією.
Сім років тренував багатоборців
До війни Вадим Брик проводив уроки фізкультури у школі села Корделівка. Він випускник Вінницького педуніверситету імені Коцюбинського. Його знають у ще одній іпостасі: сім років тренував багатоборців, був головним тренером збірної команди області з військового багатоборства. Серед його вихованців є чемпіони України та призери всеукраїнських змагань. Тренер також вигравав всеукраїнський чемпіонат України з військового багатоборства.
Каже, багатоборство включає в себе такі види спорту, як підтягування на перекладині, біг на різні дистанції, подолання смуги перешкод, метання гранати, плавання, а також стрільбу з автомата. Така підготовка неабияк знадобилася тим його вихованцям, хто нині на фронті. Їхньому наставнику також. Вміння працювати з людьми дало можливість належно організовувати виконання бойових завдань.
Ужеу перший день повномасштабного вторгнення росіян на нашу землю, вчитель Брик був у військкоматі в Калинівці. За його словами, його зарахували у роту охорони. Чергували на блокпостах, охороняли окремі об’єкти критичної інфраструктури і саму будівлю ТЦК.
У той же час він пройшов курси з військової підготовки. Хто їх проходив, готувалися до відбиття ворога на той період, якщо йому раптом вдасться прорватися до їхнього району. На щастя, російських варварів зупинили ще далеко на підступах до Калинівки. Вадим Брик говорив у військкоматі, що його вміння більше знадобилися б на фронті, а не тут, у тилу.
Військовий комісар вислухав побажання вчителя влитися до лав захисників і вчинив по-своєму: направив на офіцерські курси в Одеську академію Сухопутних військ. Військовий комісар бачив у вчителі гарні організаторські здібності. Розумів, що з нього буде вмілий командир. Він не помилився.
Після навчання в академії Брик отримав посаду командира взводу, а згодом його призначили командиром роти. Він починав виконувати бойові завдання у 41-й окремій механізованій бригаді і продовжує служити у цьому військовому з’єднанні. Брав участь у боях під Куп’янськом, Часовим Яром, Торецьком, на Курському напрямку. Відзначений «Срібним хрестом».
«Срібний хрест» — за вміле керування боєм
Вадим Брик нагороджений почесною відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Срібний хрест». Її присвоюють офіцерам за вміле керування особовим складом під час ведення бойових дій.
—Мені поталанило знаєте в чому? — запитує співрозмовник. — Якось так склалося, що за весь час участі у війні доля зводить мене з розумними командирами.
Пан Вадим розповідає, як розпочав службу у бригаді разом з Віталієм Голосуном. Каже, це та людина, яка створила нашу 8 механізовану роту. Разом розпочинали бойовий шлях.
На сторінці мого співрозмовника у ФБ знайшов фото Віталія Голосуна, про якого він згадував. На жаль, воно із сумним підписом: «Вічна пам'ять, майоре».
Військовий Брик повідомив про ще одного командира: «Маю честь служити під керівництвом одного з найдосвідченіших командирів підрозділу 41-ї ОМБр з позивним «Бізон». Щоправда, не уточнив, яким саме підрозділом керує названий військовий.
Про командирів взводів його роти «Маестро» і «Рагнар» співрозмовник говорив найчастіше, бо обидва воюють у його роті, під його керівництвом. Обидва проявили себе сміливими і вмілими командирами особливо у боях на Курському напрямку.
Тягнути на фронт силою — не вихід, але й ховатися неправильно
Говорив мій співрозмовник і про «ухилянтів». Каже, упізнає їх на вулиці. Але він проти того, щоб людей тягнули на фронт силоміць. Це не вихід. Кожен має самостійно прийняти для себе рішення. Втім, ховатися теж неправильно.
Але людей на фронті не вистачає. Коли, наприклад, на позиції їх менше, ніж мало б бути, то є в цьому вина і «ухилянтів».
—Не треба ховатися, у нас в бригаді є вакансії на різні посади в тому числі і на популярну нині оператора БпЛА, — розповідає командир роти Вадим Брик. — З новобранцями діляться вмінням і знанням найдосвідченіші воїни. У нас хороші інструктори. До речі, є й тилові вакансії. Давайте разом вибємо окупантів з рідної землі!
Детальніше про все можна дізнатися у 1-ому центрі рекрутингу Сухопутних військ за телефонами: 0 800 503 696 та 097 902 30 89.
Читайте також:
«Напишіть, щоб не брали гроші у дітей»: волонтер відповів на докори про дитячі донати
Верблюди у Козятин привезли з-під Ашхабада: розповідаємо неймовірну історію маєтку «Софіївка»
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
