На початку війни їх було 500, спочатку повномасштабного вторгнення — 100 тисяч.
Сьомий рік поспіль, в Україні відзначається День добровольця.
Поговорили з вінничанами, які добровольцями пішли на фронт, а зараз працюють в рекрутинговому центрі.
Їх об’єднує 120-та бригада, місто Вінниця, і поклик серця, за яким вони пішли на фронт. І сьогодні, вони перш за все сходили на Алею слави, потім до Стели біля музею — привітали своїх, хто не дожив до сьогоднішнього дня. А потім згадали свій «День добровольця».
Роман Ковальський, журналіст, доброволець, рекрутер:
— Коли згадую добровольців, першими спадають на думку ті, хто пішов воювати в 2014–15 роках. Я тоді не пішов. Скажімо так — не вистачило мужності. В мене були бронежилет і каска, я подарував їх іншому добровольцю. Потім настав 2022 рік. І 23 лютого після обіду, в нас по групах розкидали, що вранці буде кіпіш. І: «Хто має можливість заправте машину повний бак. Придбайте харчів для родини. Зберіть тривожну валізу. Хто має бажання бігом валіть за кордон через Могилів, бо це найближча точка вийти. А хто залишається, та готовий до спротиву та війни — збираємось 24 лютого в кількох точках Вінниці».
В 10.30 я був на точці збору, там якраз зібралась команда Андрія Грачова (хлопці воювали в АТО). Ми вирішили йти в ТРО — це був найближчий і найшвидший шлях потрапити в ЗСУ і отримати зброю.
Я певний час виконував функції політрука — читав своїм солдатам лекції, окремо була лекція про січових стрільців про героїв Крут — фактично це ті добровольці, на яких ми зараз рівняємось.
Відео дня
Зараз добровольців фактично немає. Є люди, які приходять в рекрутаційні центри розуміючи, що служби у війську не оминути, але є можливість обрати де, і як, ця служба буде проходити. Такого в 2022 році не було, ми всі були добровольцями і всі були придатні — хто мав бажання, хто дійшов до пункту збору, хто готовий був захищати Україну.
Володимир Грицик, журналіст, доброволець, рекрутер:
— 24 лютого 2022 року життя докорінно змінилося для багатьох людей. Змінилося воно і для мене. Зранку я відправив дружину і дітей в село, тому що існувала загроза для нашого міста і пішов в 15-ту школу, вступати до лав ТРО.
Чесно кажучи зі мною трапилася весела історія, адже попав я туда по блату. Прийшов на точку збору, там величезна черга, і беруть в основному водіїв, стрілків, кулеметників, гранатометників…, а я зв’язківець за військово-обліковою спеціальністю. Вийшов перекурити від цієї черги, дивлюся стоять клієнти моєї колишньої програми «Політрада». Вони і кажуть: «Володя, йди до нас».
Так я потрапив до групи розвідки 210-го батальйону 120-ї бригади, окремої бригади ТРО.
І відверто кажучи не жалкую, тому що я всеодно потрапив би в армію, за будь яких розкладів, добровільно, і в перші дні. Для мене це справа принципу, тому що я чудово знаю, що відбувається в росії. Вона прийде сюди не визволителем, не окупантом, вона прийде сюди з найжахливішим режимом, геноцидом, якого ще не було в Україні. Тож якщо бізнес думає, що він якось пропетляє, або, в разі чого, замість вишиванки одягне косоворотку і все буде добре — ні. Це буде питання зачищення української нації.
Сьогодні дуже часто говорять — давайте по Дніпру кордон, і все…… Я на це завжди пропоную людям уявити картину — Чернеча гора, могила Тараса Шевченка, а через Дніпро стоять російські війська… І це навіть не якісь там культурні чи історичні моменти — це вже моменти генетичного коду.
Довгий час нас виховували на ідеях пацифізму, на ідеях — що «цього не може статися», ті ж самі «шашлики в травні», «за що ми воюємо», ну і «держава не така»…
Будь ласка, воюйте не за сучасну державу, а за державу, яку ви самі побудуєте. Якщо людина зі зброєю в руках не захищала свою країну — чи має вона право казати, якою хоче бачити майбутню державу?
Юрій Шейн, військовий, доброволець, рекрутер:
Він сержант 120-ї бригади, 170-го батальйону, головний сержант протитанкового взводу, командир відділення роти РВП. В нього троє дітей, старшому ще немає 18-ти, меншому нещодавно виповнився рік.
— Я доброволець з 2015 року. Був мобілізований, потім підписав контракт. Проходив службу в Краматорському прикордонному загоні на посаді командира гранатометного розрахунку. В 2017 році мене комісували на гражданку. А потім настав 2022-й. І як колишній контрактник, 25 лютого вже був в частині ТРО 120-ї бригади, 170-го бату — ми його створювали. Особисто я, навчав людей користуватися протитанковими засобами.
Павло Михайлюк, залізничник, доброволець, рекрутер:
— Ще 24 лютого 2022 року, я працював на залізниці. Почалось повномасштабне вторгнення, дружину везу до батьків, сам йду до частини А 7334 в Гайсині, вступати до ТРО. Мене прийняли, почав служити, і так вже більше двох років. Зараз солдат 120-ї бригади, 168-го батальйону, рота РВП, гранатометник.
Побував і у гарячих точках, заїжджали ми в Кучерів Яр в Донецькій області, звідти в Бахмут. Були на бойових завданнях і в прикордонних зонах. Так і служу, добровільно, адже ніхто не примушує — ти сам за покликом свого серця пішов захищати батьківщину, тому що знаєш, в тебе позаду сім’я і країна.
А ті, хто розмірковує — йти чи не йти — їм варто зрозуміти, що рано чи пізно все одно прийдеться брати до рук зброю і захищати свою сім’ю і свою державу. Дай Бог, щоб тут в цьому місті нічого не було, і взагалі, щоб ця війна скінчилася. Та варто задуматись над тим, що вона зараз триває, а хлопців там, потрібно замінювати.
Євген Констинчук, військовий, доброволець, рекрутер:
А ще він штаб-сержант 120-ї бригади, 170-го батальйону, водій-гранатометник. І для нього День добровольця настав 27 лютого 2022 року, коли він пересік кордон з Україною.
— Я працював і жив за кордоном, але вторгнення не залишило запитань. Жінка сказала: «де ти, там і я», і теж повернулась в ‘Україну. Та спочатку це була не Вінниця. Був Харків — там треба було допомогти товаришу турку. Я забрав його жінку з дитиною, потім забрав ще одну його жінку з дитиною і допоміг відправити їх через Вінницю на Чернівці до кордону. Друг виїхав, забрав своїх жінок, а я повернувся у Вінницю і пішов на фронт. Без вагань, бо знав — настала ця хвилина, бо потрібно.
Я маю досвід, до того 10 років прослужив прапорщиком, воював в Африці, і хоч вік вже трошки не той, і хотілося б більше передати всій досвід — але що маємо те маємо.
Коли з’явилася стаття про рекрутинговий центр, і моє фото, там були і коментарі, яких я в цілому очікував — «чому такий здоровань сидить в офісі, а не на нулі»? Тож хочу пояснити — цей здоровий дядько два роки, як воює на передку. Звільняв Ізюм, воював в самому центрі Бахмута. Був важко поранений. Дякую одному погранцу, він мене витягнув. Значить на життя. Але суглоба в нозі немає, ходити не можу, відповідно служити в своїй частині як раніше, не можу теж. Тому сьогодні працюю інструктором рекрутингового центру, і якщо в когось є якісь запитання, будь ласка приходьте, я все розповім...
День добровольця 14 березня 2014 року прямо з Майдану перші 500 добровольців відправилися на тренувальну базу в Нових Петрівцях, що під Києвом. Навесні 2014 року була зафіксована рекордна явка у військкомати країни. Інші — самоорганізувалися в батальйони й вирушили на схід. Загалом у воєнному конфлікті на сході України брали участь майже 40 добровольчих батальйонів. Переважна більшість із них згодом перетворилася на військові частини силових структур. У перші тижні повномасштабного російського вторгнення в Україну у 2022 році майже 100 тисяч добровольців вступили до лав Сил територіальної оборони ЗСУ.
Борис Крокс
Лиля
Борис Крокс reply Лиля
Юлия
Лиля reply Юлия
Юлия