«Пішов у синє небо він…» Назарій Яремчук приїжджав на Вінниччину до друга

Шампанське за Баланівкою на капоті автомобіля — Назарій Яремчук (ліворуч) і Анатолій Фартушняк. Прохання відгукнутися автора фото

Багато років Яремчук товаришував з нашим земляком з Бершаді Анатолієм Фартушняком. Уперше вони зустрілися і познайомилися на Буковині у другій половині уже далеких 60-х. Душею відчули один одного. Залишалися друзями до останніх днів Назарія. Торік не стало й Анатолія Фартушняка.

Перша назва «Черлена рута»

Щоразу під час спілкування з Анатолієм Фартушняком цікаво було почути від нього спогади про Вижницю. Саме у цьому невеликому райцентрі Чернівецької області доля звела його з майбутніми зірками української естради — Володимиром Івасюком, Василем Зінкевичем, Назарієм Яремчуком, Левком Дутківським.

Разом з Василем Зінкевичем наш земляк навчався в училищі декоративно-прикладного мистецтва у Вижниці. Левко Дутківський створив у районному будинку культури вокально-інструментальний  ансамбль «Смерічка».  Свої пісні привозив з Чернівців для ансамблю Володимир Івасюк. Наш земляк тримав у руках написані рукою Івасюка рядки «Червоної рути». Каже, перша назва була «Черлена рута». Пісня дотепер популярна.

«Смерічка» заявила про себе піснею на слова нашого земляка Анатолія Фартушняка  —  «Сніжинки падають». Музику написав керівник ансамблю Левко Дутківський. Вона прозвучала під час Новорічного свята у Вижниці у 1966 році і мала неабиякий успіх. У той вечір «Смерічка» три рази поспіль виконувала «Сніжинки…» на біс!

Той вечір став особливо пам’ятним для Дутківського. З розповіді Фартушняка дізнався, що Левко  познайомився з дівчиною. Алла Дехтяр була з Вінниці. Навчалася у тому училищі, що й Фартушняк. Пізніше Левко одружився на ній. А коли у них народилася донька, Левко взяв за кумів Фартушняка і Зінкевича. До речі, всі сценічні костюми «Смерічки» то справа рук нашої талановитої землячки пані Алли.

Фартушняк і Дутківскьий разом написали ще низку творів — «У Карпатах ходить осінь», «Незрівнянний світ краси», «Ти прийди в синю ніч», «Бажання»... До слухачів їх донесли Володимир Івасюк, Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук.

З Назарієм Фартушняк познайомився пізніше від інших. Дружба у них склалася міцна і тривала доки живим був співак.

У «Смерічку» Яремчука привів Зінкевич

Добре пам’ятаю розповідь Фартушняка про першу зустріч з Назарієм Яремчуком. У ті хвилини він не міг знати, що мають споріднені душі. Сталося це тоді, коли наш земляк закінчував навчання в училищі декоративно-прикладного мистецтва. Побачилися у Вижницькому районному будинку культури.

Левко Дутківський проводив репетицію «Смерічки». Розучували пісню «Черемшина» Василя Михайлюка. Її й нині можна почути. І не тільки у нас. Не менш популярна за кордоном серед української діаспори.

— Зайшов Василь Зінкевич, — згалував Анатолій Фартушняк. — Не один. Разом з ним був незнайомий нам хлопець. Познайомилися. Зінкевич попросив керівника «Смерічки» прослухати голос Назарія, так звали незнайомця. Він зачарував не тільки Дутківського. Заслухалися усі присутні. Уже з першої зустрічі Назарій став своїм у колективі. Дутківським сказав йому: «Відтепер, Назарію, можеш вважати «Смерічку» своєю другою домівкою.

Тоді ж хлопець розповів, що він з села під Вижницею. Там співав у сільському хорі. В райцентрі навчається на курсах водіїв, куди його направив військкомат.  

Назвав платівку віршем друга

Прихід у колектив «Смерічки» нового виконавця був позначений створенням ще однієї пісні. Її написали спеціально для Назарія. Як згадував Фартушняк, таким був задум Левка Дутківського. Як і у випадку з піснею «Сніжинки падають», спочатку з’явилася мелодія, а вже потім на неї Фартушняк написав слова.

— Назвали пісню «Незрівняний світ краси», — згадував про це Анатолій Фартушняк. — Пісня була складна для початківця. Назарію довелося багато працювати над тим, щоб вона зазвучала так, як це бачив композитор. Зате  яким щасливим він почувався, коли на Чернівецькому телебаченні записали фонограму. Пізніше вона звучала у фільмі «Червона рута». Її мали показати у Москві на телефестивалі «Пісня-72». В останній момент Дутківський вирішив, щоб звучав «Водограй» Володимира Івасюка. Виступ відзначили нагородою,  як і рік перед тим «Червону руту».

Коли у Назарія вийшла перша платівка, він назвав її піснею Фартушняка — «Незрівняний світ краси», Ця пісня значилася на платівці першою серед інших.

За Баланівкою на капоті

— Назарій був золотою людиною, — згадує пан Анатолій. — Ніколи не гарячкував. Дуже уважно ставився до всіх. Навіть коли став знаменитим, не вивищував себе над іншими. Залишався простим, доступним. Цінував дружбу з кожним у «Смерічці». Коли я працював на Вінниччині, він бував у мене вдома. Приїздив з концертом у мою рідну Баланівку. Під час однієї такої зустрічі проводжав гостя за селом. Тоді й зробили це фото, коли, як кажуть, шампанське розлили на капоті.

Виступав Назарій і у Бершаді. Заїжджав при кожній нагоді. Одного разу навідався з Павлом Дворським. До ранку не зімкнули очей у моїй бершадській квартирі. Павло не випускав з рук гітару.

Під час навчання Фартушняка в Одесі Назарій заглянув до нього у гуртожиток не сам, прийшов з багатьма учасниками «Смерічки». Було це навесні. Гості пили сухе вино, а вони з Назарієм непомітно залишили компанія і допізна ходили  вулицями приморського міста.

— При кожній зустрічі Назарій підходив до мене з усмішкою на обличчі, тепло обіймав, — розповідав Фартушняк. — Не завжди у рідних братів буває така щирість, яка панувала між нами. Пам’ятаю його улюблену фразу: «Гей-гей, будьмо!» Вона звучала як під час зустрічей, так і у хвилини прощання.

Ніби про себе співав

Важка хвороба забрала від нас Назарія  дуже рано — у 44 роки. Його серце зупинилося 30 червня 1995 року о 10 годині 20 хвилин. Один з дослідників творчості співака зазначив, що саме в цей момент перестали рухатися стрілки наручного годинника Яремчука.

Незадовго перед тим, у травні, Назарій ще виходив на сцену. То був його останній виступ. У палаці «Україна» в Києві він виконав пісню «Пішов у синє небо він…».

Твір був присвячений Володимиру Івасюку. Слова написав Юрій Рибчинський, а музику Геннадій Татарченко. Співав Назарій на творчому вечорі Рибчинського. В Інтернеті можна побачити цей виступ. Хвороба, як мовиться, читалася на обличчі співака. Спершу виконував сидячи.

Один з глядачів, який був у той час у залі, розповідав, що дуже багато людей не могли стримати сліз.

— Ніби про себе співав, — ділився враженнями співрозмовник. — Ніби це він пішов у небо. Бо саме так сприймали присутні слова, дивлячись на хворобливий стан Назарія і знаючи, що в нього невиліковна хвороба. А голос як завжди, був Божий! Співав, ніби востаннє. Так воно й сталося. Дуже шкода, що так рано відлетів наш соловейко у кращий світ.

Прощання з Назарієм відбувалося у Чернівцях 2 липня 1995-го. Труну несли містом його близькі друзі. Попереду праворуч це робив Василь Зінкевич, ліворуч поет Андрій Демиденко. Серед тих, хто приїхав провести в останню путь, був Анатолій Матвієнко. Фартушняк хворів на той час. Через це невимовний сум огортав його серце. А тепер уже і його нема. Як і Анатолія Матвієнка.

На вишитому портреті  95 (!) кольорів

Пам'ять Назарія Яремчука по-своєму вшанувала вінничанка Любов Шаламай. Майстриня вишивки не була знайома зі співаком.  Але його неповторний голос зачаровує  її, як і багатьох з нас. Пані Любов понад десять працює над проектом «Видатні українці». Девізом обрала промовисті слова:  «Жити потрібно так, щоб тебе хотіли вишити».

Портрет співака Яремчука став 30-им. Молодий, усміхнений, красивий, у національному вбранні! Любо подивитися!

— Півроку вишивала, — розповіла пані Любов. — Використала 95 кольорів. П’ятдесят з них — для відтворення обличчя. Саме з обличчя почала вишивати. Найскладніше дався фон. На ньому гілки ялини. Щоб їх відтворити, всю зиму працювала. Мені казали, то ж ялинки, зроби їх одним кольором, та й не марудься. Кажу, ні, Назарій з неба все бачить. Подумає, от якась ледаща! Всяку роботу треба робити від душі, навіть коли борщ вариш…

Портрет вибрала з Інтернету. Каже, а що його вибирати — кожна фотографія, немов писана, такий гарний був Назарій. Не знає, яке із своїх зображень співаку подобалося найбільше.

Майстриня шкодує, що не вдалося поспілкуватися з Анатолієм Фартушняком. Не знайома з ним. Каже, якби знала, що вони товаришували! Перед початком роботи поговорила б. Для майстра це важливо. Обов'язково довідалася б про якусь деталь, що знадобилася в роботі. Та що тепер. Нехай з Богом спочивають.

Читайте також:

«Поважаю Вас, Ваша Величносте». Вінничанка побувала на прийомі у Королеви Великобританії

Напитися молока, яке здоїв робот. Вінничан запрошують у Чечельник на молочну екскурсію

Квартира для лікаря «під ключ» і з меблями. Як в Ольгополі врятували царську лікарню?

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.