«По телефону сказали: збирайся на операцію». Вінницьке серце б’ється у грудях киянина

Як з давнім приятелем, розмовляв Сергій з кардіохірургом «пироговки» Мохаммедом Самканайєм, усміхнувся, як тільки побачив його

• У хворого серця киянина залишалося мало життєвого ресурсу.
• Шанс на  продовження життя йому дали вінничани — дозволили пересадку серця рідної померлої людини.
• Чому жителя Києва оперували у Вінниці? Як він почувається нині? Чи спілкується з тими, хто поділився з ним серцем рідної людини? Скільки коштує така операція?

Киянина з вінницьким серцем звати Сергій. Йому 47 років, він батько двох неповнолітніх донечок. Зустріч з ним організувала адміністрація обласної лікарні імені Пирогова. Саме тут оперували його 7 квітня нинішнього року.

Усміхнувся, коли побачив Мохаммеда

Зустріч відбувалася в актовій залі нового хірургічного центру «пироговки». На ній були присутні медики, представники медичного університету, а також директор Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Амосова академік Василь Лазоришинець. Під його керівництвом тривала операція з пересадки серця. Свою думку про те, чому у нас так мало роблять операцій  з пересадки органів, академік висловив у короткому коментарі, який читайте далі.

Сергій з донорським серцем перебував у центрі уваги. Почувався ніяково. Високий на зріст, худорлявої статури, обличчя зосереджене, серйозне. Усмішка на ньому з’явилася, здається, тільки один раз. Сталося це тоді, коли підіймалися у відділення для проведення УЗД серця.

До свого пацієнта підійшов кардіохірург «пироговки» Мохаммед Самканай. Потиснули один одному руки, ніби давні знайомі. 

— Ви тоді весь час були у масці, — каже Сергій. — Зате я добре пам’ятаю ваші очі, пригадую, як підбадьорювали мене.

Пізніше Сергій у розмові з RIA сказав, що Мохаммед з Афганістану. Після операції він часто заходив у палату.

— Відкритої душі чоловік, багато говорив про себе, цікавився моєю сім’єю, родиною.

Колишній пацієнт ще раз подякував кардіохірургу за операцію, як перед тим у залі дякував своїм рятівникам. Щирі слова сказав рідним донора. Розуміє, що їм довелося приймати рішення у важкі хвилини. У них — горе, а тут запитують згоди на донорство. Вирішення такого питання не можна відкладати на потім. Що ще сказав чоловік з чужим серцем, коли його запросили до мікрофону.

— У людини важливими є душа і її свідомість, — говорив він. — Тіло після смерті втрачає дієздатність, тому, якщо у когось буде можливість врятувати чиєсь життя, не дай бог, це стосуватиметься дітей, прийміть важливе рішення, зробіть це так, як зробили мої рятівники з Вінниці.

«У мене не залишалося вибору»

Проблеми з серцем у пана Сергія почалися сім років тому. Чоловік став відчувати задишку. Вона з’являлася навіть при незначних навантаженнях. Думав, все минеться. На жаль, так не сталося.

Йому діагностували захворювання міокарда. Потім протезували аортальний клапан. Понад рік тому встановили дефібрилятор. Почувався зле. Важко було ходити. Тиск становив 90х60. В Національному інституті серцево-судинної хірургії, пацієнтом якого він був, порадили трансплантацію.

На запитання, чи одразу погодився, відповідає:

— Майже одразу. Порадився з дружиною. Я ж доросла людина, розумів, чим все може закінчитися. А в нас двоє дітей. Та й фахівці в Амосова вселяли упевненість, серйозні лікарі. Вони говорили, що серце дуже зношене, тому у мене не залишалося вибору.

Його прізвище внесли у лист очікування на трансплантацію. Пари «донор-реципієнт», тобто той, кому пересаджують донорські органи, підбираються автоматично. Робиться це за допомогою Єдиної державної системи трансплантації (ЄДІСТ) у першу чергу за визначеними критеріями сумісності. Автоматизована інформаційна система мінімізує людський фактор у такій важливій справі.

…У той день Сергій був зайнятий домашніми справами. Його потурбував телефонний дзвінок. Телефонували з Амосова. Сказали збиратися на операцію. Зауважили, що робити слід все швидко, бо їх чекає дорога. Оперуватимуть не в Києві, а у Вінниці.

Операція тривала шість годин. Це була перша операція у Вінниці з пересадки серця. Невдовзі після того чоловік поїхав додому. Реабілітацію проходив в Інституті Амосова.

— Як почувалися після наркозу, чи клали руку на груди, аби відчути, як б’ється серце? — запитую у пана Сергія

— Не робив цього, нічого особливого не відчував, тим більше, що одразу почалися медичні процедури, — каже він.

— Який стан на тепер?

— Ще не повністю відновився, але все добре. Думаю, ще місяць-два і можна буде пробувати займатися спортом, лікарі не заперечують проти цього.

Перед тим, як приїхати у Вінницю, пан Сергій спілкувався по телефону з дружиною чоловіка, серце якого нині б’ється у його грудях. Знов подякував за наданий дозвіл на донорство. Каже, буде так робити, доки житиме.

Два мільйони гривень - ціна такої операції

Журналіст «20 хвилин» запитав директора Інституту Амосова Василя Лазоришинця, чому оперували не в Києві, а у Вінниці?

— Донорське серце після вилучення живе у спеціальному розчині чотири години, — каже академік. — Це без усяких методів допомоги. Щоправда, існують пристрої, за допомогою яких можна зберігати до восьми години, але у нас їх нема. Що відбулося у нашій ситуації? Донор у Вінниці, реципієнт у Києві. Простіше було доставити його до Вінниці і там виконати пересадку, ніж транспортувати серце до столиці. Тим більше, що були певні перестороги,  серце донора почало здавати потрохи, тому треба було якнайшвидше виконати операцію.

До Вінниці приїздили дві бригади лікарів: одна робила забір серця, друга проводила трансплантацію, місцеві медики допомагали у всьому. Виконали операцію, запустили серце і воно працює дотепер уже майже п’ять місяців.

Про стан пацієнта академік говорить такими словами:

— Я бачив його до операції і бачу тепер, це, як кажуть, небо і земля. Людина може самостійно пересуватися, виконувати певну роботу, планувати майбутнє…

Співрозмовник нагадує статистику: п’ятирічне виживання людей з донорським серцем становить 85 відсотків. Наголошує, що таких операцій в Україні треба робити тисячу на рік. Нині виконується тільки до 30. У державі функціонує 49 кардіохірургічних центрів, з них у 36 оперують на відкритому серці. Там, де оперують на відкритому серці, можна виконувати трансплантацію, зрозуміло, за умов відповідної кваліфікації медиків.

— Що стримує розвиток трансплантології? — запитую академіка.

— Причина не в медиках і не у фінансуванні, — каже Василь Лазоришинець. — Собівартість такої операції два мільйони гривень. Ще 650 тисяч гривень на рік обходиться підтримуюча терапія після операції. Ці витрати взяла на себе держава. Пацієнти за це не платять. І донори є. Проблема у відсутності бажання рідних надавати згоду на вилучення необхідних органів. Нам усім разом треба змінювати ментальність. Щоб родичі померлих розуміли: якщо я надаю згоду на донорство, я даю життя або продовжую життя іншому.

«Могли б врятувати трьох людей…»

Про найбільш поширені причини відмови рідних надати згоду на донорство автор публікації попросив розповісти Ярослава Мостовича, заступника директора обласної клінічної лікарні імені Пирогова з розвитку трансплантації.

Він особисто спілкується з рідними померлих на предмет донорства. Кожна така розмова непроста. Уже тому, що починати її доводиться у той час, коли сталося горе. Для багатьох вона ще більше завдає серцю болю. Але ж йдеться про можливий порятунок інших людей…

— Напередодні нашого спілкування нам в черговий раз відмовили, — говорить пан Ярослав. — Могли отримати серце, нирки, печінку, могли б врятувати трьох людей, але рідні померлого сказали: «Ні! Не хочемо, щоб його різали, він і так намучився» .

Як каже співрозмовник, такими, чи схожими словами, найчастіше пояснюють відмову. На другому місці серед причин стоїть підозра в тому, що такі органи беруть для підпільної торгівлі ними. Нарешті третя причина, яку називають люди, це релігійні мотиви. Кажуть, церква забороняє їм це робити.

Протягом шести місяців нинішнього року семеро людей надали згоду на донорство органів померлих родичів, а восьмеро відмовили.

Для інформації

В обласній лікарні імені Пирогова медики виконали дев’ять трансплантацій: по одній з пересадки серця і печінки, решта — нирок.
 

Читайте також:

«Мама заборгувала дітям 306 тисяч гривень». Історія жінки, яка залишила чоловіка і двох синів

Нічна серйозна аварія на магістральному водогоні: коли повернуть воду

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.